Найгучніша афера нашої держави — скандальна історія “Доктора Пі”, — Андрія Слюсарчука. Викриття так званого “професора”, “доктора медичних наук”, “видатного нейрохірурга”, “генія можливостей людського мозку”, лауреата Державної премії України 2011 року в галузі освіти вихлюпнуло назовні весь бруд, яким, на жаль, переповнене наше хворе суспільство.
Петро АНТОНЕНКО
Власне, Слюсарчуків двоє. Перший — медичний і загалом науковий геній, із вагомими дипломами, при солідних посадах, котрий, на думку багатьох аналітиків, міг би спокійно таким і залишатися, якби не зазіхнув на одну з найвищих відзнак держави. Як же не мати цих звань і посад із такою біографією? Ось версія самого Слюсарчука.
Народився 1971 року у Вінниці. Батьки — професори медицини, мати — педіатр, батько — кардіохірург. Обоє загинули в автокатастрофі, коли Андрій якраз закінчував школу, а закінчив її вундеркінд у 9 років. У 12 років за протекцією видатного науковця, академіка Чазова вступає до Московського медичного інституту (нині університет) ім. Пирогова. У 18 років, по закінченні інституту, стає аспірантом, навіть без проходження інтернатури. За півтора року написав і захистив дисертацію кандидата медичних наук. Продовжує навчання в Московській медичній академії, де отримує вчене звання доцента. Вступає ще й у Санкт-Петербурзький університет, курс навчання в якому пройшов за один рік. Вступає в клінічну докторантуру Російського медуніверситету, де отримує звання професора. Захищає дисертацію доктора наук у сфері нейропсихології та нейропсихохірургії (тема дисертації закрита). Ще під час навчання працює лікарем-нейрохірургом. Потім повертається в Україну, де викладає психологію у Львівському політехнічному університеті. Одночасно починає демонструвати неймовірні рекорди можливостей людської пам’яті. Зокрема виграв у шахи в найсильнішої шахової комп’ютерної програми планети, а в червні 2009 року встановив світовий рекорд із запам’ятовування геометричного “числа Пі”. Як відомо, це число (відношення довжини кола до його діаметра) » 3,14, його точної величини не існує, після коми йде нескінченна кількість цифр. Так-от, Слюсарчук встановлює рекорд, запам’ятавши 30 мільйонів (!) цифр після коми. Досі рекорд належав китайцеві Лю Чао — 67890 цифр.
У червні 2009 року Президент України Віктор Юшенко зустрічався зі Слюсарчуком, привітав його із встановленням світового рекорду. Глава держави приймає рішення створити в Україні Інститут мозку і його директором призначити Слюсарчука. (І хоча до створення закладу так і не дійшло, але важливий сам факт прийняття такого рішення). І нарешті, так би мовити, вінець кар’єри: Президент України Віктор Янукович своїм Указом присвоює Андрієві Слюсарчуку Державну премію України в галузі освіти за 2011 рік за цикл робіт “Комплекс освітніх інформаційних технологій подання, запам’ятовування та опрацювання надвеликих об’єктів інформації в процесі навчання” (у складі колективу).
Погодьтеся, гарна біографія…
А тепер дещо інший Андрій Слюсарчук. Цю біографію встановили розслідування українських журналістів, насамперед із львівської газети “Експрес”, вона зафіксована ще у 90-х у матеріалах міліції, які не доступні широкому загалу. Почалося з того, що газета “Експрес” торік вирішила взяти інтерв’ю у “генія”: треба ж розповісти, які видатні земляки живуть і працюють у Львові. Але під час детального знайомства з “професором і доктором”, журналісти виявили неймовірні речі. І не так важливо, що спритного героя звинуватили у містифікації його фантастичних рекордів: ну, поглузував чоловік над усіма, хіба мало нині фальшивих сенсацій. Але стало відомо про результати лікарської діяльності Слюсарчука, а це вже злочинна трагедія. Жертви цього лікування, які раніше соромилися говорити правду чи, може, їм “радили” цього не робити, розповіли багато чого. Дехто вже й не міг розповісти сам: за останніми даними газети, на сьогодні виявлено 12 випадків смерті пацієнтів “доктора”. Так з’явилася інша біографія. Андрія Слюсарчука його мати, на той час 21-річна мешканка Житомира, людина без освіти, покинула ще в пологовому будинку, відмовившись від дитини. Хто саме батько хлопчика, вона не знала. Після дитбудинку Андрій жив і навчався у Бердичівській спеціальній школі-інтернаті для сиріт (селище Гришківці). У 1987—1988 роках, тобто тоді, коли Слюсарчук-2 “штурмував вершини наук” у російських університетах, реальний Слюсарчук навчався у профтехучилищі в Козятині на Вінниччині, здобуваючи спеціальність штукатура. Потім його перевели на навчання у профтехучилище Червонограда на Львівщині, вже за фахом шевця, де той здобув кваліфікацію помічника майстра. Професії штукатура чи шевця хлопцю явно не імпонували, тому на початку 90-х він несподівано намагається влаштуватися в лікарню Новояворівська на Львівщині… нейрохірургом. Тут йому відмовили. Врешті, Слюсарчук зайнявся медичною практикою самотужки. 1996 року Жидачівське районне відділення міліції (Львівщина) порушило проти нього кримінальну справу за підозрою у шахрайстві, яку згодом закрили. Подібну справу пізніше закрила прокуратура Франківського району Львова.
Із 2003 року біографії обох Слюсарчуків нарешті об’єднуються. Він 2003—2006 рр. викладає у Львівській політехніці. Правда, мешкаючи в гуртожитку ВНЗ, продовжує “медичну практику”, вимагаючи величезні гроші у студентів за поставлені ним же “діагнози”, продаючи заборонені медпрепарати й “ліки”, як запевняв, “власного виробництва”. З березня 2006 року Слюсарчук доцент Львівського державного інституту новітніх технологій і управління, за кілька місяців він — професор ВНЗ.
Зреагувавши на численні викривальні матеріали в ЗМІ, і не лише у згаданій газеті, а й інших виданнях, на кількох телеканалах, у листопаді 2011 року міліція заарештовує Андрія Слюсарчука в Києві та доставляє до Львова. Проти нього порушено дві кримінальні справи: за підробку документів і шахрайство.
Та крапки розставляти зарано. Надто вражає ця історія навіть у наш дивовижний час. Дуже багато запитань. Ось лише головні з них. Чи будуть названі всі жертви Слюсарчука? Чи отримає він адекватне покарання? Хто покровителі цього чоловіка?
Ці болючі питання нашого суспільства обговорювали днями учасники круглого столу в столичному Інституті Горшеніна. Серед експертів медики, юристи, правоохоронці, журналісти.
Передовсім порушили питання про кваліфікацію діянь Слюсарчука. Звісно, це компетенція правоохоронних органів, а потім — суду, до вироку якого юридично не можна називати Слюсарчука навіть дрібним аферистом чи шахраєм, а вбивцею й поготів. Але учасники обговорення зазначили, що порушення двох кримінальних справ за порівняно нетяжкі діяння недостатньо.
Ось що сказав віце-президент Асоціації юристів України Олексій Рєзніков: “Незаконна лікарська діяльність. Доведення до вбивства, умисне убивство, убивство з необережності. Незаконне проведення медико-біологічних, психологічних дослідів над людьми, якщо це створює небезпеку для них. Незаконне введення наркотичних, психотропних засобів в організм іншої людини? Чому не говорять про ці статті Кримінального кодексу?”
Учасник обговорення, екс-заступник Генерального прокурора України Микола Обиход: “Чому кваліфікується лише шахрайство і підробка документів? Думаю, під час слідства пред’являть інші звинувачення, зокрема вбивство з обтяжувальними обставинами, за що передбачено покарання аж до довічного ув’язнення”.
Експерти побоюються, щоб справу не “зам’яли”, і ці побоювання не випадкові. Микола Обиход нагадав, що дві кримінальні справи, порушені ще на початку “медичної діяльності” Слюсарчука, вже закриті. До чого це призвело? Але головне питання — хто, коли і як сприяв Слюсарчукові, а це посадовці державних структур: медики, правоохоронці. Тому справу треба передати для розслідування Генеральній прокуратурі, адже держслужбовці — саме її профіль.
Олексій Рєзніков порадив усім потерпілим подавати судові позови до лікарень. Зокрема позови мають подати родичі людей, які померли від такого “лікування”.
Питання відповідальності медиків, керівників медичних закладів одне з ключових.
Говорить учасник дискусії, президент Асоціації психіатрів України, колишній дисидент і політв’язень Семен Глузман: “Для лікарів не секрет, що “великий нейрохірург” Слюсарчук насправді таким не є… В Україні чимало лікарів, рівень знань яких — як у Слюсарчука, але у них є медичні дипломи і навіть докторські дисертації. І ми ще зіштовхнемося з багатьма слюсарчуками”.
Заслужений лікар України, доктор медичних наук Ольга Богомолець: “Є законодавство, якого мають дотримуватися в кожній лікарні. І те, що людину без медичної освіти допустили до операційного столу, — пряме порушення, за яке мають відповідати керівники медичних закладів. Очевидно, такі вказівки вони отримали згори”. О. Рєзніков зазначив, що є факти, коли керівники деяких лікарень протистояли цим дзвінкам і вказівкам “згори”.
Газета “Експрес” присвятила окрему публікацію цій темі: “ Таємні покровителі “Доктора Пі” (число від 24.11.2011 р.). Список покровителів починається з В. Пасічника, професора Львівської політехніки, доктора наук, депутата міськради, члена Партії регіонів. Далі йдуть численні покровителі на різних щаблях освіти й медицини. Рівень іноді вражає.
Окрема сторінка — міністр Дмитро Табачник, який 27 травня 2011 року особисто підписав листа-довідку Татарину Б., заступнику прокурора Львівської області. Міністр підписався під тим, що “Слюсарчук навчався у Російському державному університеті з 1985 по 1991 рік… У цей час Слюсарчук протирав штани у двох українських ПТУ… А 17 червня 2010 року він поставив свій підпис на атестаті Слюсарчука як “професора кафедри нейрохірургії”, вже не як міністр, а як голова Атестаційної комісії. А це вже — пряма відповідальність”, — зазначено в публікації.
Міністр і Міністерство по сьогодні(!) пояснюють титули і посади Слюсарчука документами, які видані в Росії. Хоча це легко спростували журналісти, які привезли з Москви офіційний документ — довідку того ж Московського медичного університету, що “студент Слюсарчук” взагалі тут не вчився, що вже тоді говорити про диплом лікаря. Невже нашому Міністерству важко було витребувати такий документ? До речі, його легко могли б отримати і правоохоронці.
Прикро, що серед високих покровителів і посадовці попередньої влади. Газета пише: “Поліщук Микола. Екс-міністр охорони здоров’я. Взяв на роботу на кафедру нейрохірургії. Сьогодні каже, що зробив це під тиском “дуже високопоставленої людини”. Просте запитання: хто ж це може телефонувати, тиснути на міністра Уряду держави? Утім, при попередній владі Слюсарчук отримав від покровителів ще й посаду “радник першого віце-прем’єр-міністра”. Так що не тільки регіоналами пасічниками й табачниками багата ця скандальна історія.
Окрема тема щодо покровительства — А. Кашпіровський. Саме його Слюсарчук називає своїм учителем, другом. А Кашпіровський скромно зачислив Слюсарчука в трійку найбільших геніїв людства, принаймні в науці, медицині. Арістотель, Авіценна, Енштейн у цю трійку не потрапили. Саме Кашпіровський лобіював створення Інституту мозку “під Слюсарчука”, і цілком можливо, що Кашпіровський допомагав Слюсарчукові і в Росії. І взагалі в цій дивній історії далеко не останній саме російський слід.
Як таке могло бути? На це питання відповіла Ольга Богомолець: “Те, що чинив Слюсарчук, то величезний і зухвалий експеримент над нашим суспільством, мета якого — продемонструвати, що ще можна витворяти у цьому суспільстві? Виявляється, багато що. А підґрунтя цьому — страх, який є в генах людей, страх, закладений ще 1917 року, 1937-го. Страх мати і відстояти свою позицію, коли тобі лунає дзвінок “згори”.
Абсолютно вірно. Додамо ще одне підґрунтя цього експерименту: загальне здоров’я нації, зокрема психічне. Пацієнтами Слюсарчука ставали люди, що вже не вірили в можливості нашої медицини, котрих не врятували “цілителі”. У нас досі велику увагу приділяють містичному, сенсаційному, саме тому звичайні фальсифікації-“рекорди” Слюсарчука так впливали на пересічних громадян.
Для владоможців взагалі найкраще, коли громадяни думають якнайменше, а вірять у пропоноване якнайбільше. Зокрема і в геніїв “Пі”.
