Зоя ШАЛІВСЬКА,
м. Конотоп Сумської обл.
Подорожуючи Україною, мимоволі звертаєш увагу, як багато храмів будують останнім часом. Українці повертаються до християнської моралі, духовності, що здавна притаманні нашій нації. Ще 1654 року мандрівник із Сирії Павло Алепський захоплено описував церковне життя України, її величні храми з чудовим розписом, хоровий спів, “від якого хитаються гори й долини”. Дивувався, що на козацькій землі “всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їхні жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби і церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях”. Про високу моральність українців писав і Олесь Гончар: “Пригадую, яких людей бачив у дитинстві: яснолиці ішли до церкви, охайні, статечні. Звідти поверталися одухотворені. Тож коли було зруйновано моральні загати і демона жорстокості спущено з ланцюга?”
Прекрасні храми були збудовані і в нашім краю. Дивовижної краси церкви Успіння Пресвятої Богородиці, Богоявленської, Різдва Богородиці та інші залишились у пам’яті старожилів, зокрема світлої пам’яті краєзнавця Бориса Хвостова. Із болем розповідав він, як по-дикунськи більшовики знищували ці святині. У церковних дворах влаштовували привселюдне спалення ікон, які примусово зносили школярі. Відомо, що тільки на Конотопщині 1930 р. знищено близько 40 тисяч ікон. Люди впадали у відчай від споглядання, як гинуть давні храми.
Розоряли церкви, знищували їхніх служителів. На Конотопщині особливо страшних репресій зазнала автокефальна церква і її священики: Григорій Губенко, Микита Ігнатенко, Тихін Школяренко, Степан Кудраш, Павло Тарасенко, Давид Пухальський, Іван Мочарський. Автокефальний священик із приміського села Підлипне Дмитро Карпенко 26 років провів на засланні. Загалом по Конотопському округу в 1929—1932 роках репресували 58 служителів культу. Було заарештовано і розстріляно багатьох просвітян, церковних хористів “за участь в українській контрреволюційній організації “Просвіта”.
Спливали роки… Вірян не полишала надія відродити сплюндровані більшовиками церкви. Адже зазубрюваний моральний кодекс будівника комунізму не зміг замінити християнські заповіді. Із відродженням України у 90-х роках минулого століття почали відроджуватись храми.
До 350-річчя Конотопської битви коштами української діаспори постав у Конотопі Собор Різдва Пресвятої Богородиці. 2009 року на ньому були освячені хрести. Настоятеля храму отця Павла Кузя шанують прихожани. Щирий у спілкуванні, усміхнений, завжди готовий дати пасторську пораду, він зумів згуртувати громаду. Козаки Конотопської сотні — парафіяни храму, тут зберігають і свій прапор. Інформаційний бюлетень Собору “Православна Конотопщина” цікавий багатьом краянам.
І люди пішли до храму попри злісні вимисли, плітки, а то й погрози. Служителі патріархату сусідньої держави навіть дітям у школах погрожують Божою карою, якщо ті посміють зайти до нашої церкви.
Восени відбулося освячення храму. Хлібом-сіллю зустрічали парафіяни в українських одностроях Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Прибуло багато гостей з Києва, зокрема відома поетеса Наталка Поклад. На урочистому богослужінні були й посланці української діаспори з Чикаго. А храм справді величний. Вражає красою іконостас, виготовлений відомими майстрами з Коломиї, на якому поряд зі святими зображений і мученик — останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський.
У храмі дивовижна акустика, чисті голоси вихованців Київської духовної семінарії прекрасно звучали. Затамувавши подих, слухали парафіяни сповнену глибокої мудрості проповідь великого українського патріота, безкомпромісного святійшого Патріарха.
А в церковної громади попереду ще багато роботи: не лише упорядкування церковного двору, а й перетворення храму на справді осередок культури і духовності. При храмі діятиме недільна школа, бібліотека.
…Горять на сонці золоті бані гордого храму — символу відродженої віри та духовності. Знову зустрічає вірян рідна церква яскравим різнобарв’ям рушників, пахощами ладану. Заходять до свого Храму, щоб помолитися, зцілитися духовно, послухати мудрі проповіді свого настоятеля, порадитись із ним. Відроджуються і храми людських душ, поволі зникають багаторічні нашарування байдужості й огрубіння, утверджується віра в торжество добра і справедливості.
