Духовний оберіг України

100_1024
Віктор Баранов і Микола Томенко. Фото Євгена Букета

На відкриття меморіальної дошки Анатолію Погрібному, великому українцю, письменникові, публіцисту, громадському діячеві, вченому, на будинку, по вул. Будівельників, 32/2, де він жив і звідки пішов у свою останню хресну дорогу, зібралися письменники, журналісти, народні депутати України, його друзі, знайомі, рідні. Розпочав зібрання голова Національної спілки письменників України Віктор Баранов: “Сьогодні ми встановлюємо ще один пам’ятний знак, ще один духовний оберіг України. Їх у Києві, на превеликий жаль, останнім часом усе більшає, але, на щастя, ці люди, ці світочі, велетні духу залишаються з нами і доки жива пам’ять про них, зокрема, й увінчана в таких меморіальних дошках, доти ми маємо запоруку того, що Україна буде”.
Відкрили меморіальний знак сини Анатолія Григоровича.
Слово про вчителя виголосили випускники Київського університету ім. Тараса Шевченка заступник голови Верховної Ради України Микола Томенко та народний депутат В’ячеслав Кириленко. Вони висловили вдячність Анатолієві Григоровичу, який власним прикладом навчив послідовно відстоювати національні інтереси, служити рідному народові.
Микола Томенко згадав, як ще до проголошення державної незалежності на одному з перших студентських мітингів, які він організовував в університеті, виступив із гаслом “перетворити університет Вишинського на університет Бердяєва й Грушевського”. Тоді в довіднику Київського університету було написано, що визначними людьми, які закінчували цей університет, є нарком Вишинський та ін). “За 20 років незалежності, — зауважив Микола Володимирович, — Вишинського ми побороли, але натомість наш рідний університет сьогодні став скоріше університетом Д. Табачника, аніж прогресивних українських діячів. І нині треба боротися, щоб цей заклад, де Анатолій Григорович нас учив, просував українську справу, був просякнутий духом Максимовича, Шевченка, Грушевського, Погрібного, інших українських світочів, щоб ми, українці, не просто впливали на прийняття рішень у своїй державі, а жили як нація, що створила цю державу, й повинна нею керувати”.
Академік Петро Кононенко зазначив, що Анатолій Погрібний умів завжди втілити задумане в життя, незважаючи на перешкоди, нам його дуже не вистачає. “Був би Олесь Гончар — ми були б нині в іншому стані, був би В’ячеслав Чорновіл — ми були б в іншому стані, був би Анатолій Погрібний — ми були б в іншому стані. Вшануємо ж його конкретними справами. Хай пам’ять про нього буде нам порухом до помислів і діянь”.
Голова Комітету Верховної Ради з питань культури й духовності Володимир Яворівський означив Анатолія Погрібного як одну з колосальних опор нашого українського духу. “Його нема з нами вже кілька років, але він постійно присутній у нашому житті. Як нам бракує сьогодні його передачі “Якби ми вчились так, як треба”! Коли він був головою Київської письменницької організації, заходив до Спілки, одразу випромінював таку добру, національну енергетику. У дні Помаранчевої революції, він там і днював, і ночував. Це еталон українця діяльного, неплаксивого, людини, яка знала, що потрібно щось робити, робити й робити. Десять років тому, коли міністром освіти був Петро Таланчук, а першим заступником Анатолій Погрібний, це було унікальне Міністерство. Хто б міг подумати, що через десять років його очолить особа, яка топтатиметься по нашій історії!”
Письменниця, лауреат Шевченківської премії, головний редактор тижневика “Слово Просвіти” Любов Голота представила щойно видану книжку про Погрібного, яку упорядкувала. “Я його знала 23 роки, якраз стільки ж він жив у цьому будинку. Про нього, як про Бориса Грінченка, особливо в цей період, можемо сказати: працював більше, ніж жив.
Ще й до цього його велика дорога була освячена іменами Я. Щоголіва, Б. Грінченка, викладанням в університеті, пізнанням літератури у вищих вимірах, коли кожне написане слово стає Боговим словом, але саме ці 23 роки були такими, коли Погрібний потроїв кожен свій день. До речі, на дошці бракує одного слова — просвітянин, але насправді вчений, професор, громадський діяч — це і є просвітянин.
Багато авторів нашої книжки висловлювали думку, що Погрібний близький кожному. Його діла продовжують інші, зокрема, з когорти просвітян, що склалася за ці 20 років. Це Іван Ющук, Олександр Пономарів у Києві, Віктор Терлецький у Шостці, Олексій Неживий у Луганську… Це сотні людей, які у цей день шлють дружині Ганні Григорівні, його синам, усім нам свої вітання. Це не час, не день Погрібного, це буде рік Погрібного. Заплановано ще багато заходів. І буде зроблено багато справ”.
До колективного портрета А. Погрібного додали штрихи друзі-письменники Віталій Дончик, Володимир Шовкошитний, директор Інституту журналістики Володимир Різун та інші.
Чарівна усмішка Анатолія Погрібного віднині сяятиме нам із пам’ятної дошки, а все написане ним залишатиметься в арсеналі українського слова.

Надія КИР’ЯН

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment