ЯКЕ ВЕЛИКЕ ЩАСТЯ — ВІРИТИ!

Катерина Мандрик-Куйбіда. Благослови вогнем. Видання 2-ге, доповнене. Літопис. Львів. — 2010.

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ,
академік НАН України

І любити. Бо віра вирощується-визріває на любові до Бога, до родини, до рідного краю — Батьківщини.
Віра наповнює людину особливою енергією самозбереження в нелюдських умовах існування і водночас запалює вогнем вибухової самопожертви. Це і є та мить фатальної готовності покласти своє життя на олтар віри.
Я чую силу спротиву до болю,
Яка мене наповнює ущерть:
Або здобудеш вимріяну волю,
Або достойну вигадаєш смерть!
Цим вистражданим, вибореним ідейно-світоглядним кредо керувалася авторка вірша “Благослови вогнем, а не словами…”, зв’язкова УПА Катерина Мандрик-Куйбіда, в долі якої боротьба за волю України і творчість не лише поєдналися органічно, а й взаємно стимулювали. Але як тоді зрозуміти ці перші рядки цитованого вірша, заперечать мені, у яких вогонь жертовної боротьби начебто протиставляється слову?
Насправді якогось активного протистояння слова і діла, боротьби і творчості в поглядах і долі Катерини Мандрик нема. Є лише засторога не приховувати за патріотичними гаслами і клятвенними запевненнями свого відсторонення від активних дій, осуд будь-яких спроб уникнення особистої відповідальності за долю рідного краю, за розпросторення національно-визвольної боротьби. Згодом у “Повчанні дітям” вона образно виповість роль та значущість рідної мови, українського слова в національному прозрінні кожної людини, в єднанні нашого народу на шляху до творення Соборної України. Тільки тоді буде праведною така дорога, яка
Вимощена Словом
До людей і Бога…
Що стосується вірша “Благослови вогнем…”, написаного 1946 року, коли її батька енкаведисти два місяці немилосердно били в Болехівській тюрмі, всередині все повідбивали і нарешті, нічого не вивідавши, відпустили помирати додому, тоді чи не вперше Катерина пережила глибоке трагічне потрясіння. Власного дому, своєї хати сім’я Михайла Мандрика вже на той час не мала — помирав покалічений чоловік у чужих людей. Молода дівчина із жахом і ненавистю пережила цю трагічну подію, бо побачила, до якої жорстокості доходять совєтські окупанти, намагаючись приборкати дух і волю її народу.
Того ж 1946 року влітку Катерині у сні явився Ісус Христос і провістив: “Я закликав людей, щоб покаялися, щоб молилися, а ти, дитино, пам’ятай, що тепер 46 рік, а ти, дитино, за 4 роки в 50 році будеш на страшному суді”.
І всі ці чотири роки, коли зв’язкова УПА опікувалася повстанцями — лікувала і доглядала поранених, прала їхній одяг, приносила їжу, переводила через гори, доставляла повідомлення, ходила в розвідку, вона думала, що ж станеться провіщеного 1950 року.
І таки настав цей страшний суд — 25 жовтня 1950 року Катерину Мандрик заарештувало районне МГБ і лише через 14 років — після страшних тортур, нелюдських знущань, непосильних робіт і жахливих поневірянь по сталінських концтаборах вона 1964 року повернеться в Україну. Повернеться інвалідом другої групи.
Випробування вогнем самопожертви розпочалося не 1946 року — значно раніше, коли Катерині йшов вісімнадцятий рік і вона долучилася до національно-визвольного руху. Тоді ж відчула смак образного слова і бажання виповісти свої думки й переживання у віршах. Почуття, роздуми прагнуть вивільнення і образного вивершення — шукають відповідної форми, в якій могли б віднайти своє художнє довершення.
Приходять у її рідний край “другі совєти” — окупанти в тозі визволителів від гітлерівського нацизму, але для Катерини, як і для десятків тисяч молодих українських патріотів це “визволення” швидко унаочнюється жахливими репресіями і жорстоким придушенням національно-визвольного опору. Катерина Мандрик з особливою емоційною чутливістю реагує на носіїв “кривавих ідеалів”, відчуває непогамовну потребу боротися, помщатися за смерть своїх односельчан і вояків УПА і боронити свою Україну.
Злоби кривавої пророки,
Що вивергають з горла смерть,
Ви тут пробудете допоки
Ми гнівом сповнимося вщерть.

Переінакшить нашу вдачу
Не вдасться, нелюди, і вам.
Ми збережем любов гарячу
І вірність нашим корогвам!
Цей вірш 1945 року “Криваві ваші ідеали…” — своєрідна клятва молодої патріотки, яка у Великий День Воскресіння Христового посвячує себе на жертовну боротьбу з радянським окупантом, благословляючи себе на очищення вогнем оновлення на найвищій хвилі героїчної самопожертви.
Великий День. Урочі дзвони
Наш дух здіймають до небес.
Ми Україну обороним!
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Це емоційне наповнення свого духу вірою в переможність визвольної боротьби є запорукою перенесення всіх випробувань на жорстоких перевалах долі. Для молодої повстанки совєтський окупант — руйнач духу, та агресивна сила, яка намагається передусім розхитати духовні основи нації, ослабити і впокорити національний дух, зруйнувати моральні устої українського народу.
Вірш “Руйначі духу”, написаний 1947 року, вражає символічно-алегоричною наповненістю та ідейно-викривальною спрямованістю.
Молода поетка виходить на горизонт мислення і поведінки радянського агресора, який у божевільному замірі підпорядкувати собі увесь світ шаленіє від всевладності та грандіозності майбутніх перемог. Катерина Мандрик-Куйбіда цей революційно-агресивний сказ, спричинений прагненням доконати весь світ, порівнює з настанням глобальної зими, планетарного обледеніння, що загрожує зникненням усього живого на землі.
Уже в цих ранніх поезіях вбачається поетичний дар, який тяжіє до метафоричного і символічного оприявлення особистісних візій, вражень, уявлень, роздумів… Зримо проступає в її поезіях естетична емансипація яскравої в своїх творчих замірах індивідуальності. Це поривання до творчого самоздійснення Катерина Мандрик не приховує:
Україно, серцю мила,
Пісне неба і народу —
Відчуваю: пружать крила,
Я готова до польоту.
(“Вслухаючись у ніч”)
Образне слово виступає в її внутрішній потребі естетичної емансипації визначальним засобом. І чим активніше Катерина Мандрик втягується в боротьбу УПА за національне звільнення, тим виразніше проступає в її поезіях публіцистичний струмінь, тим потужнішим стає громадянський пафос і патріотичний голос. Ми можемо нині лише гадати, скільки поезій, що народжувалися під час лісових переведень повстанців чи дорогою зі Львова до Комі АРСР у худоб’ячому вагоні, чи в холодні ночі в бараках під землею, не вилилося на папір, забулося-не запам’яталося, скільки образів на знайшло своєї поетичної форми — хіба в таких немилосердно важких для виживання умовах було до творчої праці? Але якщо судити по віршах, які не мають дат написання, то неминуче утвердиться думка, що Катерина Мандрик-Куйбіда була настільки глибоко “заряджена” на образне мислення, що навіть на пограниччі життя і смерті в її свідомості пульсували естетичні почуття.
Катерина Мандрик-Куйбіда — надзвичайно емоційно чутлива натура, від природи наділена даром провидіти. Трагічне потрясіння чи, точніше, усвідомлення-передчуття трагічної колізії настільки глибинно проникає в її душу, в її почуття і переживання, що вона набуває дару особливого чуттєвого пізнання. Її уява настільки ефективно активізується, що виявляє здатність викликати з ірреального світу образи Ісуса Христа, Матінки Божої Гошівської, не відчувати болю, коли її катували слідчі, нічого не боятися — “ні своїх катів, ні знущань, ні найтяжчого вироку”.
Треба було мати таку духовну силу, щоб усвідомити й переконати себе, що віднині її Ангелом Хранителем є Матір Божа Гошівська.
“Так воно і сталося: з молитвою до Бога я стійко переносила всі нелюдські умови пересилок і концтаборів. Молитва до Бога допомогла пройти мені через всі муки комуністичного пекла знущань”, — згадуватиме на схилі свого страдницького життя Катерина Мандрик-Куйбіда.
Очевидно, що ця мужня, духовно зріла, релігійно свідома жінка пройшла-пережила катарсичну ідентифікацію — трагічні потрясіння спричинили вивільнення її душі, завдяки чому її душа відновила свободу. А це можливо за умови інтенсивної духовної роботи. Згадаймо долю Василя Стуса, його внутрішню боротьбу за звільнення власної душі від будь-якої скверни і набуття повної духовної свободи в умовах тотальної фізичної несвободи.
Сама Катерина Мандрик-Куйбіда згодом наголошувала: “За цих нелюдських обставин виникала особлива потреба в інтенсивному духовному житті. Лише воно тримало тебе людиною попри намагання системи перетворити кожного на тварину, яка живе тільки інстинктами. Глибокі релігійні переживання, пошук сенсу саме в такому табірному житті, обов’язок продовжувати боротьбу в нових умовах, звернення до творчості дозволяло в’язням зберегти себе і вижити”.
Дивовижне, захоплююче враження справляє героїчне життя і духовний світ Катерини Мандрик-Куйбіди! Рідкісне поєднання самопожертви в боротьбі за волю Батьківщини і творчої самореалізації.
Ця мужня патріотка України зуміла породити і виплекати в своїй душі свободу. Свободу вибору свого місця в національно-визвольній боротьбі та свободу творчого самоздійснення. То як не захоплюватися цією героїнею, її боротьбою за віру, за свободу рідного народу, а отже, і за свободу його слова, як не побачити в її долі волю Божого Провидіння?!

6–7 вересня 2011 р.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment