«БЛАКИТНІ ВЕЖІ» У СТЕПУ

Нині молодь цікавиться і вивчає літературу рідного краю. Місцеві видавництва випускають книги, не завжди рівноцінні за змістом та й за поліграфічним виконанням. Тож потреба систематизувати цей матеріал назрівала давно. Виданий ще 1995 року славної пам’яті професором Леонідом Куценком “Літературний словник Кіровоградщини” і досі популярний і потребує перевидання.

Світлана ОРЕЛ,
м. Кіровоград

Ідея видати хрестоматію творів письменників краю так само не нова. Про це йшлося роками, але й роками не знаходилося коштів на цю справу. Тим часом голова обласної письменницької організації Василь Бондар поступово накопичував матеріал, сподіваючись, що час такого видання настане. Два роки тому світ побачила хрестоматія прози “Блакитні вежі”, куди увійшли твори 29 авторів. Як зазначає упорядник, він свідомо не включав до видання твори тих письменників-земляків, які вже є у програмі вивчення середньої школи. Кожен твір супроводжує біографічна довідка та короткий критичний огляд творчості автора.
За таким принципом побудовано і двотомник “Блакитні вежі. Хрестоматія творів письменників Приінгульського краю”, який щойно побачив світ у поліграфічно-видавничому центрі “Мавік” і презентований молоді та літературній громадськості. Том прози дещо доповнений і змінений, до тому поезії потрапило 45 імен, а сам двотомник тепер значиться під егідою редакційної колегії, до якої увійшли провідні члени Спілки письменників краю. Більшість областей України не мають подібних видань. До того ж і методичне забезпечення цих книг як підручників, у нашому краї фактично розроблене.
Гроші на видання виділила обласна влада. Та наклади такі малі, що вистачить хіба по одному примірнику на школу області. Як зазначив під час презентації двотомника співдиректор ПВЦ “Мавік” Олександр Сіома, якби коштів було виділено утричі більше, наклад був би більшим удесятеро. Власне, й самі видавництва могли б здійснити комерційний проект, адже попит на подібне видання серед учительства, старшокласників був би немалий. На жаль, видавнича справа в Україні, тим більше у таких невеликих містах, як наше, стоїть не настільки міцно, аби здійснювати хоч трохи ризиковані проекти. Та ще й за умови досі не реанімованої мережі книжкової торгівлі.
І замість того, аби її розвивати, у Кіровограді створено прецедент фактично знищення магазину “Українська книга”, який працює при редакції обласної газети “Народне слово”. За попереднього керівництва редакції магазин був успішним, поступово почав приносити прибутки, адже там працювали небайдужі люди. Тепер же, коли редакцією керує голова “Руського блоку” в області Валентина Бажан, “Українська книга” занепадає. Газета ж пропагує не високоталановиту літературу рідного краю, а графоманію.
Не сприяє розвитку книговидання та розповсюдження і те, що віднині всі кошти, які виділяє для цього держава, концентруються в обласному управлінні у справах преси й інформації, що в кілька разів ускладнює шлях рукопису до видавця. Видавнича рада, від якої нібито все залежить, досить ручна. За умови харизматичності й ділової хватки начальника управління Євгенії Шустер іншою вона бути й не може. Та якби ж усе це робилося тільки задля підвищення якості видань! Можна подумати, що в творчих спілках, літературних громадських організаціях працюють люди менш кваліфіковані, але це так характерно для нинішньої влади — концентрувати все у своїх руках. Хочете видатися — ідіть на поклон!
На цьому тлі влада оголосила претензійний проект “Література рідного краю”. І замість того, аби зустрітися з членами творчих спілок, освітянами, видавцями, визначити, яких інтелектуальних і фінансових ресурсів потребує здійснення проекту, наповнити його конкретним змістом (заходи, творчі вечори, виїзди у райони та села області, видання книг місцевих авторів, можливо, розширення і зміцнення літературно-мистецького журналу “Вежа”, який видається в області вже півтора десятиріччя) влада взялася розкручувати ім’я єдиного в області письменника — прихильника Партії регіонів (депутат обласної ради від цієї політичної сили) Олександра Жовни. Небезталанний чоловік, він не може не розуміти, що ним розмахують, як прапором. Поки в польоті — приємно, та після цього прапор, як правило, викидають…
А зроблене — талановите, вартісне залишається. Тож хоч би як гралися чиновники, а “Блакитні вежі” в нашому степу (образ із новел Яновського), куди, до речі, ввійшли і твори Олександра Жовни, хочеться сподіватися, не загубляться, будуть помітні й потрібні людям.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment