З ЛЮБОВ’Ю ДО ТАРАСА

До 140-річчя від дня народження Миколи Вороного

Раїса ТАНАНА,
завідувач відділу Шевченківського національного заповідника,
заслужений працівник культури України

Через усе життя Микола Вороний проніс любов і повагу до геніального українського поета і художника Тараса Шевченка. 1911 року, до 50-річчя з дня смерті Кобзаря, поет написав вірш “На Тарасовій панахиді”. Наступного ювілейного 1914-го, коли минало 100 років від дня народження Кобзаря, він прийшов поклонитися його священній могилі.
Як відомо, царський уряд не тільки заборонив відзначати ювілей 1914 року, — було заборонено і доступ до Кобзаревої могили. Ось як про це згадує письменник Олекса Кобець (О. Варава): “Місцевий ісправник зобов’язаний був про могилу, а особливо про відвідувачів регулярно доносити жандармському управлінню й губернаторові і вживати відповідних заходів. Мета його турбот про могилу Т. Шевченка поширилася аж до того, що в день сторіччя від дня народження поета — 9 березня 1914 року — величезний загін кінної поліції цілу добу вартував, прихований у найближчому від могили ліску, а на самісінькій могилі, щоб не допустити прочан поклонитися праху поета, беззмінно вартували, розлігшись на перших ніжних врунах весняної зелені, три озброєні гвинтівками стражники…”.
Кобзаревим шанувальникам не вдалося вклонитися поетові на його могилі в березневі дні, тож вони прибули туди 25 травня 1914 р.  Це була традиційна подорож пароплавом з Києва, започаткована ще 1909 року Миколою Лисенком.  Приїхало багато представників української інтелігенції, як видно з книги вражень у першому народному музеї Кобзаря — Тарасовій світлиці. Серед численних записів — автографи Володимира Науменка, Остапа Лисенка, сина видатного композитора, Софії Русової, Олени Теліги.
22 травня 1914 р. виповнилося 53 роки з дня смерті Кобзаря і поховання його в Каневі на Чернечій горі. Цей день збігся зі Святою Трійцею. 22 травня до Кобзаревої могили завжди приходило дуже багато людей, не було порушено традицію і того ювілейного року. Був серед них і Микола Вороний.
Під враженнями тієї поїздки Микола Кіндратович написав до газети “Рада” статтю “На могилі Генія”. “…Хочеться лишитись самому на цій великій горі, — пише поет, — щоб поринути в задуму, заглибитись думками в таємницях своєї святая святих, хочеться творити таку молитву і, припавши до лона дорогої могили, плакати чистими, дитячими сльозами…”
Завдяки Миколі Кіндратовичу з його статті ми дізналися, що книга вражень за 1914 рік містила набагато більше сторінок. До неї входили записи за 1911—1913 роки. На жаль, до наших днів ці записи не збереглися. Книга, яку маємо  (1914—1915) починається записами 25 травня 1914 року і нараховує лише 194 сторінки.
Хоч би куди закидала доля Миколу Вороного, він ніколи не забував про Тараса Шевченка. 1921 року в еміграції він переклав і видав збірочку вибраних поезій Кобзаря.  Ми пишаємося, що у нашій багатотисячній книжковій фондовій колекції є і ця книжечка, яка засвідчує велику любов Миколи Вороного до Тараса Шевченка.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment