На Новий рік і Різдво оживають забуті мрії, ми віримо, що станемо кращими, сподіваємось на дива в майбутньому. Хочеться чогось доброго і світлого. Збираємося родиною, святкуємо, а потім разом переглядаємо новорічні та різдвяні кіноісторії.
Нині їх дуже багато — зарубіжні режисери продукують масові кінострічки до зимових свят, які часто не вирізняються оригінальним і повчальним сюжетом. Тому сьогодні ми разом із відомими українськими політиками та творцями слова обиратимемо гарне кіно на Новий рік та Різдво.
Наталія АНТОНЮК
Казкар Сашко Лірник у святкові зимові дні залюбки подивився б фільми українських кінорежисерів “Пропала грамота” (1972 року, Бориса Івченка), “Поки маєш час” (1987 року, Бориса Шиленка), а ще “Чорний Козак” (Владислава Чабанюка за мотивами казки Сашка Лірника “Про вдову Ганну Шулячку, Чорного Козака і страшне закляття”).
Народний депутат України IV та V скликань Євген Гірник насолоджується фільмом “Ніч перед Різдвом” (1913 року, Владислава Старевича, екранізація повісті Миколи Гоголя).
Народний депутат України II—V скликань, екс-заступник Глави Секретаріату президента України Роман Безсмертний любить “Вечори на хуторі біля Диканьки” (1961 року, російського режисера Олександра Роу) та “Це прекрасне життя” (1946 року, американського режисера Франка Капри).
Народний депутат від БЮТ Юрій Стець на зимові свята відпочиває від телебачення. Депутат Київради від БЮТ Олександр Бригинець теж переконаний, що кіно — поганий гість на Новий рік та Різдво. “Як на мене, цей час найкраще присвятити близьким. А якщо у когось обмаль близьких, то запрошую на Хрещатик у наметове містечко”.
Народний депутат України від фракції БЮТ Віктор Уколов радить разом із дітьми подивитися “Різдвяну історію” (2009 року, екранізація повісті Чарльза Діккенса американським режисером Робертом Земекісом).
“Незважаючи на легку і пригодницьку форму, фільм має високу мораль і просто переповнений духом Різдва. А ще я раджу на Святу вечерю обов’язково вимкнути телевізор, зібратися всією родиною за столом, де є 12 страв і, помолившись Богові, спробувати куті. Наступного дня всією родиною краще піти не лише у кінотеатр, а й до церкви, а потім привітати друзів колядками”, — такий святковий сценарій від Віктора Уколова.
Видавці та письменники брати Капранови вважають, що фільми “під свято” — жанр специфічний, тим паче в Україні, де “радянський спадок згадувати не хочеться, а українське нове кіно, на жаль, не знімають”. Тому вони самі вирішили створити святкову історію.
“На фільм грошей не маємо, тому це п’єса і називається вона “Дід Склероз”. Ми б її залюбки подивилися, але, мабуть, це буде наступного Нового року”, — прогнозують брати Капранови.
Прозаїк та видавець із Мукачева Мирослав Дочинець любить “Вечори на хуторі біля Диканьки” та “Іронію долі, або З легкою парою!” (1976 року, російського режисера Ельдара Рязанова).
“Образні ряди і монологи знаю напам’ять, ці фільми випромінюють особливий настрій. Бо це більше, ніж кіно. Це радісно-сумовитий аромат таланту, принадливий подзвін із дитинства і юності”, — ностальгує Дочинець.
Письменник з Івано-Франківська Cтепан Процюк подивився б про Новий рік чи Різдво фільм, якого ще не бачив: “Це була б висока романтична мелодрама-алегорія про те, як Він і Вона, український хлопець та дівчина, шукають шляху до держави-Ельдорадо. Вони йдуть, омріяний шлях то з’являється, то зникає, їх переслідує всіляка нечисть. Але вони знаходять одне одного! Знаходять самих себе. Українське Ельдорадо всередині кожного з нас. Його лише треба побачити, хоч це нелегко”.
А ось прозаїка і журналіста з Полтави Тараса Антиповича нудить від кіно: “Останнім часом терплю лише мультфільми. “Шрек”, “Кунгфу-Панда”, “Льодовий період”… Усі ці шедеври мають різдвяні випуски”.
Прозаїк і поет Павло Вольвач зараз мало дивиться телебачення, переглядає лише новини. Але охоче подивився б гарний фільм: “Який? Ще не знятий, — щось таке, як в оповіданнях Василя Портяка, наприклад. Або чорно-білий “Аккатоне” (фільм 1961 року, італійського режисера П’єсра Паоло Пазоліні)”.
Письменник Андрій Кокотюха не любить фільмів, проектів, програм, книжок, віршів тощо, створених спеціально під якусь дату.
“Відвик дивитися телевізор саме на свята. Але пригадую, як років сім тому 1 січня по телевізору показали “Тутсі” (1982 року, американського режисера Сідні Полака): якісна комедія, але не суто новорічна чи Різдвяна. Отже, я б охоче переглянув старі добрі комедії — тільки не радянські. Чи фільми з Аленом Делоном, Бельмондо, навіть про Фантомаса: аби там не було йолки!”, — розповідає молодий автор.
Для дитячої письменниці Галини Малик фільмом усіх часів є “Вечори на хуторі біля Диканьки”: “Магія картини супроводжує мене все життя. І жодні “легкі випаровування” (хоч я їх теж дуже люблю!) цього фільму в новорічну ніч не замінять!”
Родина письменниці та художниці Марини Павленко не зациклюється на перегляді телепередач, але на зимові свята традиційно дивиться “Іронію долі…”, “Карнавальну ніч” (1956 рік, Ельдара Рязанова) та комедію “Сам удома” (1990 рік, американського режисера Кріса Коламбуса).
Відколи у письменника та редактора Юрія Винничука з’явився швидкісний Iнтернет, він відмовився від телевізора.
“На свята хотілося б бачити щось українське, а його немає. Тому мої кіноуподобання на Новий Рік та Різдво нічим не відрізнятимуться від буденних. Із задоволенням перегляну якусь екранізацію Чарльза Діккенса. Там завжди захоплива історія і хепі-енд”, — розповідає Винничук.
Новорічні свята — не лише чудова нагода переглянути цікаві кінострічки, це можливість пригадати захопливі зимові історії з власного життя. А хтось, може, цього року стане автором найліпшого святкового сценарію.
Щасливого Нового року та Різдва Христового!
