Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ,
м. Ірпінь Київської обл.
Нещодавно у Львові побачила світ двотомна антологія “Розіп’ята Муза”, до якої увійшли твори 322 українських поетів, які загинули від рук денікінців, більшовиків, німецьких загарбників, сталінського режиму, полягли на фронтах Першої і Другої світових воєн, померли на засланні й у концтаборах.
Укладач антології Юрій Винничук розшукав понад сто авторів, які раніше публікувалися лише в періодиці у першій половині ХХ сторіччя, уточнив роки смерті багатьох поетів за протоколами “трійок” тощо. Серед цих поетів чимало просвітян. Активні діячі “Просвіти” Микола Кузьменко, Гордій Брасюк, Ольга Андрієвська з Чернігова, Трифон Татарин (псевдонімом Т. Краснопільський) із Катеринослава. Віталій Самійленко 1917 року редагував у Павлограді просвітянські часописи “Степ” і “Зоря”. Юрій Будяк (Покос) був заступником голови білоцерківської “Просвіти”. Микола Дудич зі Львівщини, активний учасник просвітянських гуртків і церковних хорів, організував у селі бібліотеку. Був районовим провідником ОУН, добре знайомий із Романом Шухевичем. Микола Дудич загинув у нерівному бою з чекістами, прикриваючи побратимів. Його дружину Ірину з двома дітьми вивезли до концтабору на 10 років. Осипа Мошуру 20 січня 1942 року разом з іншими активістами “Просвіти” заарештували і розстріляли німці. Марко Боєслав (Дяченко) керував читальнею “Просвіти”. Перебував в УПА і загинув у бою із загонами МВС.
У передмові до книжки Ю. Винничук зазначає: “Голодомор — це не єдина наша трагедія. Друга не менша трагедія — знищення мозку нації. Кожне життя, звичайно, дороге, але коли знищується мозок нації, то це веде до жахливого занепаду…”
Автор дослідив, що майже всі розстріляні поети заявили себе як щирі патріоти совєтської держави. Але це їх не порятувало. Було знищено 90 % українських письменників, художників, науковців, учителів, сільську й міську інтелігенцію. На волі залишилася жалюгідна купка, а ті, що звідали сталінських концтаборів і мали щастя вийти на волю перед самою війною, потім утекли на Захід. Інші ж, виживши після таборів, у переважній більшості замовкли і до літератури не повернулися. Були й такі, що не звідали репресій, але воліли зачаїтися.
Більшовицький терор не обмежувався фізичним знищенням, а ще й духовним. Нація зазнала таких жертв, від яких не може й досі оговтатися.
Було б помилкою в усьому винуватити лише сталінський режим, адже репресії почалися задовго до того, як Сталін прийшов до влади. Більшовики вже під час Московсько-Української війни (саме так її називала тодішня преса УНР) поводилися в Україні як гітлерівці: розстрілювали заручників, палили села, переслідували і вбивали членів “Просвіти”. Комуністи знищували мозок української нації. Юрій Винничук закликає: “Тілеві Уленшпігелю попіл його батька Клааса бив у груди. Кожному українцеві, якщо він свідомий українець, а не малорос, повинен бити у груди попіл мільйонів невинно убієнних. І цей попіл волає про помсту, про новий нюрнберзький процес, про те, щоб усі кати були названі поіменно”.
Укладач антології “Розіп’ята Муза” Ю. Винничук висловлює подяку працівникам Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, де він відшукав левову частку презентованих текстів.
