Усе найкраще — дітям?

Валентина СИДОРУК,
голова “Просвіти” м. Іллічівська, лауреат Міжнародної премії ім. Валентина Михайлюка

Дивуюсь, чому таке важливе питання, як виховання дітей, так мало турбує суспільство. Ну, влаштують “малюнок на асфальті” в День захисту дітей… Виведуть дітей із квітами для ветеранів 9 травня…. А що між цими датами? Чим заповнене дозвілля дітей? У школі чомусь вивітрились усі дійові, активні форми роботи. Надмір словесних методів призводить до несприйняття дітьми нашого виховання. Скільки не говори, вони нас не чують. Тоді кажуть: “Як горохом об стінку…” Виникає бар’єр між дорослим і дитиною. Не рятує становища й перебування психолога в школі. На мою думку, практична психологія повинна пройти певне коригування. І почати треба з “олюднення” лексики, спрощення термінів. У мене особисто викликають несприйняття подібні терміни: “психічна деривація дітей”, “емоційна індиферентність” тощо.
Не можу сказати, що Одеса пасе задніх у висвітленні питань виховання, що тут байдужі до дітей. “Здравствуйте, Вера Игоревна” — телепередача для батьків, яку ще пошукати в Україні. Просто, дохідливо говорять про надзвичайно корисні речі! І що важливо: можна зателефонувати безпосередньо психологу й одержати корисні поради під час передачі.
Нині на всіх одеських телеканалах точаться розмови про становище дітей в інтернатах, причини суїциду й жорстокості серед підлітків. Усі проблеми розкладено по поличках, названо результати досліджень, охарактеризовано наше сьогодення, без чого, ясна річ, не можна говорити про важелі впливу на ситуацію. Реальність просто вимагає від нас ДІЯТИ! За 2011 рік на Одещині вкоротили собі віку 650 осіб. Із них кожна п’ята — дитина.
Так яку ж характеристику нашого розбурханого суспільства дають науковці, педагоги, представники правоохоронних органів?
Насамперед — поглиблення диференціації суспільства. А чим більша різниця між суспільними шарами, тим гірше психічне здоров’я людини. Нам важко, а дітям ще важче. Що робити? Куди йти? А головне — нащо? Так формується квола людина зі слабкою імунною системою (фізично, психічно, емоційно). Індивідуалізм, конкурентність дуже високі. Сьогодні стрімко змінюється система цінностей. Ламаються стереотипи, хитаються переконання, кожен намагається знайти своє місце “на цьому святі життя”. Перемоги, розчарування… У цій борні немає часу поговорити з власною дитиною. І якщо малі ще допікають нам своїми “чому?”, то підліток уже звик “не морочити голови” вам. Його вже не так легко розговорити, якщо ви раптом дізнаєтеся про неприємні подробиці його життя. Він звик жити без вашої “моралі”. Для нього набагато важливіше зараз, що скаже якийсь Вітька чи Сашок. Він тікає у віртуальний світ Інтернету, жадібно вдивляється в “крутих” хлопців на екрані телевізора, мріє навчитися так “кльово” битися й добувати гроші. Це прагнення стає нав’язливим і непереборним. А якщо хтось чи щось стоїть цьому на заваді? Тоді виникає конфлікт, неможливість одержати те, що хочеш. Якраз оці чинники, за дослідженнями науковців, є вирішальними причинами підліткового суїциду. І ще одне. Зовсім недавно спеціалісти стали називати ще один чинник: якийсь нездоровий інтерес дітей до смерті, потойбіччя. Підігрівають його телевізійні містичні історії.
На поведінку підлітків, на жаль, найбільше впливає телевізор. І що ж вони там спостерігають? Безкінечні розмови про секс, жорстокі бійки, обман, підступність, боротьба за збагачення в іноземних серіалах. І діти вимальовують схеми поведінки під впливом цих передач. “Як зізнаються малолітні злочинці, 50 % убивств вони скоїли під впливом телесеріалів”, — таку статистику оприлюднив начальник управління кримінальної міліції у справах дітей Міністерства внутрішніх справ Григорій Якименко. Таку страшну ціну ми платимо за те, що фактично віддали кіномистецтво, телепростір у чужі недобрі руки.
Часто чуємо про нову небезпеку для психіки — не тільки дитячої, а й дорослої — інформаційний тероризм. Нахабно вдирається в наші голови й душі всюдисуща реклама. Навіть новини перенасичені негативними фактами, сценами агресії й насильства. Така інформація завдає людям значної моральної шкоди, сіє серед них страх і паніку, позбавляє почуття оптимізму, викликає депресію.
Разом із тим, на вітчизняних телеекранах показують лише 8 % програм для дітей. Для порівняння, у розвинутих країнах цей показник — не менше 15 %. Що найсумніше: з боку держави не має підтримки ні українська книжка, ні українська естрада, ні телеканал “Культура”, ні єдиний українськомовний канал “Малятко ТV”. Час від часу Національна рада з питань телебачення і радіомовлення влаштовує круглі столи, звертається до телерадіоорганізацій і вищих державних органів України з пропозицією створити спеціалізовані канали мовлення, законодавчо врегулювати критерії дитячих програм і передач з урахуванням різних вікових категорій. Та віз і нині там…
Дивує, що на всіх засіданнях, круглих столах інформаційної небезпеки з екрана майже не торкаються. Чому?
Багато можуть зробити в цьому плані батьки й учителі — насамперед наполегливими зверненнями до державних органів із вимогою піклування про духовне здоров’я підростаючого покоління. І якщо держава не надто переймається вихованням дітей, то ми просто не маємо права нехтувати цими питаннями. У діяльності нашої організації робота з молоддю займає пріоритетне місце. Залучаємо учнів до проведення просвітянських заходів, часто буваємо в навчальних закладах, видаємо посібники, які презентуємо в дитячих колективах (“Наші берегині”, “Уроки здоров’я”, “Небезпечні ігри”).
Чому ми не можемо дати нашим дітям трохи більше, ніж новорічний набір цукерок? Кілька років тому на білбордах у районі 7-го кілометра був зображений хлопчина, який між цигаркою й м’ячем обрав футбол.  І якщо він допоміг зробити правильний вибір хоч десятьом пацанам, хіба це не добра справа?
Повторіть її, Добродійнику!
Вдячна одеському письменнику Володимиру Рутківському за його книгу “Джури козака Швайки” від імені свого онука й тисяч таких хлопчаків. Бо це не просто книга, а духовний харч! Чи так багато маємо книг для підлітків із позитивними героями?
Гідна поваги праця вчителів, вихователів, письменників, представників громадських організацій, які плекають юних.
Ми всі — батьки, і пов’язуємо своє майбутнє і майбутнє України з нашими дітьми. Часто не зберігаємо те, що маємо, а втративши — плачемо. Пропадаємо на роботі, надаючи перевагу матеріальному, сперечаємося про політику, вболіваємо за героїв “мильних” серіалів, а поговорити щиро з власною дитиною не маємо часу.
Знайдіть час, батьки, поспілкуйтеся зі своїми дітьми, бо це наша надія, наше майбутнє! Зробіть усе, просвітяни, щоб ваше слово почули юні!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment