Січнева музейна революція?..

img_6396Микола ЦИМБАЛЮК

Події розвивалися стрімко, судячи з усього, за заздалегідь і ретельно підготовленим планом. Одним махом упродовж кількох останніх січневих днів влада звільнила директорів найзнаковіших музеїв України. 20 січня було розірвано контракт із генеральним директором Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Мариною Громовою, яка пропрацювала на цій посаді лише півтора року. 25 січня звільнено генерального директора Національного музею Тараса Шевченка Наталію Клименко. Того ж дня у Міністерство культури і туризму викликали керівництво Національного заповідника “Софія Київська”, — їм було вручено наказ про звільнення генерального директора Нелі Куковальської (вона перебуває на лікарняному). 27 січня, як повідомляють електронні ЗМІ, “двома автівками до Національного музею народної архітектури та побуту України прибула спецгрупа Мінкульту”, що оприлюднила наказ міністра культури Михайла Кулиняка про звільнення директора Павла Федаки.
Гендиректорські кабінети були вільними недовго. Буквально в наступні дні ошелешеним музейним колективам представили нових керівників. Отже, Лаврським заповідником тепер керуватиме Вікторія Ліснича, Софією Київською — Олена Сердюк, музеєм у Пирогово — Дмитро Заруба, а Шевченківським музеєм — Дмитро Стус.
Таким чином історика Марину Громову, котра має чималий досвід музейної роботи і три вищих освіти замінила 33-річна Вікторія Ліснича. Вона за фахом лікар-кардіолог. Пропрацювала чотири роки лікарем в Інституті серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова. З вересня минулого року її ім’я ще значилось у радниках Міністерства культури і туризму України.
Одного із найактивніших дослідників і захисників безцінної києво-софійської спадщини, дійсного члена Української академії архітектури, заступника голови Всеукраїнської асоціації музеїв і заповідників України Нелю Куковальську замінила 54-річна Олена Сердюк. Трудову діяльність розпочинала в Державному архітектурно-історичному заповіднику “Софійський музей”. Останні шість років очолювала Науково-дослідний інститут пам’яткоохоронних досліджень Мінкультури.
Гендиректора Пироговського скансена Павла Федаку замінив 36-річний Дмитро Заруба — політолог. Його першим робочим місцем (1997—1998 рр.) значиться Верховна Рада України, посада — помічник голови комісії з питань приватизації. Останні півтора року він обіймав посаду заступника голови Держслужби туризму і курортів. А ще він, згідно з інформацією на його персональній сторінці у соціальній мережі, уже не перший рік є президентом Асоціації готелів і ресторанів України.
Музей Шевченка очолив 45-річний Дмитро Стус. За фахом філолог, кандидат філологічних наук. Тривалий час був науковим працівником Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Працював у кількох авторитетних виданнях, зокрема журналах “Київська Русь”, “Сучасність”. Йому закидають відсутність управлінського досвіду — і це загальна вада нової хвилі музейних гендиректорів.
Кадрові зміни нинішньої влади, як свідчать відгуки преси, викликали у громадськості хвилю обурення і безліч запитань. Причина тому лежить не стільки в “іміджі” партії влади — регіоналів, скільки у кількох “але”. По-перше, рішення Міністерства культури про зміщення і призначення нових керівників музеїв позбавлено прозорості, готувалося тишком-нишком. Це дивно, адже більшість відправлених у відставку керівників ще вчора нібито мали достатній кредит довіри. Їхня робота отримувала високі оцінки. Наприклад, торік, у вересні, президент Віктор Янукович на урочистостях із нагоди 1000-ліття Софійського собору дав високу оцінку роботі працівників Національного заповідника.
По-друге, фаховий рівень будь-якого високопрофесійного спеціаліста, а тим паче музейного, потребує і відповідної освіти, і достатнього досвіду в обраній царині, і неабияких інтелектуальних, ділових і управлінських якостей. По-третє, як зазначають експерти, владі не потрібні фахові, з високим рівнем свідомості й громадянської відповідальності, досвідчені керівники ще й тому, що більшість із них могли б створити перешкоди в реалізації певних комерційних планів окремих осіб чи груп впливу при президентові.
Напередодні призначення на посаду гендиректора музею народної архітектури в Пирогово молодий політолог, він же представник ресторанно-готельного бізнесу Дмитро Заруба розповідав на “Радіо Свобода” про те, що на розвиток музею необхідно 20 мільйонів гривень. Їх треба негайно залучати. Так само величезних коштів потребують національні заповідники — “Софія Київська” і Києво-Печерський. І їх виділять. Тому практика розстановки владою своїх людей на фінансових потоках не нова.
Є ще одне золоте дно в тихому музейному житті — земля: навколо лаврської, софійської, пироговської вже неодноразово вибухали скандали. Тривають вони й досі.
Серед мотивів зміни директорів є ще один — політичний, точніше, релігійно-конфесійний. Хоча прямих свідчень щодо передачі частини будівель чи комплексів Софійського й Києво-Печерського заповідників немає, однак підстави для таких побоювань існують. Навіть якщо не брати до уваги прагнення тієї ж УПЦ МП. На пам’яті ще свіжі спроби відселити музеї з Лаври. Не переконує громадськість у чистоті помислів влади і нещодавній законопроект № 9690 від 12 січня 2012 р. “Про повернення об’єктів культурної спадщини релігійних організацій”. Там зазначено, що серед низки об’єктів, які треба повернути УПЦ Московського патріархату, є й Свято-Успенський собор.
Тож “Січнева музейна революція”, розпочата верхами, не є чимось новим у прогнозованих вчинках її “вождів”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment