«ПРОСВІТА» І УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ

img_5411Таку тему мав круглий стіл, що відбувся в Києві в агентстві УНІАН. Формально причиною до того стала 143-я річниця, коли на західних теренах тоді підавстрійської України (у підросійській пізніше) народився широкий народний рух, що ставив за мету збереження національної ідентичності. Діяльність “Просвіти”, як зазначив голова ВУТ “Просвіта” Павло Мовчан, була на той час, як і нині, важливим чинником дієвого спротиву жорстоким ерозійним, асиміляційним процесам (в Галичині вони були слабшими, бо Австрійська імперія мала конституцію, на відміну від Російської).

— Нинішня зустріч, — продовжив Павло Мовчан, — не святкування (бо відродження “Просвіти” відзначатиметься пізніше), а спроба окреслити коло питань, які стоять перед українською спільнотою, як і 143 роки тому. Якщо ми тішимо себе ілюзіями, що багато вже зроблено, то така позиція з огляду на перебільшену оцінку досягнутого не відповідає істині. Безперечно, історичні зрушення суттєві. Наша державність, яку двічі відроджували попередні покоління (у XVII і на початку ХХ століття), утретє звершилася перемогою. Але проблем від того не зменшилося. Нині як ніколи гостро стоїть проблема цілісності вже незалежної держави. Це особливо видно на розбраті, що демонструє Верховна Рада України. Такого беззаконня, до якого вдається влада, жорстоко розправляючись з опозицією (сьогодні владці пішли у камеру(!) до Тимошенко чинити над нею тортури), в європейській судовій історії не було. І це напередодні дня, коли до Києва мають завітати представники Об’єднаної Європи, щоб дати зелене світло нашим одвічним прагненням бути серед них як цивілізованій, модерній державі. Подібні провокації в нашій новітній історії не перші. І за всіх часів, як і нині, видно почерк Москви, її спецслужб і політикуму.
Але влада і її покровителі панічно бояться українського народу. Саме тому, згідно з недавно ухваленим законом про вибори, людність, громадські організації усунуті від політичних процесів — виборів до вищого законодавчого органу. Тобто нам відведено роль покірного, безправного електорату, і то лише раз на п’ять років — у період виборів. Тому просвітяни як найорганізованіша, найпослідовніша, одна з найсвідоміших частин суспільства мусять висловити свою позицію.

Ярослав Пітко, голова Львівського обласного об’єднання “Просвіти”, зробивши невеликий історичний екскурс зародження найпопулярнішої самоорганізації українців щодо збереження рідної мови, культури й відродження державності, найефективнішої школи виховання національної інтелігенції, поставив питання руба: хто сьогодні в Україні може зупинити диктатуру, що стоїть у нас на порозі? Ситуація непроста. Політичні партії, представлені в парламенті, давно вже дискредитували себе. Це засвідчують і соціологічні опитування. Але вони зробили все можливе, аби убезпечити себе,
відсторонити потужні громадські рухи, зокрема “Просвіту”, від вирішення доленосних державних і суспільних справ. Ми не маємо права капітулювати. Треба йти до народу, гуртувати інтелектуальні сили, звертатися до національних авторитетів. Приміром, у Львові ми провели обласну конференцію учителів, запросивши до участі відомих письменників, науковців, політиків, де всебічно розглянули стан національної справи і виховання молодого покоління. Зараз готуємо заходи, де на порядку денному стоятимуть питання патріотичного виховання молоді, зокрема дитячо-юнацький фестиваль “Сурми звитяги” — фестиваль патріотичної пісні, в якому на різних етапах від шкільного конкурсу до підсумкового гала-концерту бере участь до 10 тисяч юнаків і дівчат. Новими формами і змістом наповнюємо решту просвітянської роботи. Головний критерій: щоб це було потужно, серйозно, послідовно.
Ми не можемо віддати на розгляд партій долю держави. Якщо ми програємо битву за Верховну Раду, це буде нашою великою помилкою — поразкою української справи. Мусимо не просити, а брати.  Якщо програємо ці змагання, до нас, наших вимог, прохань ніхто не дослухатиметься, про що свідчить досвід сьогодення. Отже, мусимо діяти злагоджено й наступально, чітко формувати свою позицію перед партіями національно-демократичного спрямування.

Володимир Василенко, доктор юридичних наук: “Знову перед нами постає питання: що робити? Говорити людям правду. Відверто і чесно. Не лише інтелектуальній еліті, а народові. Використовуючи для того всі можливі канали і засоби, які є в наших руках. А правда полягає в тому, що ми не маємо політичної опозиції. Політичні лідери, які є, це переважно політичні пігмеї й недоумки, які не лише не розуміють ситуації, в якій опинилася Україна, а й не здатні що-небудь виправити. Особисті, шкурні інтереси у них на першому плані. Звідси махінації, щоб зберегти свої місця в парламенті. Це чітко засвідчило голосування по закону про вибори. За цього закону марно сподіватися, що наступний склад парламенту буде кращим і в державі що-небудь зміниться. Механізм фальсифікацій, закладений у законі, настільки потужний, що протистояти агресивно-цинічній владі вкрай важко. Нині при владі злочинне організоване угруповання. Воно, по-перше, прагне особистого збагачення за рахунок народу і держави, по-друге, — і це найстрашніше, — виконує політичне й економічне замовлення чужої держави, метою якої є знищення України і її народу. Несприйняття керівниками Росії нас як незалежного суб’єкта міжнародного права не нове. Це імперська політика, якої вони дотримуються ще з царських часів. Тому треба усвідомлювати, що проти України та її народу ведеться широкомасштабна, системна й систематична гуманітарна агресія. Вона має чотири виміри і за всіма ознаками характеризується як війна: мовно-культурна, історіософська, інформаційна, релігійна. Що це так, можна зрозуміти, проаналізувавши конкретні слова і вчинки щодо нас Москви і виконання чужих планів руками Києва. Один із найяскравіших прикладів — перебування на посаді міністра Табачника і його неприхована, відверто антиукраїнська діяльність. Перед нами цілком реальна загроза витіснення української мови з українського простору. Частина патріотичних політиків, інтелігенції і загалом громадянства перебуває ще в стані ілюзії, мовляв, українська нація незнищенна. Не будьмо злочинно наївними. Хто обізнаний з історією, суспільно-політичними законами розвитку, знає — нічого незнищенного немає. Немає, якщо не протистояти нищенню.

Володимир Семистяга, голова Луганського ОО “Просвіти”, повністю підтримав виступ В. Василенка. “Я кілька днів у столиці, — зауважив він, — і просто вражений: сьогодні Київ майже нічим не відрізняється від Луганська. Української майже ніде не чути, всюди російська, а ми завжди — і в мовному, і в освітньому, і в політичному плані — орієнтувалися на столицю”. Аналізуючи ситуацію, промовець дійшов висновку, що за 20 років незалежності у нас не створено не лише громадянського суспільства, а й самого інституту його. Ми дозволили тій частині населення, яка є по суті й фактично п’ятою колоною в Україні, прийти до влади і вершити майбутню долю нашого народу. Тому питання влади для нас найголовніше. Але треба використовувати всі можливі важелі повернення наших прав. І суд — один із них. Нещодавно обласний суд вкотре відмінив рішення облради щодо надання російській статусу другої державної в межах нашого регіону.
Наступальну, активну позицію за відстоювання прав українців у власній державі на національну освіту, на рідну мову підтвердила й заступник голови Донецького ОО “Просвіти” Марія Олійник. Вона навела численні приклади з власного досвіду боротьби проти свавілля обласної влади щодо закриття українських шкіл, за відстоювання права українців на рідну мову. Отже, підсумувала М. Олійник, хоч влада у нас неукраїнська і суди, як правило, сповідують не букву і дух українських законів, боротися нам можна і треба. Іншого виходу немає.
Про важливість практичної роботи, не тільки тактики “малих справ”, розповіли і поділилися досвідом директор телекомпанії “Малятко” Володимир Кметик, директор Видавничого центру “Просвіта” Василь Клічак, головний редактор тижневика “Слово Просвіти” Любов Голота, голова Закарпатського ОО “Просвіти” Володимир Піпаш та інші. Народний депутат України Сергій Шишко звернув увагу на те, що наша держава будується не на українській національній ідеї — її нема ні в Конституції, ні в освіті, ні в ЗМІ, ні в політиці.
Своє бачення утвердження української мови в державному й суспільному житті представили Герой України, письменник Юрій Мушкетик, заступник голови ВУТ “Просвіта” Олександр Пономарів.
Підсумовуючи роботу круглого столу, Павло Мовчан наголосив, що “Просвіта” впродовж усієї 143-річної історії свого існування була й залишається важливим інститутом громадського життя України. Силою, яка здатна послідовно, безкомпромісно відстоювати національні інтереси народу, бути потужною у будівництві справді української України. Держави, яка здатна й мусить бути європейською цивілізованою державою.

Наш кор.
Фото Олеся ДМИТРЕНКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment