Допоможи, Боже, нашому теляті…

Мене зацікавили статті В. Ференца та Л. Ліхньовської про вертеп, у яких вони полемізують із представниками католицького університету. В Інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, де я навчався в 50-х роках, розповідали на лекціях з української літератури, що вертеп в Україні зародився ще десь у ХVI чи ХVII століттях, а занепав у XIX.

Василь СЕЛЕЗІНКА,
член правління Чернівецького обласного відділення ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка

Що таке вертеп? Це скринька з прозорою з одного боку стінкою, розділена на дві половини. Верхня половина символізувала небо, нижня — землю. На верхній частині ляльки розігрували все, що було пов’язане з народженням Христа, а в нижній — сучасні світські побутові сценки. Ляльок водили бурсаки Києво-Могилянської академії.
У Галичині та на Волині вертеп відродився в 20-х, а розвинувся в 30-х роках XX століття, але там, зокрема на Покутті, ніяких скриньок не було. Ролі виконували живі, звичайні люди. Я тричі ходив із вертепом у 1949—1951 роках. Завжди грав найцікавішу, найсимпатичнішу, найвеселішу роль Жида. До речі, в той час жиди ображалися, якщо їх називали євреями. На відміну від нас, у Польщі, Чехії, Словаччині досі слово “жид” — офіційний етнонім.
До вертепу ми готувалися заздалегідь. Майстрували зірку, яку в нас називають вертепкою, кожен сам собі вигадував костюм, припасовував наличман, так у нас називали маски. У 30-х роках якась фірма спеціально випускала маски для вертепу. Мені дістався від Жида тільки великий гумовий ніс. Я його пришив до чорного сукна, зуби — з білих квасолин. Сабашівка — святкова шапка — в мене була справжня. Її хтось, мабуть, узяв від Лейзора Кестена, котрого заарештували за зв’язок із УПА. Він із родиною жив у нашому селі Спас і тримав млин. Верх у тій шапці був з дорогого оксамиту, а низ облямований невеличкими, пухнастими хвостиками якогось невідомого звіряти.
Чорт плів собі хвоста з колючого дроту, обмотаного старою кожушиною вовною наверх. Хвіст був довгий, загнутий, а на кінці кілька маленьких дзвоників. Фігура чорта була обмотана навхрест ланцюгами, а в руках дерев’яні вила. Смерть обов’язково біла і з косою. Не мала слів тільки Смерть. А Чорт ввесь час підстрибував і вигукував тільки слово: “Гіфт, гіфт!”.
Вертеп мав дві частини. У першій йшлося про все, що пов’язане з народженням Ісуса Христа, а в другій після смерті Ірода, з котрим бився на шаблях Князь, або Козак, а Смерть стинала його косою, Чорт підпихав вилами і витягували Ірода з хати. Тоді починалася світська частина. Головною дійовою особою був Жид, який, з’являючись, падав через поріг і волав: “Ой, ой, ой! Яке у вас велике пороги, що я мало собі не поламало ноги”. Якщо господар і гості володіли почуттям гумору, то зав’язувалися цікаві гумористично-критичні діалоги. Викидати будь-яку колоритну фігуру з вертепу — цілковите безглуздя, бо кожна із них є класичним персонажем вертепу, улюбленцем публіки.
На Буковині вертепи також траплялися, але не розвинулись. У 30-х роках Румунія, під якою була Буковина, прийняла ідеологію фашизму, забороняла українську мову, пісню, змушувала говорити тільки по-румунському. До того ж у них не було підручників, перекладали дві вертепні драми з румунської. Але там не було другої частини, дії. Так і досі. У Чернівцях намагалися організувати фестиваль вертепів, але нічого не виходило, привозили маланки, бо маланкування на Буковині дуже розвинуте, особливо в Вашківцях Кіцманського району. Вашківецька “переберія” супроводжується купанням у річці. На неї з’їжджаються подивитися не тільки з області, а й з усієї України. Цією “переберією” захоплювався ще Іван Миколайчук, бо то його краяни. Тепер організовують районні та обласний фестивалі маланок. Цікаво, що в гірських районах наряджаються ведмедями, організовують боротьбу між ними, а в рівнинних, особливо в молдавських і румунських, прикрашають барвистих і джинджиристих коней, що вигадливо танцюють.
Цьогорічний, другий фестиваль маланок підготували дуже добре. Перший відбувався в музеї просто неба, а другий у середмісті старих Чернівців. Від площі Філармонії вулицями через площу Театральну до площі Соборної йшла ціла дефіляда маланок, їхав корабель “Аврора”, якийсь човен, вертоліт, дерев’яна “лазня Василя”, крита очеретом хата, велике, мабуть циганське шатро, шейхи під балдахіном і ще багато по-чудернацькому оформлених машин. Вертались іншими вулицями на ту ж площу Філармонії, де відбувався конкурс, за яким спостерігало до 20 тисяч глядачів.
Якщо в святочно пишний вертеп могли йти навіть п’ятикласники, то в збитошну Маланку збиралися тільки дорослі. Маланка могла коло хати наробити різних збитків, могла щось украсти, якщо господар не так як треба її прийняв. Вертеп собі такого ніколи не дозволяв.
У Чернівцях нахваляються наступного року зробити фестиваль Маланок ще масштабнішим, щоб перевершити знаменитий аргентинський фестиваль. Мають намір запросити представників Книги рекордів Гіннеса.
Допоможи, Боже, нашому теляті та вовка впіймати!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment