Розмисли після святкування

85-річчя композитора Віталія Кирейка

Творчості композитора Віталія Кирейка, народного артиста України, лауреата мистецьких премій імені Л. Ревуцького, М. Лисенка, І. Нечуя-Левицького, присвячено чимало наукових і публіцистичних робіт, у яких ретельно проаналізовано особливості його композиторського стилю, визначеного як неокласицизм із елементами романтизму та національної музичної мови. У його творчому доробку 280 опусів, серед них — п’ять опер: драма-феєрія “Лісова пісня”, романтична драма “У неділю рано”, гротесково-сатирична феєрія “Марко в пеклі”, камерна комічна опера “Вернісаж на ярмарку”, опера-драма “Бояриня”; 4 балети: “Тіні забутих предків”, “Відьма”, “Оргія”, “Сонячний камінь”; 10 симфоній, симфонічні поеми, фантазії, 6 струнних квартетів, 2 тріо, квінтет, концерти для скрипки, віолончелі та Концерт для скрипки й віолончелі з оркестром ля мінор (один із перших в Україні подвійних концертів!), а також Симфонічні варіації, Поема й Фантазія для фортепіано з оркестром, 11 фортепіанних сонат, цикли варіацій і п’єс, численні композиції для скрипки, віолончелі, альта, всіх оркестрових і народних інструментів. Віталій Кирейко — автор двох кантат, ораторії та понад 100 романсів і хорових творів.

Валентина АНТОНЮК,
доктор культурології, заслужена артистка України, професор кафедри сольного співу НМАУ ім. П. І. Чайковського

В усіх різножанрових творах митця помітна виразна авторська мова з характерними інтонаційно-мелодичними та ладо-гармонічними зворотами, що свідчить про чітку індивідуальну систему музичного мислення. Його музична мова закорінена в ритмо-інтонаційні, ладо-гармонічні особливості українського фольклору: переосмислені й узагальнені, введені в контекст не лише сценічних і вокальних, а й симфонічних і камерно-інструментальних творів.
В. Кирейко — кандидат мистецтвознавства, музичний критик. Відразу по закінченні навчання в Київській консерваторії почав тут викладати. Серед його учнів — відомі українські композитори І. Щербаков (лауреат Шевченківської премії, нині — голова Національної спілки композиторів України), В. Гончаренко, С. Зажитько, І. Сивохіна. За довгі роки викладання комплексу музично-теоретичних дисциплін у кількох поколінь столичних вокалістів, а також — студійців Національної капели бандуристів В. Кирейко виховав бездоганну інтонаційність. Його методика яскраво ілюструє той особливий тип творчих взаємин між учителем і учнем, що відповідає психолого-педагогічній схемі “художник — майбутній художник”. Із композитором творчо співпрацюють провідні колективи й виконавці, поети й мистецтвознавці, які взяли участь у його ювілейному вечорі, що відбувся у Національній спілці композиторів України 24 грудня 2011 р. Із віншуванням виступили науковці М.Загайкевич і Б. Фільц, фольклорний колектив під орудою З. Ружин, камерні опуси В. Кирейка пролунали у виконанні вокалістів В. Антонюк, Л. Гука, В. Семенової, М. Сікори, Г. Тітової, піаністки І. Шестеренко; фортепіанного квартету під керівництвом Л. Гришко; скрипалів М. Грінченка, А. Дзегановського, Б. Півненко. Арії Мавки виконали І. Андріяш і В. Туліс у супроводі Національного ансамблю солістів “Київської камерати” (диригент — В. Матюхін). У переповненому залі були присутні композитори Левко Колодуб, Генадій Ляшенко, Михайло Степаненко, Сергій Зажитько, Валерій Антонюк, родина й шанувальники ювіляра, студентська молодь.
…Понад півстоліття тому молодий випускник Київської консерваторії, учень і асистент професора Л. Ревуцького, а відтак музичний “онук” М. Лисенка, В. Кирейко написав свою першу оперу “Лісова пісня” — класичну перлину світової музичної спадщини. І якби він більше не написав жодної ноти, один лише цей твір міг би увічнити ім’я композитора. “Лісову пісню” відразу ж поставили: спершу Львівський театр опери та балету (режисер-постановник Б. Тягно, художник Ф. Нірод, диригент Я. Вощак; у головних ролях — Н. Шевченко (Мавка), З. Головко (Килина), В. Кобржицький (Лукаш), А. Врабель (Перелесник), П. Дума (Дядько Лев). Уже в наступному сезоні “Лісова пісня” прикрасила репертуар Оперної студії Київської консерваторії (режисер-постановник і художник О. Колодуб, диригенти Г. Слупський та Я. Карасик; солісти Д. Петриненко (Мавка), Л. Остапенко (Килина), М. Раков (Лукаш), А. Мокренко (Перелесник). Здавалося, ця опера була просто приречена на популярність та сталу присутність бодай на українській сцені. Тим паче, що обидві ці постановки отримали позитивний розголос. Однак саме цю українську оперу, чи не першою серед феноменів національної культури, вже у середині 60-х рр. прирекли на забуття. Прикро, що й нову її постановку, здійснену наприкінці 1998 р. в Оперній студії НМАУ імені П. І. Чайковського (режисер-постановник В. Курбанов, художник О. Гавриш, хореографія В. Вітківського та Т. Вітківської, диригент Л. Горбатенко, керівник проекту О. Кочкін; Н. Николаїшин (Мавка), Г. Кабка (Лукаш), В. Мурга (Перелесник), В. Колибаб’юк (Дядько Лев), незважаючи на аншлаги й позитивні відгуки, невдовзі зняли з репертуару. Навіть попри те, що нова постановка зазнала суттєвих скорочень: зняли окремі аріозо, ансамблі й навіть цілі сцени, аж надто важливі у драматургії сюжету; сценічний дизайн також засвідчував суцільні “обмеження”: це, скажімо, вимушений джинсовий “модерн” костюмів та декорацій, — розпиляний стовбур тотемного Дерева Світу, імітував чи то уявний ліс, чи то “анатомовану” в такий авангардний спосіб святая святих — етнічність твору. Певно, що подібний дискурс свого твору передбачала й сама Леся Українка, коли писала: “Якесь у мене роздвоєне почуття щодо сеї поеми; я б хотіла бачити її на сцені і боюся, не “провалу” боюся, а переміни мрії — в бутафорію”. Втім, ці перестороги розвіяла присутність фольклорних символів, влучно втілених у пластиці балетних номерів (вражав образ Долі, виведений у драмі-феєрії, та відсутній у лібрето, написаному композитором). Їх очевидний пантеїзм слугував містком у входженні героїв опери до символічного світу вищої мудрості. Оскільки ж над усім зоровим рядом владарювала Музика, студентська вистава запам’яталась і досі бентежить уяву…
Опера “Лісова пісня” — твір магістральний не лише для національної композиторської школи, а й для співаків, участь яких у постановці традиційно стає доленосною. Для молодих голосів добре, коли композитор турбується про них: не перевантажує надто гучним і експресивним звучанням, перенесеним тут в оркестрову площину. Писати ж зручну для виконання вокальну музику мріють усі композитори. Можна з певністю констатувати наявність у цьому ранньому зразку оперної музики В. Кирейка комплексу вокально-виконавських зручностей, зумовлених народнопісенною природою вокальних партій і максимальним наближенням музично-інтонаційної сфери до лінгвістичної, що створює найкращі умови для вироблення індивідуального стилю виконавців. Саме тому вокальна мова головних героїв опери лірична, цнотлива, стримана. Ці ж риси властиві обом авторам опери “Лісова пісня”: адже поетесу Лесю Українку та композитора Віталія Кирейка об’єднує художня розкриленість і водночас публіцистичність, а ще — свідома установка на самоосвіту, результатом чого стала енциклопедична гуманітарна обізнаність і вільне володіння кількома європейськими мовами.
Оперу  В. Кирейка “Бояриня” було поставлено в Національній опері України двічі. Прем’єра відбулася 20 квітня 2008 р. у концертному виконанні та з обнадійливими відгуками преси, що, мовляв, згодом це буде одна з вистав “великого стилю” для шанувальників жанру. У прем’єрі взяли участь відомі оперні співаки О. Востряков, І. Даць, М. Коваль, С. Скубак. С. Фіцич, О. Яценко. Рецензенти хвалили національну музику, створену послідовником Лисенківської школи, відзначали текст лібрето, доповнений В. Туркевичем, за посилення патріотично-моральної тематики, суголосної добі. Особливо зазначали, що прем’єра “Боярині” на центральній оперній сцені країни стала результатом творчих і дипломатичних процесів, які тривали навколо цього твору майже чотири роки, хоча оперу було створено за п’ять місяців. Однак і ця опера  композитора досі не ввійшла в репертуар українських театрів.
Незабутнє враження справили хорові сцени “Боярині”. Композитору вдалося досягти вершини хорового письма і в звукозображенні пташиних голосів, а також показати себе великим майстром оркестрування. Слід зазначити, що опера “Бояриня” — третя масштабна робота композитора з творчістю Л. Українки: (крім “Лісової пісні” 1977 року у Донецькому театрі опери та балету з успіхом було поставлено одноактний балет “Оргія”). У всіх цих творах В. Кирейко залишається композитором моностильового складу.
Як зазначає біограф митця, кандидат мистецтвознавства, піаністка Ірина Шестеренко, “знаковим твором В. Кирейка останньої доби стала опера-драма “Бояриня” за однойменним твором Лесі Українки, забороненим у період радянської влади. Композитора-патріота глибоко схвилювали гострі зовнішні соціально-політичні колізії, відображений у драмі внутрішній світ героїні та правдива й щира розповідь про долю української дівчини, яка насмілилася поїхати за коханим чоловіком до Москви. Ставши бояринею, вона залишилася вірною своєму народові, протестувала проти принизливого, підневільного існування, матеріального й духовного гніту, проти застарілих традицій, що були чужими для вільного українського козацтва. В. Кирейко зміг відчути і втілити в музиці улюблену тематику Лесі Українки — проблему жіноцтва, цікаво інтерпретуючи тему жіночої долі: духовно багата, розумна та освічена жінка-особистість і провидиця, що не може пристосуватися до життя у рабстві й покорі. Драматургічна ідея опери має дві основні лінії — соціальну та лірико-побутову, що продовжує традиції оперних партитур М. Вериківського, М. Лисенка, Б. Лятошинського, Ю. Мейтуса та інших представників оперної еліти України. На тлі трагічно-суперечливої епохи в історії України розгортається й драма людська. Опера позначена тонким психологізмом, правдивістю, умінням розкрити музичними виражальними засобами внутрішній світ і характери героїв, а також філософсько-узагальнюючий підтекст літературного першоджерела”.
Осмислення таїни національного стилеутворення та виконавських традицій української вокальної музики неодмінно виявляє не лише іманентні, а й трансцендентні процеси й шляхи природного відбору. Йдеться зовсім не не про модерністські течії у сучасній музиці, а про трагічно-безвісні долі знакових (у розумінні становлення національної композиторської школи), але, на жаль, німих оперних шедеврів, до яких із певністю зараховуємо “Лісову пісню” та “Бояриню” українського композитора-класика Віталія Кирейка.
Опери В. Кирейка на сюжети драматичних творів Лесі Українки дозволяють співвідносити його творчість з глибинними процесами національного стилеутворення. Хочеться вірити, що українське суспільство буде дедалі зацікавленішим у живому контексті високої музики своїх достойників, і наступні прочитання оперної Лесіани В. Кирейка стануть відкриттями нових імен співаків. Разом з нашим ювіляром сподіваємося на нові постановки національних опер на українській сцені.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment