Від правозахисту — до правонападу

На свято Різдвяних Василів у Київському міському будинку вчителя за традицією вручили премію імені Василя Стуса. Її заснувала 1989 року Українська Асоціація Незалежної Творчої Інтелігенції. Присуджують її творчим людям стусового духу й цілеспрямованості за талант і хоробрість. За словами одного з нинішніх лауреатів історика Володимира В’ятровича, “це, напевно, одна з небагатьох відзнак, яку не зачепила моральна інфляція, бо через різні політичні ігри моральну цінність втратили найвищі державні нагороди, навіть такі як Герой України, Національна премія ім. Тараса Шевченка”.
На початку заходу Євген Сверстюк розповів про історію премії, назвав імена перших лауреатів, серед яких Опанас Заливаха, Іван Світличний, Михайлина Коцюбинська, Ігор Калинець, Надія Світлична та інші.
Співробітник Інституту літератури Олексій Сінченко представив нового лауреата — поетесу Ірину Жиленко, нагороджену за книжку спогадів “Homo Feriens”. Книжка — близько 800 сторінок живих історій про зустрічі авторки з видатними сучасниками. Таку книжку читачі чекали вже давно: цікаву, серйозну, світлу, правдиву розповідь про епоху шістдесятництва і не тільки. “Ми дуже любили одне одного, наше товариство з величезним задоволенням влаштовувало різні вечори, — зізналася пані Ірина. — Василь Стус був такий гострий, насмішкуватий і я його боялася, бо він піджартовував з мене. Коли одного разу мій чоловік (письменник Володимир Дрозд — авт.) передав мені слова Василя Стуса: “Перекажи Ірині, що вона своєю поезією чинить етичний подвиг”, — це була мені дуже велика підтримка”.
Володимира В’ятровича, історика висунуто на премію за книжку “Історія з грифом “секретно”, написану на основі першоджерел, засекречених раніше матеріалів. За той час, коли обіймав посаду директора архіву СБУ, він розкрив таємні архіви спецслужб, починаючи від ЧК і закінчуючи КДБ, під його керівництвом Служба безпеки встигла передати оцифровані матеріали Львівському університету, Києво-Могилянській академії і Гарвардському університету, зробивши цей процес незворотним.
Володимир В’ятрович керується гаслом Степана Бандери: “Якщо потрібно, значить можливо”. “На жаль, теперішня влада намагається наслідувати найганебніші зразки радянської поведінки, — зазначив пан Володимир. — За останні два роки ми стали свідками придушення свободи слова, громадської активності, відновлення політичних репресій, цензурування історії.
Сподіваюся, що історії про героїчних людей, змальованих у моїй книжці, для нашого покоління будуть дороговказом як боротися за справедливість”.
Василь Овсієнко представив ще одного лауреата, свого “шефа”, відомого правозахисника з Харкова Євгена Захарова. Харківська правозахисна група під керівництвом Є. Захарова видала понад 300 книжок, зокрема “Міжнародний біографічний словник дисидентів. Україна”.
Є. Захаров свого часу закінчив механіко-математичний факультет, захистив дисертацію, працював за фахом. У радянські часи активно розповсюджував самвидав, ходив по лезу бритви. Організував Харківську правозахисну групу, брав участь у створенні Меморіалу в Харкові. Розробляв Закон України про реабілітацію жертв політичних репресій, веде постійний моніторинг застосування насильств в органах міліції тощо.
Його слова про те, що на сьогоднішній день правозахист має перетворитися на правонапад, аудиторія зустріла бурхливими оплесками.
Святкову атмосферу під час нагородження створили лауреати стусівської премії минулих років: дитячий гурт “Дай Боже”, авторки й виконавиці пісень Олена Голуб і Віра Бондар.

Надія КИР’ЯН

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment