Ореста ЧЕЧЕЛЬ
Це було справді відкриття: у кінці вулиці, серед високих сосен — чимала будова (колись — школа-інтернат для сиріт, а нині — комунальний заклад Київської обласної ради “Бучанська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат І—ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов”) і між її корпусами міцно вросла, як осердя, церковка із синьо-золотим куполом — храм Успіння Пресвятої Богородиці. До неї є й автономний вхід із вулиці.
А у вестибюлі школи-інтернату весело щебечуть у великій клітці кольорові папужки, і мимоволі заслухавшись їх, на мить повірила, що у світі немає жодних проблем. На моє зачудування чергова каже, що й численні квіти довкола, і ці пташки — це справа рук закоханого у природу директора закладу Михайла Петровича Наконечного, який викладає тут історію.
…У затишній церкві закінчується служба. Молодий священик гарним голосом промовляє до парафіян. Згодом знайомимося. Настоятель храму, кандидат богословських наук протоієрей Микола Кригін організацією недільних шкіл займається давно. Починав у Києві при Володимирському соборі, у храмі Покрови Пресвятої Богородиці Солом’янського району, для дітей з особливими потребами в соціальних центрах Києва: по вул. Льва Толстого та на Теремках. Мав задум збудувати церкву для дітей — дитячий храм. Спершу будівництво планувалося в Києві біля зупинки метро “Либідська”, але, поспілкувавшись із благодійниками, вирішив, що найкраще храм звести в школі-інтернаті. Дирекція установи з великою радістю сприйняла цю ідею. Так на території Бучанської школи-інтернату виник духовний православний центр “Агнець”. Його місія тут дуже важлива — духовно-моральне виховання молоді та відродження культурних цінностей. Отець вирішив запропонувати освіті свою допомогу, своє бачення виховання дітей, долі яких часом аж надто непрості. Центр “Агнець” входить у структуру школи і займається позакласним вихованням. Після уроків діти можуть, замість Інтернет-клубів, прийти до центру й отримати багато знань. Спочатку проводили уроки християнської етики, а згодом, щоб діти мали можливість дивитися повчальні фільми, придбали телевізор, DVD. А оскільки отець має ще й освіту керівника художнього дизайну, бо навчався в Університеті культури та мистецтва, то в деяких своїх недільних школах, поряд із Святим Письмом і Законом Божим викладав макраме, малювання. Не секрет: аби дитина прийшла до церкви, потрібно докласти багато зусиль, зацікавити її. Почати можна з найпростішого: виготовлення виробів власними руками. Поступово до центру приєдналися викладачі піснеспіву, вишивки, декоративно-прикладного мистецтва, театральної майстерності. Кожна дитина до Великодня вишивала собі рушничок на кошик і розписала писанку. Зараз у центрі працюють недільна школа, студії духовних піснеспівів, театральний гурток, телестудія, курси флористики та образотворчого мистецтва. Радіють кожній дитині, яка хоче чогось навчитися. Двері центру відчинені для всіх охочих.
Поки дітлахи займаються у гуртках, для батьків отець після служби читає лекції на духовні теми. Розповідає, як поводитися у храмі, як приступити до Таїнства Сповіді й Причастя. Також вивчають Житія святих та історію Православної Церкви. Але найбільше, мабуть, цікаві не самі лекції, а живе спілкування зі священиком.
Молодь найбільше цікавиться питанням шлюбу та сімейного життя. Проте більшість парафіян хочуть дізнатися, як змінити своє життя на краще, як вести християнське життя і жити для спасіння. Бо, каже отець, прийти на Великдень освятити кошика — це одне, а коли людина починає замислюватися над своїм життям, над своєю місією на цій землі — це зовсім інше.
А ще отець Микола з помічниками видають дуже цікавий та інформативний журнал “Агнець” (у зв’язку з фінансовими труднощами в останні роки — лише в інтернет-варіанті). У майбутньому настоятель хоче побудувати у Бучі храм у стародавніх українських традиціях, аби біля нього були студії гончарства та ковальства — у справжній гончарні й кузні. Планує змурувати українську піч, аби випікати хліб. Центр має допомогти відродити наші давні традиції й культуру.
А того недільного дня в Бучанський духовний центр приїхали гості зі столиці — Тетяна Юхимівна Димань, старший викладач Київської дитячої школи мистецтв № 8, композитор і співачка, лауреат премії імені Наталі Забіли (2011), привезла своїх вихованців. Дійство під назвою “Диво-крила рушники” заворожило всіх присутніх. Спочатку пані Тетяна розповіла про український рушник-оберіг, потім діти виконували музичну класику й читали дитячі вірші присутньої на зустрічі Наталки Поклад, а на завершення Тетяна та Людмила Верета (дует “Орнамент”) подарували поетесі пісню на її слова (музика Тетяни Димань) “Заспівайте, бабуню, мені колискову”. Отець Микола подякував усім за приємну гостину, запросив приїжджати ще та обдарував учасників концерту гарним виданням “Біблії” й відеофільмами, а Наталка Поклад — своїми книжками. “Вірмо, що наша праця дасть добрі плоди, і невтомно працюймо на благо рідної землі”, — сказав настоятель на прощання.
