1 лютого 2012 року в Харкові на 61 році життя помер Степан Сапеляк, член Росохацької юнацької патріотичної підпільної організації, політв’язень (1973—1981), активний учасник національно-визвольного руху, поет, член ПЕН-клубу (1988) та Національної спілки письменників України (1991), лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка (1993).
Василь ОВСІЄНКО
Степан Євстахович Сапеляк народився 26 березня 1951 року (за паспортом — 26.03.1952) у с. Росохач Чортківського р-ну Тернопільської обл. в українській родині греко-католицького обряду, де панував культ Шевченка, Святого Письма, народних пісень і танців, пам’ятали в сім’ї й підпілля УПА. Батько Євстахій Станіславович (1930—1984), мати Ганна Костівна (1930).
Після закінчення середньої школи він працював столяром у “Міжколгоспбуді” в с. Білобожниця. 1970—1972 рр. служив у Радянській армії. Демобілізувавшись, працював лаборантом Львівського педагогічного училища, жив у с. Лисиничі під Львовом.
Несумісність норм життя у родині і в суспільстві, арешти української інтелігенції 1972 року призвели до того, що Степан 20 січня 1973-го вступив до створеної у його рідному селі ще в листопаді 1972-го підпільної патріотичної організації. Очолював її Володимир Мармус, а членами були Володимир Сеньків, Петро Вітів, Петро Винничук, Микола Мармус, Микола Слободян, Андрій Кравець, Микола Лисий. В урочистій обстановці, на колінах перед хрестом та образом Матері Божої, Степан у присутності інших членів організації склав присягу на вірність Україні і вважав боротьбу за незалежність найвищим своїм обов’язком. Тут же дістав завдання наступного дня відвезти в Чортків жовто-сині прапори.
Уночі з 21 на 22 січня 1973 року, до 55-ї річниці проголошення Української Народної Республіки та 54-ї річниці “Акта злуки ЗУНР з УНР”, юнаки вивісили над установами в Чорткові 4 національні прапори та 19 написаних від руки великих листівок, що закінчувалися гаслами: “Свободу українським патріотам!” — малися на увазі репресії 1972—1973 рр. проти інтелігенції; “Ганьба політиці русифікації!”, “Хай живе зростаючий український патріотизм!”, ”Свобода слова, друку, мітингів!”.
КДБ 19 лютого 1973 року заарештовує Сапеляка. У лютому—червні заарештовано й решту членів групи. Сапеляку інкримінували зберігання рукописної книжки В. Мармуса з повстанськими піснями та написання вірша “антирадянського змісту”, а також прослуховування закордонних радіостанцій і “поширення наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад”.
Тернопільський обласний суд 24 вересня 1973 р. засудив сімох членів організації за ч. 1 ст. 62 КК УРСР (“Антирадянська агітація і пропаганда”) та 64 (“Організаційна діяльність та участь в антирадянській організації”), зокрема Сапеляка до 5 років позбавлення волі та 3 — заслання.
Покарання відбував у таборі суворого режиму ВС-389/36 у сел. Кучино Пермської обл. Брав активну участь у голодуваннях і протестах в’язнів, у передачі інформації на волю, за що його неодноразово карали карцером. Як одного з наймолодших в’язнів, Степана любили вояки УПА — 25-літники — й опікувалися ним. Так, коли 23 червня 1974 р. його жорстоко побили наглядачі, наступного дня вибухнув страйк протесту, в якому взяли участь 45 політв’язнів різних національностей.
У лютому 1978-го Сапеляка завезли етапом на заслання у с. Богородське Ульчського р-ну Хабаровського краю. Жив у тяжких умовах. Після звільнення 1981 року його не прописали в рідному краю, у Західній Україні. Робив кілька спроб прописатися в різних місцях СРСР, зрештою оселився на ст. Удянка (с. Хорошеве) під Харковом.
У кінці 80-х на поч. 90-х рр. Сапеляк брав активну участь у русі за незалежність України та демократизацію суспільства. Він член Української Гельсінкської групи з 30.12.
1987 р., засновник Харківської філії Української Гельсінкської спілки (1989). Автор-засновник і редактор-організатор журналу Української асоціації незалежної творчої інтелігенції “Кафедра” (1988). За книгу віршів “День молодого листя” Степана Сапеляка 1988 р. прийняли до ПЕН-клубу і на його запрошення він їздив до Німеччини, побував у Канаді, США та Англії. 1989 р. повернувся до Харкова.
С. Сапеляк лауреат премій ім. І. Франка (США), ім. братів Лепких. За книжку віршів “Страсті по любові” удостоєний Всеукраїнської літературної премії імені В. Свідзінського. За книжку віршів “Тривалий рваний зойк” 1993 р. йому було присуджено Державну премію ім. Т. Шевченка. 2005 р. нагороджено орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.
Жив у Харкові. Залишив у рідному селі 82-річну маму Ганну Костівну, у Харкові — вдову Світлану Іванівну, сина Тараса та Остапа, дочку Анастасію.
Ім’я Сапеляка разом з іменами всіх членів Росохацької юнацької організації 26 січня 2012 року увічнене на меморіальній таблиці на будинку Чортківського педагогічного училища.
