«Бурею битва гриміла» — унікальна книга про героїчну боротьбу УПА

Дмитро Павличко

Переді мною роман-хроніка, що його написав на основі спогадів воїна Української Повстанської Армії Володимира Чермошенцева Микола Поровський, видатний громадсько-політичний діяч, один із засновників Народного руху, творець організації “Крим з Україною”. Тут згадка про Крим доречна, бо Володимир Чермошенцев живе в Бахчисараї. Йому — за вісімдесят; міцний голос, я мав за честь розмовляти з ним по телефону кілька тижнів тому. Знамениту, прекрасну книжку створив Микола Поровський із документальної історії життя героїчної, назавжди записаної до анналів боротьби за самостійну Україну постаті росіянина.
У передмові до твору Микола Поровський пише: “На початку 1943 року його (Володимира Чермошенцева. — Д. П.), шістнадцятилітнього підлітка, фашисти везли з Криму на роботу в Німеччину. З пересильного табору в місті Дубно його звільнили бійці УПА, а потім, волею випадку, він став “джурою” — тобто ординарцем сотенного, а далі курінного УПА “Юрка”, Георгія (Юрія) Чуйковського. Особливо значимо, як він, росіянин, кримчанин, через призму юнацького світогляду сприйняв боротьбу за незалежність України”.
Лист, який написав Володимир Чермошенцев у лютому 1992 року до Верховної Ради, адресований не конкретно комусь із депутатів Рівненщини, а взагалі до їхньої групи, потрапляє в руки Миколі Поровському. В тому листі Володимир Чермошенцев уперше за півстоліття зізнається у тому, що був стрільцем УПА. Згодом він у листах до Миколи Поровського описав своє перебування в лавах українських повстанців, участь у рейдах і боях, навів назви місцевостей, де партизанив, розповів про своїх командирів і друзів, назвав їхні псевдо й офіцерські звання.
Ці спогади Микола Поровський зіставив з архівними документами про курінь “Юрка”, його оперативні терени, його людей і вдачу — і все збіглося, в результаті з’явилась книжка “І бурею битва гриміла”, де головним героєм є Володимир Чермошенцев, що його в сотні дехто іронічно кликав “Кацапчуком”, але “Юрко” та інші старшини називали ніжно “Володею”.
Книжка написана з великим художнім чуттям. Микола Поровський засвідчив свій справжній письменницький дар. Певна річ, йому пощастило дістати унікальний матеріал. Але він повинен був ужитися в поведінку і психіку російського хлопчика, який приймає присягу воїна УПА, бере зброю, входить у жорстоке воєнне життя повстанця, де, як вороги, чергуються кулі й воші, завойовує довіру й пошану до себе з боку ротового, чотового і стрільців, бере участь у кривавих і навіть рукопашних боях, переймається почуттям гордості за свою збройну службу, любов’ю до народу, який допомагає партизанам, нарешті усвідомлює справедливість власної боротьби за волю України. Микола Поровський виконав це завдання блискуче. Ніде не порушив правди.
Життя Володимира в УПА нічим не відрізняється від життя будь-якого воїна, йому повірили, як дитині, але вимагали від нього такого ж послугу, такої ж дисципліни, як від дорослого українського воїна. Для повстанського середовища Володя не був чужаком, винятком. Участь російського підлітка в боях за Україну повстанці сприймають як звичайне, нормальне, законне діло. Українські повстанці були так глибоко переконані в правоті своєї боротьби, що російський отрок посеред них не викликає найменшого здивування чи сумніву. Володя для них — свій, рідний вірою в Україну. І в цьому одна з найкращих прикмет книжки Миколи Поровського.
Оповідь іде від першої особи. Володя розповідає про дивину свого лісового життя, про несподівані пригоди, пов’язані з правилами підпільного існування. Йому зав’язують очі, везуть кудись у штаб на допит, але його найбільше турбує жучок, який заліз під пов’язку, лоскоче його в носі, а він не може того жука прогнати, бо руки зв’язані. За допомогою зібраних надзвичайно правдивих дитячих переживань, які супроводжують Володю постійно в процесі його становлення справжнім вояком, письменник створює образ живий і неповторний, душею зливається з його характером і веселим духом.
Книжка Миколи Поровського — благородний і незабутній внесок в історію УПА. Вона читається як документальна річ і водночас як мистецький твір, де діють не вигадані, а реальні люди, постають живими лави героїв, про діяльність і відвагу, професійну військову майстерність і національний дух говорить бандерівець Володя, син російських батьків і кримської землі.
Володя розповідає, як гинули його друзі, чотові й сотенні, як, смертельно поранені, відстрілювалися вони, як загинув його “батько”, курінний “Юрко”, як він потрапив у полон до червоних, як щасливою втечею через всю Україну до Криму закінчилася його партизанська біографія.
Володимир Чермошенцев — щаслива й велика людина. Велика, бо не злякалася сказати правду про героїв УПА, а щаслива, бо ця правда не пропала. Вона зворушила Миколу Поровського, вона обернулася на добру книжку, а книжки добрі не вмирають. Тепер сповідь Володі, джури сотенного “Юрка”, почула Україна. Я з ним розмовляв і тремтів від зворушення.
У його голосі, у його чіткій українській мові я чув радість людини, яка п’ятдесят літ змушена була приховувати правду не лише про своє героїчне отроцтво, а й про людей, які визволили його з фашистської неволі, любили Україну й віддали своє життя за її свободу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment