Павло МОВЧАН: «Національно-етнічні проблеми в Україні визначатимуть її економічну, соціальну й політичну стабільність»

img_1780Хотів би почати з двох цитат. Перша: “На драглистому, гнилісному фундаменті кров’яної твані не збудуєш нічого. Він мусить згинути… Треба бути правдивим і мати мужність прямо дивитися майбутньому в очі… Це є жорстоке потворення світогляду ростучої душі і прикра зупинка на шляху поступу людства. Воно знову затягується в цю прірву люті і сумного ґвалту, від яких ми почали потроху відпочивати… Повірте, вся ця примара зовнішнього щастя і тупого, ситого вдоволення не лише не вартує жодного людського життя, страченого на це, ані нігтя людського не вартує чи згубленої волосини…”
Друга: “Найбільшу цінність, яку я здобув за життя, се — свобода. Внутрішня свобода. Звільнення від страху, від забобону, марних клопотів, облудних пристрастей, людських обмов. Що посієш, те й пожнеш. А зерна для посіву добираємо щодня. І коли сіємо в душі своїй свіжі і добрі думки — вони проростають бажаним жнивом”.
Перша цитата з Льва Толстого; друга — з твору талановитого сучасного українського письменника з Закарпаття Мирослава Дочинця…
Запитаєте мене, а який це має стосунок до святкових днів? Відповідь — найбезпосередніший… свідченням безберегого антиукраїнського нахабства став день 31 грудня, який продовжився в новорічну ніч, коли я зі своєю родиною шукав українського телеканалу і лише за 23-ю спробою знайшов пряму трансляцію зі столичного майдану, на якому лунало моє рідне слово, слово, що споріднює всю українську людність, у якої новорічної ночі (і не лише!) відібрано право на свою пісню, свою молитву, свою співзвучність і відлунність із космосом… Навколо ж було все: галкіни-шмелкіни, пугачови-цекали, цьомкали-гейкали і “прочая” і “прочая…” Навколо прірва лютого біснування, “привид… тупого, ситого вдоволення…”
Якщо в Україні проживає 83 % українців, цілком логічно виникає питання: чому я не бачу відповідного співвідношення в інформаційній, освітній, культурній сферах? Якщо це не етнополітика, то що це? Агресивна меншість, яка за сприяння зовнішніх чинників узурпувала владу, намагається запевнити, що це природний історичний процес, внаслідок чого денаціоналізується не лише корінна нація, а й національні меншини. Продовжується формування “homo sovetikusa”. Всі національні меншини інтенсивно русифікували. Нелегальні емігранти з далеких південно-азійських країн так само підлягають русифікації… Ознайомтеся з тими культурними процесами громад із колишніх союзних республік — вони всі російськомовні: періодичні видання, книги, довідники, словники… Це громади — русифікатори; вони не опановують мову тієї держави, де знайшли свою й чужу батьківщину, діти їхні не вивчають української мови… А задля чого, якщо тутешній чиновник спедальовано відкидає державну мову?..
Стрімкі і значні відтоки українців із батьківщини і припливи нового етнічного елементу в економічній, соціальній, культурній сферах відчутно порушують попередню рівновагу, формуючи ґрунт для виникнення майбутніх складних проблем і конфліктів. Перед суспільством і державою несподівано виникають нові і складні завдання. Хто цим займається? Які аналітичні центри? Які державні структури?
Від того, як розв’язуватимуться національно-етнічні проблеми в Україні, і передовсім проблема сприяння розвитку української визначальної складової залежатиме траєкторія розвитку України, темпи її економічного росту, рівень соціальної і політичної стабільності та характер політичного режиму. Якщо і далі підігріватимуться українофобські тенденції, це неминуче спричиниться до формування потужного і стрімкого ксенофобського комплексу, який неможливо буде профільтрувати в системі Інтернету. Масові відтоки українців і притоки інородців формують відповідні стереотипи поведінки, які пов’язані з поняттям “тимчасовості”. Тимчасово залишаю батьківщину, тимчасово перебуваю на чужині, яка, як свідчить ужиткова практика, стає згодом місцем постійного перебування. Україна не виробила та й не могла виробити необхідних механізмів адаптації, серед яких мовна в цілому світі є визначальним чинником. А якщо мову держава волюнтаристськи відкидає на догоду комерційним інтересам українського олігархату, який, власне, і є визначальним елементом у сфері інформаційно-культурної політики, то українською людністю швидко були сформовані відповідні стереотипи в ставленні і до “чужинців” у владі, і до прийшлого елементу. Через ці стереотипи формуються людські стосунки, які теж стають інструментами реалізації регіональних і корпоративних інтересів у боротьбі за владу. Критична маса ворожості і страху може бути будь-коли спедальована.
Інструментальні можливості нормативної бази у вирішенні етнічних процесів дуже й дуже низькі. І причина — відома. Так само, як і добре відомі ті політичні сегменти, які делеговані не зміцнювати українську державу, а якомога скоріше позбавити навіть рудиментарних форм її незалежність, які потрактовують слідом за московськими ідеологами наші національні устремління як “украинскую” болезнь русской нации”, які слово українська беруть ще й досі в лапки і процес нашого державотворення називають не інакше, як “движением украинского сепаратизма”, а дійсною ідеологією визнають ідеологію “русского единства” і “русского мира”, чиїми виразниками є міністр освіти України і низка депутатів, які включені були за квотами Москви до фракції Партії регіонів. Їхні законодавчі ініціативи є озвученням історичного погляду на Україну одного з сучасних шовіністичних ідеологів Росії історика Натальї Нарочніцкої, як у газеті “Комсомольская правда” (для України), так і на нашому першому, так званому, національному телеканалі, — де вона досить часто гостює, і стверджувала, що “Гоголь считал свою любимую Малороссию безусловной частью огромной Руси. Теория же о том, что русские — это помесь угрофинов с татарами и они украли ее название — Русь, принадлежит полякам. Эту теорию приводит исторический труд Михаила Грушевского, который сейчас изучают в украинских школах. Ни один серьезный историк не скажет, что история Киевской Руси принадлежит одной Украине. Это наша (чуєте!) общая история. И язык, на котором мы говорим (!!!) — это общерусский литературный язык, производный от древнерусского, язык наших предков. А украинский язык — местный, как, например, вологодский”.
Що ще можна сказати у відповідь цьому “академіку”, яка очолює Фонд історичної перспективи?
Тепер ви розумієте, шановні читачі, чому я на початку навів ці дві цитати… Чому “перекислі щі по-табачниковськи” так полюбляють політичні московські гурмани?..
Нещодавно ми групою депутатів здійснили паломницьку поїздку по Святій землі, звідки, окрім душевного світла я виніс ще одне враження: як із різних етнічних складових формується єдина єврейська нація, етногенез якої триває саме тепер, у якому відроджена мова є визначальним чинником, мова, до якої вдавалися, як відомо, сотні, а може, тисячі євреїв, розсіяних по світу і позбавлених своєї батьківщини і держави. Чому на своїй землі, яку віками відстоювали, боронили пращури, нас позбавляють права бути собою? Це можуть робити лише окупанти! І яким може бути спільний із Росією український посібник з історії, якщо до складу комісії входить уже згадуваний мною історик від Росії… Академік Мирослав Попович більше року тому запитував: “Що писатиме міністр (Д. Табачник) із відповідними однодумцями у російському середовищі, я не уявляю”.
Відомий соціолог Євген Головаха зробив узагальнюючу оцінку великій російсько-українській етнополітиці, яка є великим дзеркалом нашої так званої, державної етнополітики: “Враховуючи істотні суперечності, які існують між істориками Росії і України, можна зрозуміти, що узгодити дражливі питання можуть тільки найбездарніші і найпокірніші виконавці, ті, хто буде просто слугувати владі, але не ті, у кого є власна думка”. (“Голос України, № 215 від 16.ХI.2010 р.).
То чи ж є вона, та власна думка в нас, українців? Щодо етнополітики і взагалі — політики української — в Україні, чи ми лише бачимо “примару “зовнішнього щастя і тупого, ситого самовдоволення”, для якої така категорія, як “внутрішня свобода” не була відома ніколи.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment