МУЗЕЙ ФЕДОРА ШТЕЙНГЕЛЯ

Виповнилося 115 років із часу відкриття першого сільського музею в Україні, організатором якого був Федір Штейнгель. Маючи німецько-українське походження, він усвідомив себе частинкою українства, став постаттю, яку шанують, пам’ятають, люблять.

Олександр БУЛИГА,
директор Рівненського обласного краєзнавчого музею

Ім’я Федора Штейнгеля добре знане на Волині, в Городку неподалік Рівного. Саме Городок став його другою батьківщиною. Батько Рудольф Штейнгель походив із баронів Остзейського краю (Балтія). Мати Марія була православною українкою, мала великий вплив на формування синового світогляду. Федір народився 26 листопада       (9 грудня) 1870 року в Санкт-Петербурзі. Восьмирічним разом із батьками, які придбали тут маєток, переїхав у Городок. Зростав і виховувався в українському середовищі.
Навчаючись у Київському, а згодом Варшавському університетах, познайомився з багатьма цікавими особистостями. Серед них Микола Біляшівський, який згодом допоміг організувати Городоцький музей. 1892 року помер батько Федора. Можливо, усвідомлення, що він тепер повноправний господар, “підштовхнуло” ще зовсім молодого чоловіка внести щось нове у життя родинного маєтку, до якого входило понад 700 десятин землі.
Ідею створення музейної колекції Федір Штейнгель виношував протягом багатьох років. У ХІХ ст. процес зародження і становлення музеїв України відбувався у контексті розвитку музейної справи в Російській імперії. У 80—90 рр. ХІХ ст. з’являються заклади музейного типу, так звані давньосховища, організовані при церковних братствах і церковно-археологічних товариствах. Вони стали передвісниками класичного музею, зокрема городоцького зібрання старожитностей.
Федір Рудольфович згадував: “Я звернувся за порадою до мого друга (М. Ф. Біляшівського). Від нього дізнався про існування за кордоном необмеженої кількості так званих місцевих музеїв і ознайомився з їхніми програмами і цілями. Тоді мені спало на думку потроху почати збирати, додержуючись програми місцевих музеїв, усе, що стосувалося б всебічного вивчення Волині”.
Наприкінці ХІХ ст. царська Росія мало дбала про створення губернських музеїв, які допомагали б відтворити реалістичну історію окраїнних земель. Ситуація з функціонуванням провінційних музейних закладів і нині мало змінилася. Проте саме віддалені від центру регіони зберігали і дотепер зберігають величезну кількість різноманітних пам’яток.
Дослідники вважають, що Городоцький музей Волинської губернії, відкритий 25 листопада 1896 року, став першим в Україні (а не лише у Волинській губернії) приватним краєзнавчим музеєм світського спрямування. Його експозиція висвітлювала історію волинського краю й була розрахована на масового відвідувача. Федір Штейнгель виділяв великі суми на розвиток науки при музейному осередку, дбав про його майбутню долю.
Завдяки багатогранній діяльності Миколи Біляшівського цей музей став справжньою науковою установою. Микола Федотович розробляв експозицію, допомагав у поповненні фондів, складав інструкції, програми для місцевих краєзнавців. У період формування колекції старожитностей особисто відвідав багато місцевостей Волині та Полісся, збираючи оригінальні матеріали, які склали основу задуманого Штейнгелем закладу.
Городоцький музей мав такі відділи: природознавчий, який включав колекції з геології, мінералогії, палеонтології, флори і фауни Волинської губернії; географічний — зібрання мап, планів, видів місцевостей, збірки історико-статистичних матеріалів, які мали на меті накопичення і розробку історико-географічних даних щодо кожного населеного пункту Волині, давні акти, літописи, етнографічні спостереження, нотатки про місцеперебування пам’яток старовини, газетні статті, негативи, фотографії. Антропологічний відділ містив матеріали про фізичні особливості розвитку населення Волині; археологічний — колекції предметів доісторичної та історичної археології, предмети народного побуту, зразки будівельних матеріалів різних епох, сфрагістики, нумізматики Волинської губернії; етнографічний — присвячений матеріальній і духовній культурі народного життя, яке включало особливо цікаві зразки місцевого одягу, взуття, жіночих прикрас, домашнього інвентаря, вироби народних промислів, музичний інструментарій тощо. У музеї була створена бібліотека, що мала представляти колекції рукописної та друкованої книги, збирати наукову літературу для студіювання окремих питань волинезнавства. Структурно бібліотека поділялася на три відділи: рукописи, стародруки та книги пізнішого часу.
У бібліотеці зберігалися збірки історичних і краєзнавчих книг, журналів, газет, стародруків, рукописів і спогадів, які різнобічно висвітлювали життя Волині; листи осіб, які працювали на Волині і для Волині; фольклорні збірки, анкети, оголошення, афіші, листи, які розсилали, зокрема Російська академія наук, Російське географічне товариство, пізніше Товариство дослідників Волині. Книги до музейної бібліотеки дарували відомі науковці, вчителі, міщани, духовенство, чиновники.
Волинський музейний осередок був знаний і шанований. До роботи у музеї поступово долучалися дослідники, які проводили так звані “екскурсії”, тобто сучасні експедиції Волинню (1899—1900 рр.). В експедиціях працювали секції археології, історії, етнографії, ботаніки й зоології. Археологічну секцію представляли Ф. Штейнгель, І. Абрамов, Є. Корнилович, М. Рекс, історичну — А. Матвеєв, Я. Яроцький, А. Михайлова, В. Нейкірх, етнографічну — В. Мошков, І. Богословський, Ю. Жалковський,            С. Анікін, Л. Фельдман, ботанічну — Д. Врангель, М. Голополосов,   Ю. Мошкова, зоологічну — А. Мордвилка, Н. Мошков та ін.
Хранителем Городоцького музею став Євген Корнилович. Завдячуючи збереженій епістолярній спадщині в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, відомо, що Микола Біляшівський і надалі опікувався музеєм, надавав різні консультації.
Городоцький музей працював до початку Першої світової війни. З наближенням до Волині лінії фронту всі експонати було евакуйовано Штейнгелем на Північний Кавказ до його родичів, їхня подальша доля невідома.
Ідеї Штейнгеля поширювалися, а ті, хто стояв разом із ним біля витоків першого волинського обласного музею, зокрема Біляшівський, створювали нові музейні заклади.
Федір Штейнгель брав участь у громадсько-політичному житті суспільства. Він був членом ЦК конституційно-демократичної партії, Товариства українських поступовців, брав участь у роботі І Державної Думи (1906 р.). Відома його діяльність на посаді голови Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст (1915—1917 рр.), голови Виконавчого комітету об’єднаних організацій м. Києва (1917 р.), як посла Української держави в Берліні (1918 р.) тощо.
Проте жодна справа Штейнгеля не зробила його ім’я таким знаним, як організація першого музею на теренах Рівненщини.
Людські якості Федора Рудольфовича притягували до нього найкращих особистостей. Організаторські здібності, помножені на фінансову підтримку, зробили його дітище — Городоцький музей — відомим всій країні.
Дмитро Дорошенко згадував: “Як людина — це був джентльмен у кращому й ідеальному розумінні цього слова. Мати з ним справу було для кожного найбільшою приємністю, настільки це була мила та симпатична людина. В українських колах він користувався високою повагою й авторитетом”.
Федір Штейнгель мешкав у Городку до 1940 року. Під час переселення волинських німців на історичну батьківщину переїхав із родиною до Саксонії, де й помер у місті Раденбурзі, біля Дрездена 11 лютого 1946 року.
Для музейних працівників України ім’я Штейнгеля завжди буде прикладом служіння ідеалам високої моралі, духовної чистоти та відданості історико-культурному надбанню рідного краю.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment