Оцінили… як борону чи плуг

100655Мешканці села Сопошина, що у Жовківському районі на Львівщині, не тямлять себе від обурення. Ще б пак! Із села зник пам’ятник Тарасові Шевченку. Півстоліття постамент стояв на території господарського двору колишнього колгоспу ім. Т. Шевченка. Люди доглядали за ним, біля нього проводили молебні… У липні пам’ятник… зник. Вивезли його серед ночі…

Лідія ЖЕЛЄЗНА

Іще півроку тому нікому з нас і на думку не спало б, що ця детективна історія з пам’ятником великому поету знайде свою несподівану і трагічну розв’язку в Новодністровську, за 400 кілометрів від місця його першовстановлення… 4 січня до кабінету секретаря міської ради М. В. Лутчака завітали заступник Жовківської районної ради Б. Юрдига, депутат Львівської ОДА В. Тістик і мешканка села Сопошина Л. Островська, які запевняли, що в скульптурі новодністровського Шевченка вони впізнали свого Кобзаря, який протягом 50-ти років гуртував навколо себе селян, а потім раптово, за невідомих обставин, зник у липні 2011 року. Пенсіонерка Л. Островська, яка першою забила тривогу і розкрила ймовірну махінацію місцевої влади у рідному селі, разом із громадою кинулася на пошуки пам’ятника. На загальних зборах, що відбулися 20 листопада 2011 року, сопошинці вирішили звернутися з листом до Управління з питань звернень громадян, до начальника Управління охорони культурної спадщини Львівської ОДА В. Івановського, надсилали запити і в Адміністрацію Президента України за фактом незаконного демонтажу пам’ятника Шевченкові. Стаття 26 Закону України “Про охорону культурної спадщини” передбачає, що перенесення пам’ятника місцевого значення здійснюється лише за письмової згоди органу охорони культурної спадщини. Відповідне Управління Львівської ОДА такого дозволу не давало. Мешканці села Сопошина вирішили звернутися до ЗМІ з проханням допомогти їм розшукати і повернути те, що належить їхній громаді. На таку зухвалу подію, що сталася на Львівщині, відреагувала газета “Відродження” від 11.11.2011 р., № 45 (190), стаття “Верніть Шевченка у Сопошин”, своє журналістське розслідування у статті від 22.11.2011 р. “Розпаювали” і Тараса Григоровича…” провели кореспонденти видання “Високий замок”.
І ось викривальна інформаційна хвиля докотилася до Новодністровська… Виявляється, поки ми тут тішилися “подарунком львівських скульпторів”, на іншому кінці пам’ятник шукали. А допоміг його знайти онук пані Л. Островської, який впізнав їхнього сопошинського Кобзаря (щоправда, вже перефарбованого під бронзу) на фотографії з одного Інтернет-видання.
За інформацією ЗМІ, монумент Шевченка із Сопошина вивіз приватний підприємець І. Білан, який отримав майно господарського двору після розпаду колгоспу. Мешканці села у відчаї, проте бізнесмен не розуміє їхнього обурення: “Ніхто того пам’ятника не крав. Та й узагалі, чому я маю з кимось радитися?! Пам’ятник — моя приватна власність, яку отримав законним шляхом. Його оцінили, як борону, як плуг, як трактор…”
Оговтуючись від шоку з’ясованих обставин появи Тараса Григоровича у нашому місті, секретар міської ради М. В. Лутчак зазначив: “На цьому епопея не закінчиться. Ті “надбання”, які дісталися громаді Новодністровська від колишнього міського голови, мають сумнівну репутацію. На превеликий жаль, святу справу зроблено брудними руками. Ми зустрілися із представниками обох громад, почули і зрозуміли один одного. Ви (мається на увазі мешканці с. Сопошина — Л. Ж.) запевняєте, що знайшли у нашому місті те, що шукали. Тож тепер цю справу слід передати компетентним структурам і органам, які, сподіваюся, правильно кваліфікують цю подію. Новодністровська громада повинна зрозуміти: питання жодним чином не розглядається у політичній площині, це питання совісті, моралі, здорового глузду”.
Як з’ясувалося, вже наступного дня (5 січня) на нараді у секретаря міської ради М. В. Лутчака із керівниками відділів, служб та підприємств, Р. Панчишин (новий власник монумента) надіслав факсом документи на скульптуру, які нібито підтверджують законність її походження та встановлення. З факсимільної роздруківки стало відомо, що пам’ятник не вкрадений, а придбаний Р. Панчишиним за 300 грн у підприємця І. Білана (ми вже знаємо, що “… його оцінили, як борону, як плуг, як трактор”). Зваживши всі докази “за” і “проти”, зібрання вирішило звернутися до Р. Панчишина із проханням дати пояснення та відреагувати на звернення стурбованих львів’ян щодо повернення Тараса Шевченка на його місце —у село Сопошин.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment