Ставаймо на захист святинь

Гнат БІЖИК,
м. Нова Каховка

Стаття шановного Павла Мовчана про наші національно-етнічні проблеми в “Слові Просвіти” (ч. 2) викликала в серцях читачів велику тривогу за наше майбутнє, а з нею обурення: то чи є у нас така національно-патріотична сила, яка б зупинила каток, що спрямований на розчавлення наших духовних святинь і матеріальних цінностей? Свої стріли в серце України спрямували не тільки закордонні ворожі центри, а й майже всі ЗМІ у нашій державі, деякі релігійні проповідники й чимало творців економічної політики. Іде розгорнутий наступ на наш найбільший скарб — мову, руйнуються основи нашої культури, обереги наших традицій. Хто зупинить цей наступ?
Раніше ми покладали надії на школи, які виховуватимуть молоде покоління на національних традиціях. Тепер у школи повертається минуле в спаплюженій історії. Вірили, що відродиться Українська Церква, яка раніше завжди йшла в авангарді утвердження української духовності. В останній час у центрі й на місцях підтримується та церква, яка славить минуле й сучасне “нашего отєчєства”. Сподівалися, що Українська держава подбає про широкий випуск і розповсюдження українських книг, газет, журналів. Вона ж утратила й той рівень, до якого піднялася українська друкована продукція за радянських часів. Деякий час серце українського патріота радувало радіо. Але й воно починає втрачати національне наповнення.
15 січня радіо зранку переконувало нас про великий вплив української культури, духовності й навіть мови на розвиток інших народів Азії, Європи та Північної Африки. Ідентичність наша має глибоке коріння.
Об 11-й годині 10 хвилин почалася передача “Слово”, яку я (думаю, що не тільки я) слухав завжди з великим задоволенням, хоч хотілося, щоб вона набирала наступальнішого характеру. Теперішня розчарувала. Як нерідко й раніше, почала збагачувати нас знаннями про запозичені й іншомовні слова. Їхній перелік був таким довгим, що напрошувався висновок: українськомовна “колекція” зліплена зі слів, які струмками пливли з усього світу в українські землі, де свого словникового запасу не було взагалі. Творилася мова за радянським трафаретом і під впливом мови великого російського народу: “возрожденіє” — відродження. Наче ніхто й не чув: “…вона його відродила до життя” (про вірну дружину). А це ж українське радіо. Хоч ведучих я не звинувачую. То що ж тоді говорити про якусь там Наталью Нарочніцку. Адже вона пам’ятає ще царські укази й твердження: українського язика нєт і бить нє может.
“За Україну станьте стіною”, — почув колись слова пісні. Чи станемо?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment