СТЕЖКАМИ НАШОЇ ІСТОРІЇ

На запрошення активістів Об’єднання українців Польщі нещодавно я вкотре побував у цій країні, де цікавився новинами української громади. Маршрут добре знайомий — прикордонний Перемишль, один із центрів історичного розселення українців, а також Варшава. В обох містах мав зустрічі з давніми й добрими друзями. Ось короткі нотатки.

Петро АНТОНЕНКО

НАРОДНИЙ ДІМ ПОВЕРНУЛИ УКРАЇНСЬКІЙ ГРОМАДІ
Нарешті успішно завершилася понад півстолітня епопея Об’єднання українців Польщі й української громади Перемишля щодо повернення Народного дому. Ми розповідали в газеті про цей значний центр суспільного, економічного, духовного життя українців на цих теренах, споруджений їхнім коштом понад століття тому. Але під час сумнозвісної операції “Вісла” тисячі українців вислали зі східних теренів країни у віддалені північні й західні регіони Польщі. У них забрали все майно: будівлі, землю, засоби виробництва, худобу. Було конфісковано і громадські споруди, на кшталт цього Народного дому.
Уже 22 роки, як у Польщі ліквідовано комуністичний режим. Але остаточне відновлення справедливості затягувалося. І ось після візиту в Перемишль тодішнього президента України Віктора Ющенка, його перемовин із президентом Польщі нині покійним Лехом Качиньським, питання вирішили. Понад рік залагоджували всі формальності, відселяли з Дому тимчасових мешканців та офіси. І навесні цього року міський голова Перемишля Роберт Хома і голова ОУП Петро Тима підписали документ про продаж Народного дому Об’єднанню українців за символічну плату — один відсоток вартості. При підписанні документа був присутній і президент Світового конгресу українців Евген Чолій, а це свідчило, що повернення Народного дому хвилювало і світове українство.
Зараз у керівництва ОУП, Перемишльського відділення об’єднання серйозні клопоти  щодо ремонту будівлі, яка потребує немалих коштів. Їх сподіваються отримати з грантів Євросоюзу, благодійних пожертв, а також частково зі спеціальних фондів держави. Але Народний дім діє, як діяв навіть за непростих умов, коли ОУП не було господарем. Тут вирує українське життя, працює місцева “Просвіта”. Як завжди, я передав сюди книги, касети, диски, видані в Києві Товариством “Просвіта”, примірники нашої газети.

ПРОМОЦІЯ УКРАЇНИ В ЄВРОПІ
У Перемишлі мене приймав мій добрий товариш — директор Південно-Східного наукового інституту, доктор історії Станіслав Стемпєнь. У нашій газеті була інформація про велику роботу інституту, якому торік виповнилося 20 років, зі зміцнення контактів між Україною і Польщею, насамперед щодо наукових досліджень. Ця робота триває.
Заступник директора інституту Олександр Колянчук у свої 80 з лишком років активно розробляє тему української військової історії, пов’язаної з Польщею. Побачили світ його чергові дослідження про перебування армії Української Народної Республіки в Польщі у 20-ті роки, куди вона перебазувалася після поразки наших визвольних змагань, про маловідомі поховання українських генералів, офіцерів, вояків на теренах Польщі. Ось хоча б його нова публікація “Петлюрівці в Перемишлі”.
Із болем говорив пан Олександр про брак уваги української влади до вшанування пам’яті борців за незалежну Україну, які знайшли вічний спочинок у Польщі. Ідеться про впорядкування цвинтарів, окремих поховань наших військових, і не лише військових діячів УНР.
Натомість є приємна новина в царині наукових досліджень. Станіслав Стемпєнь показав щойно видану в Польщі книгу, тема якої зацікавить багатьох в Україні. Ідеться про маловідомі сторінки діяльності української політичної, наукової, творчої еміграції в Європі у 20—30 роки. Ось  назва цієї книги: Анджей Зємба “Лобіювання для України в міжвоєнній Європі. Українське Прес-бюро в Лондоні та його політичні конкуренти” (книга видана польською мовою).
Анджей Зємба — відомий польський історик, науковий співробітник Ягеллонського університету Кракова, чимало його праць присвячено українській історії. Чим важливе це обсягове, майже 800 сторінок видання? Міжвоєнний час, поразка наших національних визвольних змагань, окупація України більшовицькою Росією, народ, позбавлений державності. У цих умовах українська еміграція прагнула показати Європі, світові, що Україна не змирилася з окупацією, що є велика європейська нація, яка прагне і гідна державності. Це було дуже важливо в умовах, коли радянська пропаганда розкручувала міф про “добровільне входження України” до СРСР і квітуче життя нашого народу в імперії.
Ми зовсім мало знаємо про діяльність Українського Прес-бюро в Лондоні, заснованого нашими емігрантами в лютому 1931 року. Це було перше з представництв, які мали виконувати роль неформальних посольств української справи в центрах європейської політики. Згодом були створені його філії у Празі, Женеві, Відні й Парижі. Діяльність бюро — збирання інформації про ситуацію на етнічних українських землях, публікування англійською мовою інформаційних бюлетенів та інших пропагандистських матеріалів, організація проукраїнського лобізму в Лондоні.
Ця книжка актуальна тим, що й сьогодні йдеться про стратегічний вибір України, шлях до Європи. Тому працю варто видати в Україні. До речі, Станіслав Стемпєнь заявив про готовність його інституту допомогти в перекладі книги українською, редагуванні, підготовці видання для України. Слово за нашими видавцями.

КУЛЬТУРА БЕЗ КОРДОНІВ
У Варшаві я зустрівся із давнім товаришем, доктором філології, завідувачем кафедри україністики Варшавського університету Василем Назаруком. Як активний діяч Об’єднання українців Польщі, він був у Києві на V Всесвітньому форумі українців. В університеті разом із викладачами, студентами пан Василь проводить велику просвітницьку роботу на ниві української історії, культури, духовності. Зокрема цього року цікаво відзначили 140-річчя з дня народження Лесі Українки.
До 20-річчя Незалежності України стараннями Василя Назарука і його кафедри у Варшавському університеті відкрито цікаву виставку. Вона пройшла у фойє головного корпусу, що на вулиці Краківське Передмістя, в історичному центрі столиці. Це виставка фоторобіт, автором яких є колишній студент Василя Назарука, нині відомий у Польщі журналіст і фотомайстер Богдан Тхур. Він редактор українськомовного церковного журналу, що виходить у Польщі. Уже давно пан Богдан мандрує Карпатами, Галичиною — і східною українською, і західною польською. У експедиціях фотографує пам’ятки історії та архітектури. Виставка присвячена українській дерев’яній церковній архітектурі Карпат і в Україні, і в Польщі.
— Ця виставка мала дві основні ідеї, — розповів Василь Назарук. — По-перше, — показати єдність української культури по обидва боки кордону. По-друге, — це представлення України перед країнами Євросоюзу. Хочеться, щоб там якомога більше знали про нашу батьківщину.
Оглянувши цю чудову виставку, подумалося, що її обов’язково треба показати і у нас, в Україні. Тим більше, у пана Богдана зараз новий проект: фотозйомки старовинних палаців і замків Галичини, також по обидва боки кордону. Автор готує нову виставку. Тож добре, аби відгукнулися спонсори, наші урядові інституції і допомогли показати ці виставки в Україні.

* * *
На центральній площі Перемишля (це не голий асфальт, а красивий сквер із фонтаном) просто навпроти ратуші не так давно було встановлено пам’ятник бравому вояку Швейку. Ще б пак, адже за літературною фантазією Ярослава Гашека саме в цьому місті з вояком трапилася чергова халепа — потрапив у буцегарню. Тож перемишляни, закохані в старовину й літературні легенди, поставили цей пам’ятник. Зовсім поруч провулок імені Швейка. Вояк поважно сидить на бронзовій лаві з люлькою в руках. Поруч сідають усі охочі. Є навіть така прикмета: потримати Швейка за носа — на щастя, удачу. Відтак бронзовий ніс вояка уже блищить. Я застав дітвору саме за таким заняттям. А одне дівчисько весело пояснило мені, що тоді їм справді “бендє вєлькє щенсцє”. Що ж, вони заслуговують на велике щастя, ці дітки, адже мають власну міцну, заможну європейську державу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment