Дивосвіт української вишивки

Серед творів, допущених до участі у третьому турі конкурсного відбору, на здобуття найвищої Національної нагороди України — Національної премії України імені Тараса Шевченка 2012 року чільне місце посідає представлена Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної академії наук України книга Тетяни Кара-Васильєвої “Історія української вишивки”. Ця книга-альбом повно і всебічно висвітлює основні етапи розвитку української вишивки від часів її зародження до сьогодення, розкриває роль і місце традиційного виду декоративного мистецтва в оформленні одягу, житла, у використанні в храмових інтер’єрах, під час різноманітних свят і народних обрядів. У виданні широко представлено унікальні зразки вишивок, виконаних за малюнками Тараса Шевченка, Василя Кричевського, Ганни Собачко-Шостак, представників авангарду початку ХХ століття, а також сучасних народних і професійних майстрів.

Олександр БАКУМЕНКО,
лауреат всеукраїнських літературно-мистецьких премій ім. І. Нечуя-Левицького та ім. О. Олеся

Фундаментальна праця доктора мистецтвознавства, члена-кореспондента Академії мистецтв України, заслуженого діяча мистецтв України, завідувача відділу декоративного мистецтва ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАНУ Тетяни Кара-Васильєвої справді стала надзвичайною подією в українській культурі. Авторка монументального, яскраво ілюстрованого фоліанта (463 ст., 580 іл.), що побачив світ 2008 року у київському видавництві “Мистецтво”, відтворює унікальну картину розвитку феноменального явища української вишивки від прадавніх часів до сьогодення. Найвідоміша в світі дослідниця української вишивки на підставі багаторічних наукових пошуків, аналітичних узагальнень переконливо доводить першоджерела та феномен цього явища в українській духовній і художній культурі. На основі маловідомих архівних документів, наукових і літературних джерел Тетяна Кара-Васильєва стверджує, що українська вишивка належить до однієї із найдавніших і найважливіших складових національної декоративної культури нашого народу. Завдяки глибинним дослідженням авторки, ми дізнаємося, що українська вишивка, як течія мистецтва, упродовж століть зазнавала не лише високих злетів, а й періодів занепаду. Систематична дослідницька праця Тетяни Кара-Васильєвої в музеях та архівах України, у фондах Національних заповідників розпочалася ще на початку сімдесятих років минулого століття, а завершилася виданням широкомасштабної “Історії української вишивки”, а йому передувало майже 400 статей із питань теорії та практики народного мистецтва, 20 науково-популярних книг, підручників і посібників, 50 колективних монографій і наукових збірників. Серед робіт Тетяни Кара-Васильєвої привертають увагу монографії “Полтавська народна вишивка” (1983), “Українська вишивка” (1993), “Українська сорочка” (1994), “Український рушник” (1997), які знайшли належне відтворення на сторінках “Історії української вишивки” у прекрасному художньому оформленні Андрія Прибєги.
Значну увагу дослідниця приділяє вивченню церковного шитва України та особливостям його розвитку. Наслідком таких багаторічних досліджень у музеях і архівах України стали найцікавіші розділи з “Історії української вишивки”: “Золоте шитво Київської Русі”, “Церковне гаптування XIV—XVIII ст.” та “Художники-живописці і вишивка ХІХ століття”. Авторка досконало вивчила й дослідила гаптарські роботи релігійного змісту, зокрема, літургійне шитво України XVII—XVIII століть. Вона атрибутувала гаптовані твори релігійного змісту, які належать матері видатного українського гетьмана І. С. Мазепи — ігумені Марії Магдалини Мазепиної та гаптовані роботи інших ігумень і черниць. За ґрунтовні наукові дослідження і відкриття в галузі українського образотворчого мистецтва, викладені у докторській дисертації “Літургійне шитво України XVII—XVIII ст. (іконографія, типологія і стилістика)”, Тетяні Кара-Васильєвій 1994 року присуджено ступінь доктора мистецтвознавства. Вперше в українському мистецтвознавстві вона опублікувала архівні матеріали, які виявили в Україні широку мережу жіночих монастирів XVII—XVIII ст., зокрема часу Гетьманщини. Вони офірувалися видатними діячами української культури — гетьманами, козацькою старшиною. Черниці цих монастирів були талановитими іконописцями, — а це унікальне художнє явище середньовічної європейської культури. Училища з підготовки жінок-іконописців діяли при Ніжинському Богословському монастирі, при Києво-Флорівському монастирі, при Золотоніському Успенському.
Аналізуючи джерела формування літургійного шитва, авторка “Історії української вишивки” приходить до висновку, що Київська Русь отримала грецьку християнську іконографію як уже сталу систему, що досягла своєї класичної завершеності у Візантії. Але давньоруські майстри йшли далі, творчо перероблюючи їх, асимілюючи на місцевому ґрунті. Кара-Васильєва у своїх дослідженнях також довела, що XVII—XVIII ст. — доба яскравого піднесення національних рис української культури. Інновації бароко віднайшли своєрідну інтерпретацію і в народному, і в професійному мистецтві, у їхньому національному забарвленні. В “Історії української вишивки” вміщено ґрунтовний “Словник” термінів для широкого читацького загалу, де подано складні богословські тлумачення зрозумілою мовою.
У своїй роботі дослідниця підняла престиж широкознаної у світі української традиційної вишивки ХІХ—ХХ ст. Аналізуючи по регіонах типи вишивки українського сільського вбрання ХІХ—ХХ ст., авторка творчо осмислює й висвітлює феномен нашої селянської вишивки, як рідкісного явища національної культури.
Заслуговує високої оцінки композиційна побудова та стилістика книжки з влучними епіграфами до кожного розділу, вдалими коментарями й ґрунтовними текстами-дослідженнями.
Треба відзначити, що над “Історією української вишивки” Тетяна Кара-Васильєва розпочала роботу тоді, коли за умов ідеологічного диктату об’єктивно досліджувати культурні форми, провідна роль у виникненні та розвитку яких належала релігійному світогляду, практично заборонялося. Всупереч фактам, дослідники національних культурних форм були зобов’язані нівелювати й замовчувати реально існуючі міжкультурні взаємини з іншими народами, стверджуючи натомість провідну роль російської культури. Заборонялася й персоніфікація творців національних видів мистецтва дорадянського періоду, які належали до церковних громад й опальних родин. Тому хронологія досліджень обмежувалася дозволеним у радянській науці та культурі періодом — ХІХ—ХХ ст. Цінність та новизна “Історії української вишивки” Тетяни Кара-Васильєвої якраз і полягає в тому, що вона вперше в українському мистецтвознавстві виклала історію нашого національного феномену, яким є традиційна вишивка, на теренах України у її великому хронологічному спектрі. Хрестоматійна книга Тетяни Кара-Васильєвої з глибоким національним підтекстом сьогодні не лише сприяє відродженню та розвитку стародавнього мистецтва вишивки, а й має велике патріотичне значення.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment