МАНДРИ ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПРОЕКТ

pc152621Подорожуючи «Меридіаном розуміння» Дмитра Дроздовського

Днями в Інституті філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка відбулася презентація нової книжки “Меридіан розуміння” Дмитра Дроздовського, яку представляли директор видавництва “Пульсари” Лариса Копань і головний редактор “Слова Просвіти” Любов Голота.
Двадцятип’ятирічний Дмитро Дроздовський — постать унікальна й універсальна: літературознавець, журналіст, прозаїк, поет, критик і насамперед яскрава творча особистість, інтелектуал, без якого нині не уявляється наш літературний простір.
Сподіваємося, читачі “Слова Просвіти” зацікавляться творчістю Дмитра Дроздовського і долучаться до кола його шанувальників. А ще пропонуємо Вам, шановні друзі, разом із редакцією стати співавторами інтерв’ю з цим унікальним юнаком, автором “Слова Просвіти”: запитайте у пана Дмитра про те, що Вас найбільше цікавить у його творчій, науковій і громадській діяльності й уже в найближчих числах тижневика прочитаємо його ексклюзивні відповіді.

Оксана ПРИХОДЬКО,
доцент Київського міжнародного університету

Нова культурологічна праця Дмитра Дроздовського (постійного автора тижневика “Слово Просвіти”, співробітника Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, заступника головного редактора “Всесвіту”) “Меридіан розуміння” (“Пульсари”) відроджує забутий жанр травелогів, який існував в українській літературі XVII—XVIII ст. Проте “Меридіан розуміння” більший за травелог: це фаховий аналіз гострих соціокультурних і суспільно-політичних проблем, які призвели в Україні до історичного забуття, руйнування національної пам’яті. “Меридіан розуміння” — форма інтелектуалізації нинішнього соціокультурного та гуманітарного простору, репет від національного безпам’ятства, витворення ментальної, уявної географічної мапи довкруж світу, в осерді якої — український материк. І це не звеличення національного світу, не спроба вибудувати нову міфологію навколо України. Цьому перешкоджає передовсім гострий розум автора, його потужна аналітична настанова та іронія як визначальна характеристика книжки. Саме аналітична традиція та іронія (самоіронія, а також сатира) унеможливлюють формування міфологічного дискурсу. А це зближує “Меридіан розуміння” Д. Дроздовського з сучасними європейськими виданнями, в яких ми не знайдемо повчальності, замість неї — особистісно пережита історія. Таким постає світ в очах українського інтелектуального мандрівника й знавця світових літератур, якому випало побувати в Польщі, Великій Британії, Вірменії, Південній Кореї, Перу, США, Султанаті Оман, Франції, Чехії… — і все це тільки за останні кілька років. Певно, даються взнаки посади: заступник головного редактора журналу “Всесвіт” мусить бути провідником між культурами, мусить об’єднувати культури, а насамперед репрезентувати у світі українське слово, думку, подаючи альтернативну Україну.
Європа сьогодні звикає до України корупційної, варварської, плебеїзованої, в якій немає порядку та стабільності, в якій окреме життя нічого не важить. Може, хтось у Європі вже почав порівнювати Україну з Лівією за часів Каддафі? Дмитро Дроздовський вибудовує Україну як інтелектуальний проект, де є критичність і аргументованість і вкрай мало емоційних оцінок. Частково ця книжка продовжує дискусію, яку в українській гуманітаристиці започаткувала професор Оксана Пахльовська своєю монографією “Ave, Europa!” (“Пульсари”) і за яку здобула Шевченківську премію. Тоді Україна починала мислитися в теорії європейської культури, беручи до уваги реальні історичні передумови. Сьогодні політичний курс у державі орієнтовано на зближення з простором Євразії, точніше — Азіопи, простором тоталітарної влади, де васалом Україна. Нові закони про зменшення українськомовної частки в ефірі тому підтвердження.
В український духовний простір проникає російська думка, часто ворожа, агресивна, провокативна. Міністр Дмитро Табачник висловлюється за те, що держслужбовці в Україні мусять володіти нарівні українською та російською мовами, а також, що потрібно запровадити російську мову в дитячих садках. Усе це тягне Україну назад, до СРСР, до неоімперського неототалітаризму. В країні, де немає національного розуміння, ніколи не буде стабільності, ніколи не буде правосуддя та національно-демократичних цінностей. Ця країна приречена на жебракування. Останні десять років професор Києво-Могилянської академії Лариса Масенко утверджує в суспільстві поняття “мовної стійкості”, яке є природною формою боротьби із засиллям російської мови в Україні, що протидіє тотальній русифікації. Натомість ці твердження, які мала б підтримати держава, так і залишаються в повітрі й переважно знаходять відгук тільки в науковому середовищі. Хоча й українська наука часто мислиться не в світових проекціях, а в російських, інакше чому Табачник не говорить про запровадження англійської мови як другої робочої мови для держслужбовців? Або ж у дитсадках? Ось що могло б зблизити Україну з Європою, а не з Азіопою. Чи не з цією метою взявся вирішувати цю проблему Дмитро Дроздовський, який переформатовує її з наукової площини у площину суспільну, літературну, письменницьку. Його “Меридіан розуміння” читаєш на одному подиху. Ця монографія розрахована на “масового читача”. Її написано в есеїстичному ключі. Саме есеїстичний стиль допомагає кращому розумінню й засвоєнню основних тез книжки на ширшому суспільному рівні. У той час, як Україна осоромлює себе у світі черговим президентським фоліантом “Opportunity Ukraine”, такі праці, як “Меридіан розуміння” — справжня візитівка інтелектуальної України у світі. Це мапа сучасної недослідженої України, мапа нового глобалізованого і трансформованого світу. Не випадково книга має промовисту і сміливу присвяту: “20-літтю несправджених ілюзій і кожному, хто творив Україну всупереч часу карликів, присвячу…”. Це слова не культуролога, а громадсько-політичного діяча. Це слова людини молодшого покоління, яка до “20-ліття Незалежності” наважилася сказати суспільству правду, бо стомилася жити в атмосфері цілковитої брехні та фальшування.
Зупинюся на ще кількох аспектах книжки. Як заступник головного редактора журналу “Всесвіт”, Д. Дроздовський мав можливість зустрітися з різними письменниками і політиками європейських і східних країн. Він побував і в будинку Варгаса Льйоси в Лімі, мав зустрічі з Нобелівською лауреаткою Гертою Мюллер у Сеулі, і з кількома номінантами на Нобелівську премію. Фактично він став частиною тієї української сили, яка репрезентує український простір у світовому вимірі. І Україні має бути не соромно від такої культурної репрезентації. Нам варто було б усім прагнути до такого осмисленого діалогу зі Сходом і Заходом, до адекватних форм критичного сприйняття західного та східного досвіду в гуманітарній політиці. Що важливо: коли Дроздовський пише про світ, він завжди пише про Україну, проектуючи інший культурний досвід на українську ситуацію.
Україна, на думку автора, постає сьогодні сірим і не життєствердним простором, який перебуває під значним впливом радянського спадку. З другого боку, Україна всі ці 20 років мала корелювати свої національні інтереси з інтересами Росії, яка здійснює мовно-культурну експансію. Що ж тоді є “своїм”? Світ Західної України в рецепції та нарації Дмитра Дроздовського постає автентичним простором. Саме це може зацікавити Європу: автохтонність, автентичність України, а не копіювання азіопських моделей. Ці регіони розвивалися під впливом різних культур, передовсім європейських. Входження до Австро-Угорської імперії давало більше автономії для розбудови національної культури, ніж перебування в лоні Російської імперії. Хоча показано також драматизм національної бездержавності і тривалої колоніальності.
Дмитро Дроздовський, який народився в Одесі (сьогодні в цьому місті знову активно утверджується риторика “русского міра”), зміг поєднати в собі Схід і Захід як інтелектуальні, культурологічні категорії, зміг усвідомити, що Україна має бути утривалена на китах національної історії з усіма поразками та перемогами (УПА й ВВВ), з однією державною мовою, яка є маркером питомої української ідентичності з повагою до мов інших національних меншин, представлених в Україні.
Попри те, що монографія “Меридіан розуміння” постає справжнім дороговказом для розбудови нинішньої української гуманітарної й зовнішньої політики, ця праця пронизана іронією. Іронічність “проступає” навіть крізь дизайнерське оформлення шмуців до розділів у виданні. Об’єкт авторської уваги — увесь світ, уздовж якого пролягає меридіан розуміння.
У цьому виданні немає дидактики і пафосної риторики. Натомість є елементи східної оповіді, в якій саме життя постулюється як історія, оповідь, казка чи легенда. Книжка ніби зіткана з цікавих сюжетів, пропущених через власний психологічний досвід. І в цьому неодмінна перевага: тут історія видається “пережитою”, а тому правдивою. Дмитро Дроздовський зазначає: “Наш світ і досі — це суцільний парадокс. Коли ті самі громадяни шенґенської зони чи Великої Британії, чи США, чи Канади потрапляють в Україну, вони мають пройти “дивовижну” процедуру паспортного контролю. Їх завжди дивує те, що в Україні в аеропорту “Бориспіль” таку саму процедуру мають пройти і чужинці, і свої, “citizens of Ukraine”; процедуру запаморочливу і фантасмагоричну. І ти, громадянин України, не знаєш, чи ти тут свій, альбо ти чужий. Ти ніде не знаєш, хто ти є. Ти не знаєш, чи потрібно тобі ховати свого паспорта в інших світах. Ти не знаєш, чи треба казати офіціантові в тих-таки інших світах, що ти з України.
Так часто траплялося зі мною. І я часто не знав, хто я в “політичному плані”. Людина з невизначеною соціополітичною ідентичністю. Знав лише те, що я інший. Часом чужий. Часом мене інші “чужі” називали “Ruski”. Так було в Парижі біля Ейфелевої вежі, де скупчуються хмари чорнобривих хлопців, які продають мініатюрні копії Вежі та інші туристичні принади. В Луврі так само мене перепитали про те, що то є “Україна”. А потім усе одно мене називали “рускім”.
Отже, що означає сьогодні бути українцем?
Це постійне змагання з часом, із правом, із законами, з людьми, з візовими офіцерами, зі стереотипною людською опінією, з узвичаєним станом речей. Україна закрита для світу як інтелектуальний проект. Руслана зробила Україну відкритою, а потім Україна знову себе закрила. Помаранчева революція зробила Україну відкритою. А потім політична ситуація знову Україну закрила” (С. 7—8).
Це українська “Тисяча й одна ніч”, яка дає можливість побачити себе з відстані часу і простору. Українська культура вже давно чекала на таку працю: легку в читанні й гостру, яка порушує нагальні суспільні гуманітарні проблеми. “Меридіан розуміння” якоюсь мірою продовжує працю “Ave, Europa!” Оксани Пахльовської. Хоча й, як здається, містить більше життєствердності та іронічного дотепу. Можливо, тому, що географічний простір книжки не обмежується Європою, а виходить у ширший східний світ: від Вірменії до Південної Кореї. Натомість різку відсіч отримує російська політика колоніалізму за нинішніх умов, політика, що прагне відродити імперськість.
Важливо зупинитися ще на одному аспекті: окреслюючи непаритетність стосунків із Росією, Д. Дроздовський свідомий того, що в більшості українських бід треба звинувачувати не зовнішнього ворога, а себе. Часто в історії українці діяли не як українці, а як малороси, хохли, знущалися над “своїми ж”, тими, хто йшов на рішучий розрив із антигуманною імперською системою.
Майже десять років тому Д. Дроздовському випала честь зустрітися з королевою Великої Британії, про що навіть ішлося на засіданні Верховної Ради в Україні. Сьогодні науковець на основі мандрів світом вибудовує інтелектуальні проекції для розвитку України в ХХІ ст. Книжка може бути підручником з україніки на Заході, зокрема на кафедрах україністики. А в Україні було б справжнім проривом, якби працю визнала і підтримала держава. Саме такі тексти мають бути в осерді теперішньої культури, навколо них мають розгортатися дискусії в пресі про міжнародну політику України та внутрішню українську культуру й освіту. Тоді можна було б сподіватися, що проект “Україна інтелектуальна” матиме своє продовження.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment