Валерій Антонюк: «Висока музика ніколи не стане масовою»

Музика… Це слово несе в собі невичерпний суґестивний ряд імпресій, індивідуальний і специфічний для кожної людини. Це особливий невербальний вид мистецтва, який впливає на внутрішній світ та емоційний стан душі. Сьогодення відображає кардинальні, та не завжди позитивні зміни у сфері музичного мистецтва, але все ще залишаються острівці чистого, професійного творення цієї загадкової метафори під назвою “музика”. Саме тому так цікаво поспілкуватися з популярним композитором нашого часу Валерієм Антонюком, родина якого безпосередньо стоїть біля витоків існування елітарної музики.

— Валерію, якими були Ваші перші кроки в музиці? Яким бачили свій творчий шлях як майбутній композитор, чи доводилося стикатися з труднощами?
— Я займаюсь музикою з шести років. Починав як піаніст, потім мені було цікаво опанувати якнайбільше музичних інструментів. Професійно граю на класичній та електрогітарі, бас-гітарі, на різних українських сопілках, на цимбалах, барабанах. Також співаю власні пісні у стилі поп-рок. Естрадного співу мене навчила моя мама, відома українська співачка Валентина Антонюк. Яскрава виконавиця і пропагандистка моїх академічних вокально-симфонічних і камерних творів, які пишу спеціально для її оригінального драматичного голосу сопрано. У 15 років, коли познайомився з відомим українським композитором Віталієм Кирейком, зрозумів, що хочу писати музику на серйозному рівні. Приватно займався з ним два роки гармонією, контрапунктом та основами (азами) композиції.
Потім він порекомендував мене до вступу в Київську консерваторію і познайомив із відомим композитором і педагогом Геннадієм Ляшенком, у якого я навчався в класі композиції та оркестрування і закінчив аспірантуру.
Навчаючись, інтенсивно займався грою на фортепіано. Педагогом був відомий піаніст Юрій Глущенко. Труднощі були пов’язані з вивченням усіх існуючих композиторських технік ХХ сторіччя. Адже в роки навчання в консерваторії я писав різну музику не тільки в жанровому, а й стильовому різноманітті. Наприклад, у модально-ладовій і серійній системах, мінімалізмі, сонористиці, електронній і конкретній музиці. Був лідером і бас-гітаристом поп-рок-гурту “Літонапрокат”, у якому виконував пісні на власні вірші. Деякі з пісень можна почути у відомому телевізійному серіалі “Темные воды”. Але я завжди намагався якнайшвидше прийти до власної композиторської мови, виразності. Зараз використовую всі існуючі композиторські техніки, зокрема й комп’ютерні можливості програмування та електронні експерименти, поєднуючи їх у нову гармонію, мелодію та ритміку. Вважаю, що монотематизм (це коли всього з 4—5 різних нот, складених в яскравий мотив, який є основним музичним зерном, будується великий симфонічний чи камерний твір) — вершина у висловлюванні музичної думки.
— Чи маєте літературні вподобання? Що Вас найбільше приваблює в живописі, музичному мистецтві?
— Кумирів у літературі, живописі, музиці й інших видах мистецтва нема. Це стосується й улюблених композиторів. Я поділяю мистецтво на якісне (особисто для мене те, що викликає величезне позитивне емоційне і душевне потрясіння) і неякісне, тобто таке, що не викликає нічого, окрім поганих душевних відчуттів і внутрішньої порожнечі. Існує безліч стилів, жанрів, шкіл. У кожному з них є талановиті й бездарні представники різних напрямів мистецтва. Так було і завжди буде.
Зараз багато творців-академістів лають і з презирством ставляться до поп-культури (попси). Ідеться не лише про музику, а й про сучасне мистецтво загалом. Вважаю, це хибна позиція. По-перше, кожна людина повинна мати право на вибір у мистецтві. По-друге, більшості людей не можна нав’язати складну академічну музику. По-третє, якщо навіть шляхом нав’язування постійно крутити по всіх FM-радіостанціях складну атональну або навіть “просту” тональну для людського слуху і сприйняття академічну музику, то вона ніколи не стане масовою. У цьому й полягає привабливість, суть серйозної, високої академічної музики, як і будь-якого іншого виду мистецтва.
— Тобто Ви адекватно ставитеся до поділу мистецтва на елітарне та масове? Як тоді сприймаєте постмодернізм, що пропагує злиття цих видів мистецтва?
— Постмодернізм, неокласицизм, як усе з префіксом “пост”, або “нео” для мене  дуже відносне поняття. Нині пропаганда елітарного й масового мистецтва як цілого — обман публіки.
Згодом усі збагнуть, що то одноденки. Не треба змішувати ці два полярно різні види мистецтва. Це пояснюється суб’єктивними поглядами меншості (у випадку з елітарним мистецтвом) та більшості (у випадку з масовим мистецтвом) людей щодо будь-якого напряму мистецтва загалом. Так було завжди.
— Часто музику сприймають як невербальне вираження внутрішнього світу композитора, певний тип мислення, як велику метафору. Що таке “музика” для Вас?
— Академічна музика для мене насамперед основний спосіб самовираження. Але доводиться водночас працювати в різних жанрах, писати для різних складів інструментів. У цьому й полягає специфіка написання музики на замовлення.
— Як ставитеся до сучасного мистецтва, зокрема до музики, і яка їхня роль, вплив на соціум?
— Роль сучасного або “несучасного” мистецтва в тому, щоб робити людей добрішими і кращими. На жаль, далеко не всі митці здатні створювати подібне у своїх експериментах. Але, на щастя, є чимало по-справжньому талановитих людей, які абсолютно безкорисливо займаються своєю справою, присвячуючи себе чистій творчості. Нині академічна музика не приносить заробітку композиторам, тому вони повинні створювати музику на замовлення: до кінофільмів, телепрограм, реклами тощо. Я добре розбираюся в усіх музичних жанрах і стилях, тому для мене це не проблема. Також треба володіти комп’ютерним програмуванням і роботою з музичними семплами. У наш час можна знайти і придбати безліч унікальних і високопрофесійних музичних бібліотек з різними семплами (цифровими зразками звучання електронного інструмента), зокрема й оркестровими. При цьому композитор може озвучувати свої партитури на комп’ютері, отримуючи високопрофесійний результат звучання, яке близьке до звучання, наприклад, симфонічного оркестру.
— З якими проблемами стикається сучасна українська музика, її творці — композитори та  виконавці?
— Україна споконвіку славилася обдарованими людьми у сфері мистецтва. Багато з них залишають батьківщину, не витримуючи якихсь обставин, що заважають їхній самореалізації. Але найбільша проблема музики і молодих композиторів — у нас самих. Банально згадувати про те, що держава не фінансує належним чином їхню роботу, не купує академічну музику, не замовляє опери чи балети. Маємо чимало талановитих молодих композиторів, музику яких залюбки виконували б кращі оркестри світу, так само як і твори великих класиків. Я не називатиму їх з етичних міркувань, але вони у нас добре відомі.
— Валерію, кілька слів про Ваше ставлення до сучасних композиторів, українських і зарубіжних…
— Наші молоді академічні композитори грамотні й чудово розуміються на своєму ремеслі. В Україні, на превеликий жаль, як і в світі, яскравих творчих особистостей із власним неповторним стилем приблизно 10 % із 100. Проблема більшості з них у тому, що вони перебувають під великим впливом західноєвропейських та американських композиторських технік, що є застарілими. Це можна вибачити хіба що студентам…
До зарубіжних композиторів у мене аналогічне ставлення.
Приходить час, коли треба відмовлятися від будь-яких впливів, — треба творити свій індивідуальний стиль. Це дуже непросто, але без такого кроку митець  не може сподіватися, що він залишить слід в історії мистецтва.
— Яке Ваше ставлення до сучасного шоу-бізнесу, його “продукту” та споживачів?
— Модель шоу-бізнесу в Україні вибудувана невдало. Річ у тім, що нині кожен, хто має мішок із грошима, але при цьому є повною нездарою, може навчитися “співати”, заплативши теле- і радіоканалам. Так у нас зійшло чимало “зірок”. Засилля бездарних артистів-одноденок і досі править бал. Їхній музичний “продукт” просто нав’язується слухачу.
Але в нас є по-справжньому талановиті артисти, які торували собі дорогу по-іншому: артистичним талантом, оригінальним тембром голосу і наполегливими роками праці та самовдосконалення. Кожний співак, композитор, артист мусить бути природним і щирим на сцені.
Є цікаві представники різних музичних напрямів, від поп-музики до альтернативного, фольк-року чи важкого року. Багатьом із них, на жаль, не вдається досягнути справжнього успіху й популярності. Причина — брак коштів на популяризацію свого імені та музичного матеріалу. Такі артисти, як правило, мають виступи та своїх шанувальників у маленьких нічних клубах, де люди здебільшого приходять не слухати музику, а їсти й пити.
— Валерію, розкажіть про свій твір “Кантата на слова Ф. Г. Лорки для сопрано і симфонічного оркестру”. Який його ідейний задум, філософська концепція?
— Я намагався максимально точно відобразити дух тих поезій (з різних його збірок) у поєднанні з вокалом (сопрано) і симфонічним оркестром. Роль оркестру в цій кантаті — обігравання й акцентування на тих або інших словесних образах, доручених партії сопрано.
— Чому саме вірші Федеріко Гарсіа Лорки покладено в основу кантати? В чому унікальність цього вибору?
— Мені завжди було цікаво працювати з віршами видатних поетів. Створюючи музику, композитор мусить увійти й збагнути внутрішній світ поета. Завдання сучасного композитора — створити музику якісно нового й високого рівня виразності. Я автор вокально-симфонічних і хорових кантат, а також пісенних циклів на вірші О. Пушкіна, О. Мандельштама, Т. Шевченка, В. Стуса, П. Верлена, Ф. Г. Лорки.
— Коли була написана кантата і яке місце Ви відводите їй у своїй творчості?
— Написана вона 2004—2005 рр. Першим виконавцем кантати була співачка Валентина Антонюк. Торік з’явився інший варіант цієї кантати, в якому використовую вірші Лорки іспанською мовою. Цей варіант виконали вперше на фестивалі “Форум Музики Молодих 2011”.
Важливий чинник якісної і плідної творчості — здатність композитора швидко забувати про те, що вже зроблено, і продовжувати творити нове.
— Над чим нині працюєте?
— Нещодавно закінчив роботу над новим альбомом комедійної камерної музики, який робив на замовлення музичної бібліотеки Sonoton. Зараз пишу музику до чотирисерійного телефільму “Медовая любовь”.

Спілкувалася
Ірина КУРКОВА

Біографічна довідка
Валерій Юрійович Антонюк — талановитий молодий український композитор.
Перші уроки композиції брав у Віталія Кирейка. Закінчив НМА України ім. П. І. Чайковського і асистентуру-стажування в класі професора Геннадія Ляшенка (клас композиції і оркестровки). Також навчався як піаніст у професора Юрія Глущенка.
Лауреат Міжнародного конкурсу ім. С. С. Прокоф’єва “Україна—2000”, Гран-прі ІІ конкурсу “Солоспів” (музика в кіно) VIII Київського Міжнародного фестивалю документальних фільмів “Кинолетопись—2009”, член Національної спілки композиторів України, лауреат премії ім. Л. М. Ревуцького.
Член музично-професійних об’єднань BMI (США, 2007) і MСPS (Англія, 2008).
Композитор має фондові записи вокально-симфонічних і симфонічних творів в Українській національній радіокомпанії. Працює в усіх існуючих музичних жанрах. Автор музики до ігрових і документальних фільмів: “Червоний лотос”, “Хлібний день”, “Повзе змія”, “Чорноморський флот 1941—1944”. Диски з різножанровою музикою Валерія Антонюка видають такі відомі музичні фірми, як “Sonoton”, “Manhattan Production Music”, “GMP Music”, “MusicJustMusic”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment