Хто і що нам підкидає у вертеп?

Український католицький університет своєю публікацією (ucu/edu/ua/ news/5816) на тему українського різдвяного вертепу напевно мав намір розпочати суспільну дискусію, яка охоплює широкий пласт проблем української моральності й віри. Згодом полеміка набула розголосу. На жаль, для початку дискусії достойники УКУ чомусь вибрали не зовсім слушну тему — ревізію українського традиційного вертепу з метою виховання толерантності і моралі серед українців.

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано-Франківськ

Завершуючи дискусію у львівській телепрограмі “Прямим текстом”, Мирослав Маринович порадив замість персонажа Жида спробувати посміятися над українськими ментальними вадами і в такий спосіб стати кращими. Власне, з цього було б варто починати — створити на базі студентства УКУ такий вертеп, показати його на ці свята і послухати думку людей. А так немає предмета дискусії, адже старий вертеп — це традиція, а з традицією дискутувати безглуздо. Предметом для дискусії є тільки стаття “У нашу хату знову увірветься вертепний Жид” за підписами о. Бориса Ґудзяка, о. Юрій Щурка, Мирослава Мариновича. Під час телепрограми серйозної дискусії не вийшло, переважно говорили лише запрошені автори теми. Спробую вступити в полеміку з поважними достойниками хоча б на ґрунті тексту опублікованої статті. Цитата перша: “Як нам… ставитися до образу “Жида” в традиційних українських вертепах? Чи й далі бачимо ми в цьому образі справжній корінь наших соціальних, національних і політичних лих? Чи не підсміюється над нами Сатана, що ми забавляємося цим образом, у той час як у нашій державі гучні бенкети справляє нерозпізнане зло?.. Але радість очікування цього свята щороку затьмарюється лихим передчуттям, що в час найвищої духовної кульмінації святого Різдва у нашу хату знову увірветься вертепний “Жид”, — і насіння зла, що його вертепне дійство мало б виполоти, знову загніздиться в нашій душі”. Якщо йти за логікою виполювання зла в будь-якому образі й подобі, то в українському вертепі його уособлює якраз не Жид, а юдейський цар Ірод. Вочевидь саме цей персонаж, який має історичний стосунок до євреїв, може бути вилучений панами достойниками на знак найвищої толерантності й любові до ближнього. Адже Ірод для юдеїв аж ніяк не персоніфіковане зло, а справедливий у своїх законах правитель. Можна поміняти його на іншу, історично віддалену персону-тирана, тільки не на Сталіна і тим паче не на персону з сучасної української політики. Загалом це важке завдання, адже сучасне зло не тільки не персоніфіковане, воно дедалі частіше виступає в личині доброчестя. Пошукавши в Інтернеті, можна знайти якогось модерного злого голлівудського персонажа, але є великий сумнів у тому, що це сподобається українцям.
Повернімось до персони Жида. Він дотепний витівник, який висміює погані українські ментальні риси і найголовнішу з них — лінивство духу. Чи не Жид, кепкуючи, закликає українців сісти, випити і поїсти, замість іти вперед і до кінця донести Божу звістку правди Нового завіту, тобто висміює падіння багатьох наших рідноплемінників у гріх споживацтва і схильності до швидкого розхолодження у справах довершення справедливості і ведення політики. А яке дотепне віншування Жида. Хіба можуть ображатися за це сучасні євреї, які мають почуття гумору і самі неперевершені гумористи? Українці, які люблять телебачення, сприймають і домінуючий там єврейський гумор. Вочевидь це подобається українцям, якщо дивляться і не просять Остапа Вишню, Глазового чи якогось сучасного пересмішника. Гранично толерантні до євреїв, мусимо визнати — вертепний персонаж Жид так довго виконував свою місію, що втратив належність до якогось етносу. Ми сприймаємо його як персонажа так само безпристрасно й нексенофобськи, як японці акторів самурайського танцю. Отож якби не пан Маринович, ніхто б і не пов’язував персонажів вертепу Жида чи юдейського царя Ірода із сучасними євреями, бо незрівнянно важливішими завжди були персоналії Божого Сімейства. Нікому досі не спадало на думку шукати в народній традиції, а тим паче у вертепі, якогось нетолерантного етнічного підтексту, адже це — Традиція, так забавлялися на Різдво наші предки! Якщо нам, вихованим на новій європейській традиції, раптом щось видалося незручним чи негарним, можна на Різдво мирно увімкнути телевізор, але там завжди показуватимуть Гоголівські “Вечера на хуторе близ Диканьки”, де неперсоніфіковане Зло зображене натурально, тобто з хвостом, ратицями і свинячим писком. Бажано отого рогатого персонажа теж вилучити разом із Жидом та Іродом, щоб не псували нам свята спокусою недружнього ставлення до євреїв і водночас не персоніфікували Зло.
Читаючи шановних авторів, мимоволі зауважуєш особливо толерантне побоювання не образити єврейство некоректною українською традицією і навіть сучасною поведінкою українців. Це похвально. Проте як розуміти таку цитату: “Але часом гротескна забава мала далеко не гумористичне продовження, коли по українських селах і містечках зграйки хлопчаків не раз гналися по вулиці за єврейським однолітком, скандуючи уже не барокове: “Жид! Жид!”. Пізніші політичні наслідки такої “забави” ми відхаркуємо й досі”. Навіщо те згадувати, пробуджуючи неіснуюче зло? Ніхто зараз за євреями не ганяється і публічно їх не ображає. І як розуміти пасаж, що ми за дитячі пустощі давно минулих днів “відхаркуємо й досі”? Подібні натяки і недомовленості разом із нездоровим вишукуванням вини українців перед євреями в час, коли у вільній Україні євреї шановані й впливові люди, змахує на непотрібну нікому реанімацію давнього стереотипу, який не привносить у суспільство злагоду, але може ненароком спровокувати міжнаціональну ворожнечу. Набагато корисніше для миру і благодаті в Богом благословенній Україні зовсім не акцентувати на якихось історичних недоречностях у стосунках українців з іншими етносами, адже українці тоді теж були в ролі безправної меншини в імперіях. Однозначно не варто зачіпати при цьому народний епос, традицію і літературу, щоб не пішла пошесть ревізії всього пласту української культури, української історії, аж до викидання неподобних слів із текстів. Подібні речі, кажуть, вже подекуди у світі відбуваються, але в тому нема нічого доброго. Навіщо акцентувати на єврейському корінні християнської віри, приміром, цитатою: “Євреями в історичному бутті були не тільки міняйли, торговці та лихварі…”? Адже Ісус Христос своїм “…не буде ні елліна, ні юдея” дав нам зрозуміти, що духовно ми не повинні сприймати його галілеянином, а Спасителем, Сином Божим, який прийшов, щоб принести нам любов, яка виключає навіть натяк на те, що хтось во Христі різний за походженням чи майновим станом. Охрестившись, ми всі стаємо на дорогу давніх християн, які в катакомбах не питали один в одного про племінність, хоч більшість були юдеями. Надворі ХХІ, інформаційний вік, у якому потрібен орієнтир для сучасників, які щоденно депресують від політики, і не захищені від потоку шкідливої інформації світу. Краще подумаймо про себе, як нам, українцям, зберегти спокій душі і не пропасти з лиця землі, а мати сильну державу і жити добре, вільно, ні перед ким не вибачаючись за предків і поважаючи ближніх, як істинні християни!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment