Книжка — дзеркало часу

hr-123Продовжуємо цікаву “мандрівку” до музеїв, розташованих на території “Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника”, яку розпочали в минулому числі “СП”.

Дмитро ПАЛІЙ,
заступник директора Музею книги і друкарства України з наукової роботи

На крутому схилі Печерського плато, який спадає до Дніпра з південно-східного боку, стоїть двоповерхова будівля колишньої друкарні Києво-Печерської лаври, що є пам’яткою архітектури XVIII ст. Із боку Дніпра будівлю утримує від зсувів підпірна башта, у її цокольних приміщеннях тепер фондосховище Музею книги і друкарства України. У головному приміщенні, що фасадними вікнами і вхідними дверима дивиться на позолочені бані й лики святих Успенського собору, розташована експозиція. Переступивши поріг першої зали, ви відчуєте перегук віків, до вас промовляє давня книжна мудрість. Тут відображено історію книжкової справи періоду рукописних книжок ХІ—ХV ст., зародження друкарства в Європі і Україні, діяльність українських друкарень XVI—XVIII ст., мистецтво друкарів, художників-граверів і палітурних майстрів.
У наступному залі — що не експонат, то народний дух, який завдяки жертовній праці національних будителів І. Котляревського, П. Куліша, О. Бодянського, Т. Шевченка, Б. Грінченка,      І. Франка й інших та з допомогою друкарства вивів Україну з колоніальної стагнації, показав її самобутність, став поруч із відомими у світі культурами.
На другому поверсі представлено українське друкарство ХХ ст. Тут відвідувач поринає у стихію розвою українськомовного книговидання на початку століття, коли царсько-імперські цензурні заборони на українську мову де факто перестали існувати, йде пліч-о-пліч із розстріляним відродженням 1920-х років, відчуває жахи голодомору і репресій 1930-х, вдихає дим від обгорілих книжок років Другої світової війни, сирість газет і журналів, видрукуваних у бункерах УПА, проймається холодом в’язничної небезпеки від читання українського самвидаву 1960—1970 років, дізнається про внесок емігрантського книговидання у справу повного висвітлення історії України і доходить висновку, що книжка — дзеркало часу, а українська книжка — оберіг нашої держави.
Із часу заснування у березні 1972 р. колекція музею зросла майже вдесятеро й нараховує понад 58 тис. одиниць, серед яких понад 700 — стародруки, а також рукописи, граверні дошки, книжки в золотарських оправах, зразки шрифтів, друкарські верстати, оригінали книжкової графіки ХХ ст., а найбільша частина колекції — книжкові пам’ятки ХІХ—ХХ ст.
Відвідувачі музею часто роздивляються одну з найменших у світі поліграфічно видрукуваних книжок — “Чудо із Чудес”, розмір друкованої частини якої 3х4 мм, а також експонат “Книга з народних рук” — заборонене царською Росією і радянською владою видання “Кобзаря” Т. Шевченка з передмовою і коментарями Василя Доманицького. Приклеєна саморобна обкладинка, засмальцьовані сторінки від початку до кінця книжки, заголовок, написаний олівцем і невправною рукою свідчать, що книжку переховували й читали тисячі українців.
Окрім науково-дослідної і збиральницької роботи, музей практикує різноманітні форми просвітництва, серед яких майстер-класи з ручного виготовлення паперу і вітальної листівки, каліграфії. Два роки поспіль упродовж п’яти днів відбувалися фестивалі дитячої книжки “Азбукове Королівство Магів і Янголів”, а в День української писемності та мови наукові конференції “Українська писемність та мова в манускриптах і друкарстві”.
Кияни вже звикли до постійних виставкових презентацій. І школяр, і спраглий до знань студент, і науковець знаходять у цьому музеї свою інтелектуальну і духовну поживу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment