У “Слові Просвіти” (число 3 за 2011 р.) письменниця Галина Тарасюк у статті “Трагічно щедра доля” порушила болючу для України тему історичної пам’яті, тему неналежного пошанування видатних людей, що спостерігається у ставленні влади і громади до місцевих музейних установ, як-от музею Миколи Леонтовича у Марківці, селі Теплицького району Вінницької області, де всесвітньо відомого композитора 90 років тому убив “агент уездчека Грищенко” 23 січня 1921 року. Наступного, 2012 року, світова громадськість відзначатиме 135-ліття Леонтовича, щедрий талант якого утвердив українську народну пісню надбанням людства. Що зроблено для увічнення пам’яті композитора за цей час, як іде підготовка до ювілею та про духовне життя української глибинки — розмова з начальником відділу культури і туризму Теплицької РДА Віктором Прокопенком.
— Вікторе Володимировичу, багато людей, навіть уродженців Теплицького району, вважають наш край ледь не “краєм світу”, хоч географічно він розташований у самому центрі України. Незважаючи на віддаленість від столиці та великих магістралей, люди тут живуть повноцінним духовним і культурно-мистецьким життям. Та все ж, пане Вікторе, як воно — бути “міністром культури” одного з “найглибших” районів української глибинки?
— Думаю, на нашому “краю світу” з культурою ті ж проблеми, що й у кожному районі столиці чи великого обласного центру. Це — фінансова скрута. Та все ж за бюджетні кошти, спонсорські внески від місцевих добродійників і кошти від платних послуг нам вдалося зміцнити матеріально-технічну базу РБК і сільських закладів культури: відремонтувати фойє районної бібліотеки для дорослих, придбати проектор, мікрофони, деякі деталі одягу для художніх колективів. Однак актуальним залишається завершення ремонту РБК, поновлення експозиції методкабінету, необхідно придбати комплект духового оркестру, низку музичних інструментів, українські національні костюми й костюми для учасників хореографічних колективів… Допомогти з ремонтом сільським закладам культури… Ось і доводиться скромні фінансові можливості компенсувати щирим ентузіазмом і любов’ю до прекрасного теплицьких хліборобів та інтелігенції. Щодо географії, то, мабуть, вона теж впливає, бо жити в такому привільному, квітучому краю і не співати — просто гріх… Та й з історії знаємо, що споконвіку на Тепличчині жили талановиті енергійні люди, які вміли й ниву орати, і шаблею махати, й пісні співати. Хоч перші писемні згадки про наш край як порубіжжя Литовського князівства з’явилися лише у ХV столітті, залишки поселень трипільської, черняхівської та зарубинецької культури свідчать, що тут життя вирувало ще до нашої ери, а найближчими нашими предками були войовничі й таємничі племена уличів. Спершу Теплик називали Смілгород (так Теплик позначений на мапі Боплана 1648 року), що свідчить про сміливість і волелюбність наших прадідів. Теплицькі хлібороби, чинбарі, ковалі брали участь у Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького (1648—1654 рр.). Теплик входив до складу Уманського полку. Тож коли у травні 1652 року через наше містечко проходило козацьке військо на Умань, до нього приєдналося багато мешканців, які згодом узяли участь у Батозькій битві, що завершилася розгромом війська польської шляхти. Наші краяни не тільки ходили на Умань із полками Максима Залізняка, а й 1755 року розгромили маєток місцевого феодала. Витав нашими ланами і легендарний дух Кармелюка… На початку ХХ століття, в період революції й громадянської війни на наших теренах сходилися в двобої австріяки, білополяки, петлюрівці, загони Волинця і більшовицькі частини Першої кінної армії… Тож жодна подія світового значення не обминула наш район…
— Коли ми вже так заглибились в історію, то хто й чому перейменував Смілгород на Теплик? Яке походження цього слова? І чи не збираєтеся Ви відновити історичну справедливість?
— Можливо, назва Смілгород не подобалася польським панам — графам Потоцьким, яким Теплик перейшов у володіння від князя Острозького. Потім він був власністю магнатів Жабокрицьких і Калиновських і, либонь, дуже нагадував їм минулу козацько-гайдамацьку славу… Думки наших краєзнавців про походження назви Теплик розходяться: одні кажуть, що пішла вона від річки Теплички, інші вважають, що в давнину тепликами місцеві поселенці називали погреби, в яких у мирний час зберігали врожаї з ланів, а в лиху годину ховалися від кочових зайд. А може, назву містечку дав легкий і теплий степовий вітер — теплик чи гостинність і сердечна теплота місцевих мешканців? Хоч би як там було, а від назви нашого райцентру стає так тепло і привітно на душі… то чи варто її змінювати?..
— Мабуть, маєте рацію… Тож перейдемо від історії до сьогодення, а саме до культури, про яку забувають, коли треба давати гроші, і згадують, коли треба бодай чимось похвалитися. Теплицький район має чим похвалитися…
— Нам справді є що показати людям: і католицький костел Діви Марії, збудований 1822 року в Теплику, і Миколаївську церкву в Залужжі кінця ХІХ століття, і церкву Покрови у с. Карабелівка, засновану 1747 року, храм Успіння Пресвятої Богородиці 1887 року в с. Кивачівка, Святого Михаїла в Скарженівці — збудовану 1785 року, крім того — музей Героя Радянського Союзу Миколи Воронцова в Теплику і палац графа Станіслава Потоцького в Удичі, старовинний млин у селі Пологи, врешті, урочище Бутова, що прихистило повсталих гайдамаків… Чи не кожне село має свій краєзнавчий музей або кімнату, де можна довідатися про його неповторну історію, сповнену невтомної праці та боротьби за свободу й незалежність… Щодо “зеленого туризму”, то можемо запропонувати відпочинок у мальовничому селі Завадівка на березі Південного Бугу, з проживанням у приватному секторі…
— Боюсь помилитися, але, на мій погляд, сьогодні на нашій давній Смілгородщині спостерігається просто-таки культурний, точніше, фольклорно-пісенний бум. Це потвердив і творчий звіт її самодіяльних колективів, що відбувся нещодавно у сусідньому райцентрі Гайсин. Кажуть, ви втерли носа сусідам, з якими у вас давнє змагання?
— Колись Тепличчина входила до складу Гайсинського району, а 1966 року був утворений Теплицький район і ми стали самостійними. Звідси і дух суперництва, до речі, дуже благотворний. Ось і цього року на творчому звіті аматорських колективів району “Квітни, Тепличчино, хлібом і піснями”, присвяченому 20-й річниці Незалежності України, який відбувся в Гайсині, кожна сільська громада (а це 34 заклади культури) представила все найкраще: від витворів народних майстрів різних жанрів і до кулінарних чудес: страв і випічки. Особливо зачарувало сусідів і представників з області вміння наших господиньок пекти короваї. Крім того, сподобався і понад двогодинний концерт, який розпочався хореографічно-літературною композицією “Благословенна земля моя — Тепличчина” у виконанні зразкового аматорського хореографічного колективу “Фантазія” РБК під егідою Людмили Юхимчук. Також у концерті взяли участь колективи різних жанрів: чоловічий квартет працівників органів державної виконавчої влади під керівництвом Миколи Ільніцького, вокальна студія “Перлинка” Будинку дитячої творчості, вокальний ансамбль “Любисток”, народний аматорський академічний хор “Відродження” (кер. Микола Сокотнюк), духовий оркестр (кер. Віталій Хіміч) та чоловічий квартет “Смілгород” районного будинку культури, камерний хор “Первоцвіт” Соболівського будинку культури, квартет “Рапсодія”, ансамбль бандуристів “Посвіт” Теплицької ДМШ, жіночий вокальний ансамбль “Яворина”, естрадний гурт “ШиК”, фольклорні колективи: “Берегиня” — з Орлівки, “Подоляни” з Бджільної, “Надія” Побірського сільського клубу, “Василиха” — із Залужжя, “Калина” — з Мишарівки… Усіх і не перелічиш, адже в районі працює 80 вокально-хорових, 12 інструментальних, 17 хореографічних, 22 театральних колективи…
До речі, чи не кожен з цих колективів лауреат престижних конкурсів, наприклад, Міжнародного фестивалю дитячої творчості “Слов’янський вінець”, всеукраїнських фестивалів “Великодні писанки”, “Світанки над Россю”, “Скарби Поділля”, знаменитого конкурсу фольклорно-автентичних колективів на приз Г. Танцюри…
— Мені розповідали жінки з фольклорного гурту “Берегиня” з Орлівки, що ви не тільки берете участь у всіх всеукраїнських культурних заходах. Район славиться і власними фестивалями, конкурсами, як-от фольклорним святом “Душа без пісні — що безкрила птиця”, імені Євгенії Тондій — незабутньої пропагандистки української народної пісні із Соболівки…
— Так, на цей фестиваль до нас приїжджають колективи з усієї України. Крім того, популярний і регіональний фестиваль духовного співу “Різдвяні передзвони”, фестиваль стильної музики “Теплик — ROXU”, творчої молоді “Теплоцвіт”, фестиваль гумору й сатири “Тепличчина сміється”, родинної творчості “Край Теплицький співучий”, конкурси “Шануймо роду нашого скарби”, “Серця двох”, “Кому за…” Та майже щоденно в нас відбувається якийсь захід: конкурси “Панна Теплик”, “Міс профтехліцей”, ігрові програми “Карооке”, “Діти — наше майбутнє”, благодійні акції для дітей з обмеженими можливостями: “Повір у себе”, “Творимо добро”, а ще різні тематичні вечори, бесіди, лекції, презентації книг місцевих авторів — членів літературно-мистецького об’єднання “Дивослово”, яке очолює член НСПУ Олена Герасименко. Організовуються художні виставки, приурочені до знаменних дат.
— Справді, культурно-мистецьке життя в районі цікаве та бурхливе. Таке враження, що за цим стоїть ціла армія добре оплачуваних організаторів дозвілля…
— За цим стоїть справді армія аматорів — талановитих, закоханих у мистецтво наших краян, а допомагає їм десяток скромних працівників відділу культури, районного будинку культури, бібліотечної системи… Це Алла Волинець — завідувачка методичного кабінету, директор районного будинку культури Микола Паламарчук, директор бібліотечної системи Павлина Рибак, методисти за жанрами Віталій Хіміч, Галина Сафонова, Юлія Надкринична, Людмила Юхимчук, Тетяна Котик, Ольга Щавінська, Наталя Бойко, наш ветеран Микола Сокотнюк… Усі вони керівники одного, а то й кількох аматорських колективів…
— Колись наші степові краї славилися неповторним ткацтвом, і, звичайно, шедеврами вишивки старовинними техніками, писанкарством, художньою ковкою металу, соломо- та лозоплетінням, мистецтвом витинанок… Побувавши на ІІІ районній виставці образотворчого та ужиткового мистецтва, переконалася, що традиції продовжуються, розвиваються і притаманні нашим краям жанри, і новочасні або ж запозичені в інших народів. Отже, митці Тепличчини йдуть у ногу з часом.
— Серед наших майстрів ужиткового мистецтва є люди, яких знають далеко за межами України. Це різьбяр по дереву Володимир Обідник, член Американської північно-західної асоціації різьбярів по дереву, відомий ще й як майстер мініатюрних статуеток у японському національному стилі — нецкі. Славиться іконами, які випалює по дереву, Юрій Березін, картинами, інкрустованими зерном пшениці, проса та маку, Анатолій Дем’янишин, достойні найпрестижніших музеїв роботи живописців Івана Одноочка з Орлівки, Параски Вінжицької із Соболівки, Володимира Годованюка зі Степанівки, Станіслава Немировського, Ярослава Чижевського, Лідії Січак та скульптора, іконописця Миколи Плотникова з Теплика. На високому художньому рівні продовжують традиції плетіння із соломи Ірина Лещенко (Петрашівка), Андрій Буш (Росоша), а які вишиванки й витинанки у майстринь із Теплика — Світлани Дищук, Раїси Гарбуз…
— Тепличчина не пасла задніх і в образотворчому мистецтві. Тут працював знаний скульптор, маляр Едуард Руппельт, а сьогодні творить відомий портретист і пейзажист Анатолій Риженко-Янковий… Чи правда, що останнім часом лави митців поповнилися молодими професійними художниками?
— Можемо похвалитися, що до нас, в село Тополівку, переселилися зі столиці молоді талановиті художники — подружжя Роман Сельський і Тетяна Вірозуб, а в Теплик — уродженець Орлівки, уже відомий у мистецьких колах живописець Олександр Майстренко.
— Ви сказали, що твори декого з художників заслуговують престижних музеїв… Отут виникає цілком резонне запитання: а хто заважає відкрити картинну галерею чи музей мистецтв у Теплику? Мене засмучує, що досі немає краєзнавчого музею, і це при тому, що мешканці району віддають свої сімейні, художні й етнографічні реліквії на збереження у районний будинок культури. Отже, є така потреба?
— Є потреба. І сьогодні влада району на чолі з головою РДА Олександром Кравченком та головою райради Леонідом Габінським разом з істориками та краєзнавцями якраз і працює над створенням краєзнавчого музею Тепличчини. Бо наш край багатий і відомими на весь світ людьми. От у Петрашівці 1886 року народився знаменитий борець і тореадор Василь Соловйов-Куценко, той самий, богатирською силою якого свого часу захоплювалися і навіть зустрічалися з ним російський цар Микола Другий і англійська королева. З нашим краєм пов’язана творчість знаменитого байкаря Микити Годованця, який юнаком учителював у вашій Орлівці, відомого єврейського письменника Шолома Алейхема…
— До речі, Шолом Алейхем ще на початку ХХ століття на весь світ прославив нашу знамениту вузькоколійку “Гайворон—Вінниця”, з гумором і ніжністю відтворивши тогочасне українське життя в образі потягу, в якому одночасно їдуть представники різних націй і релігій, антиподи, поріднені спільними інтересами, як, приміром, піп із Метанівки і рабе із Соболівки. Пречудова новела…
— У нашому районі народилася плеяда сучасних українських письменників: Тетяна Яковенко, Петро Гуцал, Галина Тарасюк, Олег Сенчик, Микола Бучко, Василь Піддубняк, Микола Кротенко… А скільки від нас вийшло науковців світового рівня: академіки Петро Багрій, Костянтин Яцимірський, Юрій Спіженко, Семен Гітіс, є відомі воєначальники, як-от генерал Радецький… Особисто для мене справою честі стало створення літературно-меморіального музею знаної у світі письменниці, великої українки родом із хутора Олександрівка, що біля Соболівки, Галини Журби, яка вимушена була жити в еміграції, в США… Та на все це потрібні кошти, яких не вистачає у бюджеті нашого сільськогосподарського району. Не маємо ми і багатих земляків-меценатів, які б хотіли допомогти…
— Ще не було так, щоб благородні починання та не увінчалися успіхом… Навесні цього року Ви намагалися зібрати всіх відомих тепличан на свято “Родина”, але щось завадило…
— Була така ідея: зібратися, щоб познайомитися, поріднитися, поговорити про перспективи розвитку району, та завадила наша віддаленість від столиці й зайнятість поважних земляків… Але ми не втрачаємо надії на таку зустріч.
— Можливо, її варто приурочити до якоїсь дати, наприклад, дня народження Миколи Леонтовича? Перепрошую, Вікторе Володимировичу, але таким чином я хочу повернутися до дуже болючої для мене теми — долі заснованого в 70-ті роки минулого століття музею геніального композитора Миколи Леонтовича у селі Комарівка, де жив і служив священиком його батько, і де композитора взимку 1921 року вбив, як свідчать розсекречені архівні документи, “агент уездчека Грищенко”. Як я переконалася, за останні роки музей кілька разів грабували і нищили вандали, дах тече, немає охорони… Про це я говорила минулого року по Всеукраїнському радіо і писала в газетах, зокрема і в “Слові Просвіти”. Що змінилося відтоді? Тим більше, що 23 січня цього року минуло 90 років із дня трагічної загибелі Миколи Леонтовича, а 1 грудня — виповнюється 134 роки з дня його народження. Отже, ми на порозі 135-го ювілею знаменитого композитора, який відзначатиме не тільки музична спільнота, а й уся громадськість України, і, сподіваюся, світу…
— Районна влада зробила все можливе, щоб зберегти колекцію музею, забезпечити охорону приміщення. Зараз шукаємо кошти на реконструкцію музею. Звичайно, 13 грудня (1-го грудня за старим стилем), у день народження композитора, традиційно відбудеться пісенне свято — “Криниця Леонтовича — пісенне джерело”, на якому голова РДА Олександр Кравченко вручить премію імені Миколи Леонтовича самобутнім молодим виконавцям і майстрам народної творчості…
— Розмовляючи з Вами, слухаючи Вас і згадуючи своє, я переживала неймовірну гордість за своїх земляків і вдячність долі, що тут народилася, виросла, що тут почався мій трудовий, журналістський і письменницький шлях. У мене є навіть вірш, присвячений моїй малій батьківщині, який починається рядками: “Тут центр Землі і середина світу…”. Я хочу, щоб таку гордість відчував кожен, хто живе тут постійно чи повертається раз на рік напитися з рідних джерел. Не беруся керувати чи наставляти, але щоб славний Теплик-Смілгород, Тепличчина справді стали центром Землі, треба усім його уродженцям докласти зусиль. Як це роблять в інших областях. Можливо, з огляду на економічну скруту 13 грудня на пісенному святі “Криниця Леонтовича — пісенне джерело” оголосити початок всенародної толоки, присвяченої майбутньому 135-річчю з дня народження геніального композитора, та розпочати збір коштів на реставрацію його музею в Комарівці? Патріотичні ідеї завжди об’єднували людей, пробуджували національну гордість, відроджували історичну й генетичну пам’ять, прагнення до праці на власне благо… А якщо людина чи сільська громада внесе свою частку у відбудову музею Леонтовича, то, переконана, їй буде не байдуже, в якому стані музей, наскільки він захищений від вандалів… І берегтимуть. Такими акціями треба нагадувати, що тепличани — не аморфне населення, а нащадки славних і достойних, здатних на великі справи смілгородців. Як Ви вважаєте?
— Ідея подобається, тим більше, що й ми самі про це думали… Маю надію, що нашу ініціативу підтримають і мешканці району, і наші земляки, які живуть у столиці й інших містах України і за її межами.
— Що ж, тоді до зустрічі на дні народження Миколи Леонтовича 13 грудня в селі Комарівці Теплицького району Вінницької області. Успіхів усім нам! І дякую за цікаве і ділове інтерв’ю.
Спілкувалася
Галина ТАРАСЮК
