3 січня родина, просвітяни, письменники пом’янули академіка Академії наук вищої школи України, професора Анатолія Погрібного

3 січня 2012 року відзначав би свій сімдесятирічний ювілей видатний український літературознавець, письменник, критик і публіцист, політичний, культурний і громадський діяч Анатолій Григорович Погрібний.
Невтомний дослідник і популяризатор української літературної спадщини, сучасного писемного слова та рідної мови,         А. Погрібний був також активним учасником громадсько-політичного життя України, національних державотворчих процесів.
Входив до організаційних комітетів-засновників Народного руху України, Товариства української мови ім. Т. Шевченка “Просвіта”, Демократичної партії України, Конгресу української інтелігенції.
У 1990-х роках був депутатом Київської міської ради народних депутатів, кандидатом на посаду Київського міського голови від демократичних сил.
Працюючи у 1992—1994 роках на посаді Першого заступника міністра освіти України, багато зробив для впровадження концепції національної освіти, обстоював залучення до програм навчання і виховання кращих надбань академічної і народної педагогіки, інтелектуальних напрацювань українських мислителів і просвітителів, їхнє гармонійне поєднання з кращим досвідом освітніх систем європейського зразка.
У подальші роки давав втілення своїм педагогічним переконанням як засновник і незмінний голова Всеукраїнського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка.
Академічні знання і широкий світогляд у поєднанні з неймовірною працездатністю дозволяли А. Погрібному однаково плідно працювати і на чолі Київської організації Національної спілки письменників України та Комісії з питань української мови, і як членові президії низки державних і громадських інституцій, серед яких Ради з питань мовної політики при Президентові України, Національної ради Конгресу української інтелігенції та Української всесвітньої координаційної ради, і на посаді радника прем’єр-міністра України з гуманітарних питань.
Майже чотири десятиліття професор Погрібний присвятив викладацькій діяльності в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема на чолі кафедри історії літератури й журналістики.
Упродовж десяти років на національному радіо вів популярну публіцистичну передачу “Якби ми вчились так, як треба”, де розкривав найболючіші суспільні проблеми, палко й послідовно виступав на захист української мови.
А. Погрібний багато зробив у літературній критиці, що засвідчили його фундаментальні монографії про Бориса Грінченка, Олеся Гончара, Якова Щоголева… З-під пера письменника з’явилися на світ тисячі статей і десятки книг, зокрема: “Криниці, яким не зміліти”, “Якби ми вчились так, як треба”, “Розмови про наболіле”, “Класики не зовсім за підручником”, “По зачарованому колу століть”, “Світовий мовний досвід та українські реалії”, “Поклик дужого чину”.
2007-го, останнього в житті А. Погрібного, року вийшли друком дві його чи не найвагоміші праці: публіцистична — “Захочеш і будеш” та літературознавчо-хрестоматійна — “Літературні явища і з’яви”.
Анатолій Погрібний був лауреатом низки високих державних відзнак, а також національних премій, зокрема імені Білецького, Огієнка, Багряного, Грінченка, Національної премії України ім. Т. Шевченка. З 1989 року входив до Центрального правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment