НАВКОЛІШКИ ПЕРЕД ТІННЮ ДВОГЛАВОГО, або ПІСЛЯСЛОВО ДО ПРИЇЗДУ КІРІЛА НА БУКОВИНУ

Відсвяткував, відгуляв клір Московського патріархату вкупі з найвищим керівництвом нашої області приїзд до краю Московського патріарха Кіріла (Ґундяєва). До його зустрічі велася небачена підготовка: ремонтували дороги, паркани, фарбували все, що можна було пофарбувати вздовж шляху, яким везли гостя у супроводі посиленої міліцейської охорони. Одне слово, всупереч здоровому глузду готувалися зустрічати, як писалося на яскравих білбордах, “свого патріарха” — речника “русского міра”.

Олександра ПОПЕЛЮК,
почесний голова Чернівецького відділу Союзу українок

Двадцять років на Буковині, незважаючи на агресивний опір духовенства Православної Церкви, підпорядкованої Москві, відроджується рідна — УПЦ Київського патріархату. Патріарх Кіріл брехливо називає її розкольницькою, неблагодатною, неканонічною, хоча нема такого канону, згідно з яким Церкву окремої держави можна піддавати анафемі за її усамостійнення. Ще міністр у справах віросповідань гетьманського уряду Олександр Лотоцький стверджував: “У самостійній державі має бути самостійна церква”. Шляхом усамостійнення пішли православні церкви Албанії, Сербії, Румунії, Болгарії і Росії.
Щоб назвати все своїми іменами й дати оцінку приїзду патріарха Кіріла, Чернівецько-Буковинська єпархія УПЦ Київського патріархату провела прес-конференцію за участю Галини Могильницької, педагога, письменниці, лауреата Всеукраїнської літературної премії імені Василя Стуса.
Будь-якій мислячій людині зрозуміло, що патріарх Кіріл приїхав на Буковину не з миром, не задля духовного спасіння вірян. Мета візиту не пастирська, а політична (було їх уже п’ять нинішнього року). Він будує “страну русского міра”, іншими словами, відроджує тюрму народів — Російську імперію. Це при тому, що Російська церква не має в Україні канонічних територій. Підтвердженням цього є заява п’яти найдавніших православних апостольських церков світу про те, що територія України ніколи не була і не є канонічною територією Московського патріархату.
Але ні прес-конференція, ні звернення жіночих громадських організацій до голови Чернівецької облдержадміністрації з проханням відмовити в приїзді Ґундяєва на Буковину (бо це знущання над вірянами, котрі добре пам’ятають злочини кривавої московської влади в нашому краї) не вплинули на місцеву владу. Хоч голова адміністрації заявив по радіо, що Церква відокремлена від держави, але разом із чиновницьким почтом в. о. міського голови Михайлішиним помчався в аеропорт зустрічати гостя. А “батько міста” навіть упав навколішки перед “русскоміровцем” і облобизав йому ручку…
Нам би повчитися у маленької Молдови, яка гідно повелася перед кадилом московського “єдінонедєлімца”. Молдовани нагадали йому, що вони самостійна держава, яка не входить до складу Російської Федерації, і нав’язувати їм “русскій мір” не варто, Молдова не канонічна територія Московського патріархату і таким чином Кіріла увільнили від покладання квітів до пам’ятника воєводі Штефану Великому. Так поводяться люди, які мають власну і національну гідність.
Обдурені, засліплені люди дорогу від воріт до дверей Свято-Духівського собору перетворили на живий килим із барвінку і квітів, на якому виклали слова вітання. Після закінчення всенощної хор заспівав “Многая лєта” і “Мульц ань трияска”, вітали російською і румунською. Обійшлися без української, але це нікого не зачепило, нікому не заболіло. Даремно людський коридор чекав уздовж живого зеленого килима — витвору холопської догідливості. Але московський гість зігнорував їх.
Переважна більшість буковинців були не в захваті від Кіріла. Буковинки звернулися до керівника виконавчої влади краю, але їхню позицію оприлюднила тільки газета “Час”. Звернення розіслали електронною поштою всім місцевим часописам, однак патріотичний заклик буковинок привернув увагу зарубіжних видань.
Але ні обман вірян, ні маніпуляції канонами, ні казки про “єдіноє государство” та “єдіний народ” — ніщо не змусить незалежну Україну повернутися в тюрму — в Російську імперію. А патріарху Кірілу варто було б більше опікуватися російськими проблемами. Час уже щось збудувати і освятити в Пензі, Тамбові, Пермі… Ось де треба будувати “русскій мір”. Тоді нащадки Московської держави перестануть боятися, що якщо “русского міра” не буде в Україні й Молдові, то в Росії, за словами Кіріла, “останутся только матрьошкі і самовари”. Буде справедливо, якщо в Україні житимуть колядки, писанки, вишиванки, в Росії — частушки, матрьошки, самовари, в Молдові — свої народні звичаї й традиції. І в кожній незалежній державі — свої. Як і має бути.
Наступного року ми відзначатимемо 1160-річчя Київської Русі — нашої держави. Тому сором пече за таку українську владу, яка нині, через 20 років незалежності України, не може звестися з колін, лобизаючи руки носіїв тіні хижого двоголового орла.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment