Від «Золотої комори» — до пекторалі

02_pectoral
Пектораль. Середина IV ст. до н. е. Курган Товста Могила поблизу м. Орджонікідзе, Дніпропетровська обл. Розкопки Б. Мозолевського, 1971 р.

Закінчуємо цікаву “мандрівку” до музеїв, розташованих на території “Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника”, яку розпочали в минулих числах “СП”.

Музей історичних коштовностей — філія Національного музею історії України — єдине в нашій державі систематизоване зібрання дорогоцінних металів і коштовного каміння. Їх вивчення допомагає зрозуміти світогляд, естетичні ідеали, технічні досягнення народів, що жили на наших землях від давнини до сьогодення.
Музей знаходиться в Ковнірівському корпусі ХVІІІ ст. У ньому 9 експозиційних залів, де виставлено близько 25 % фонду, решта — у фондосховищах. Експозицію створено за тематикою колекцій. Так, у першому залі виставлено ювелірне мистецтво доби бронзи-раннього заліза (III тис. до н. е. — IV ст. до н. е.); у другому — ювелірне мистецтво степової Скіфії (VI—IV ст. до н. е.) Далі експонуються ювелірне мистецтво епохи Великого переселення народів (IV—V ст.) і раннього середньовіччя (ІІI—VІІІ ст.); сарматських племен (ІІ ст. до н. е —ІV ст. н. е); доби середньовіччя (ІХ—ХІV ст.); Давньої Русі, Візантії, арабського Сходу (ХІ—ХІІІ ст.); України ХVІ—першої чверті ХХ ст.; церковне начиння, митри (парадні головні убори вищого духівництва); ювелірне мистецтво Росії ХVІІ—початку ХХ ст.; єврейське церемоніальне срібло (XVIII—поч. XX ст.), ритуальні предмети (корони Тори, римоніми, Тора-шилди, указки для читання Тори); художнє срібло Західної Європи XV—початку XX ст.; фрагменти внутрішнього оформлення приміщень хлібопекарні (просфорні) Києво-Печерської лаври.
Про історію створення, нинішні проблеми музею говоримо з його завідувачем Людмилою Строковою.
— Людмило Володимирівно, як виник музей?
— 22 листопада 1963 року за постановою Кабміну було створено особливий відділ “Золота комора” при Державному історичному музеї УРСР. Через два роки відділ став філіалом Національного музею історії України, а з 1991 року — Музеєм історичних коштовностей України. Вперше ми відчинили двері для відвідувачів 4 січня 1968 року.
Наші фонди формували колекції з історичного та ще 24-х музеїв України, Інституту археології НАНУ, університетів Дніпропетровська й Донецька. Нині у фондах близько 56 тисяч одиниць. Через малу експозиційну площу колекції нумізматики, медальєрики й фалеристики (87 тисяч одиниць) 1995 року довелося передати в історичний музей.
— Якими експонатами найбільше пишаєтеся?
— У музеї — найбільша на теренах СНД колекція скіфського золота. За радянської влади найважливіші знахідки заведено було передавати до Москви, зокрема в Ермітаж. Але вже й тоді були спроби змінити цю практику. 1954 року під час розкопок Мелітопольського кургану було знайдено рідкісні золоті вироби, серед них славнозвісний Горит — сумка для зберігання стріл. Оббивка Горита — із золота зі сценами з життя Ахілла. Це унікальна річ і в художньому, і в історичному плані.
Коли тодішній директор Ермітажу дізнався про ці знахідки, звернувся в Інститут археології, щоб їх забрати. І одержав відмову! Дістав відмову й від Президента АН України. Знахідки передали до Київського історичного музею. Відтоді такі раритети  залишалися у нас.
Основний бренд музею — славнозвісна скіфська пектораль, яку знайшов Борис Мозолевський 1971 року в кургані Товста Могила.
Минулого року ми відзначили 40-річчя знахідки, провели міжнародну конференцію, присвячену цій події. На конференцію завітали дружина Бориса Мозолевського, учасники розкопок, які пам’ятають, як знайшли пектораль. Їхні спогади надзвичайно цікаві. Музей щороку проводить міжнародні конференції, присвячені ювелірному мистецтву.
Торік музей нагородили орденом Михайла Пєрхіна, відомого російського ювеліра ХІХ сторіччя. Цю нагороду заснував меморіальний фонд Фаберже. У ювелірному світі це вагома відзнака.
Дуже цікаві давньоруські скарби з території Києва, з городища Княжа гора біля Канева, з села Сахнівки Корсунь-Шевченківського району (парадні князівські прикраси, сережки, золоті гривни тощо). Крім археологічних матеріалів, у музеї представлене золотарство України, російське і західноєвропейське. Всесвітньовідома колекція сакральної іудаїки. Тільки завдяки існуванню нашого музею її в 1920-х роках не переплавили. Унікальні речі були відроджені. За роки існування музею відреставровано понад 20 000 одиниць зберігання.
Із 1975 року ми беремо участь у міжнародних виставках. Нині наша виставка “Золоті скарби України” презентує державу в музеях Японії, Кореї, Сінгапуру.
— Які нові форми роботи використовуєте?
— У Франції започаткована програма “Музейна ніч”. Ми перші в Києві взяли участь у цій акції, тепер це робимо щороку в травні до Дня музеїв. Створили дві театралізовані екскурсії-вистави “Скіфія золота” (з віршами Ліни Костенко, Бориса Мозолевського, музикою, відеофрагментами з історії скіфів тощо) і “Священні дари” (розповідь про релігії, які існують на території України). Ці вистави повторюємо за попереднім замовленням. Такі програми спрямовані на залучення молоді до музею.
— Чи не було спроб пограбування? Адже ваші експонати — такі спокусливі.
— Територія Києво-Печерської лаври — закрите містечко. Тут надійна охорона. Щоб отримати дозвіл експонувати такі речі, музей повинен мати чотири рівні захисту. Ми їх маємо.
— Які випадки з життя музею особливо запам’яталися?
— На жаль, наша держава культурного спадку не цінує. Ми потребуємо меценатів. Серед багачів таких майже нема. Зворушила історія, коли до нашого музею прийшла небагата жінка зі шляхетного роду, яка мала фамільні цінності. Вона сказала: “Я побувала в музеї Ханенка, послухала розповідь про цю святу людину. Меценатство треба відродити! Доки ми в родині ще не все продали, щоб вижити, я вирішила подарувати вам ці прикраси”. Навіть родичі не могли зрозуміти її вчинку.
На той час ми відкривали виставку “Скарби південно-західного Криму”. Запросили й цю жінку, розповіли про її благодійний вчинок. ЗМІ зробили з нею інтерв’ю, показали по телевізору. Вона нам дуже дякувала: “На мене навіть діти тепер дивляться з повагою”. Отже, гарний приклад надихає. Подібні випадки траплялися й потім.
Із заможних людей свого часу Сергій Миколайович Платонов подарував музеєві велику археологічну колекцію, 1315 одиниць. Близько 700 — вироби з дорогоцінних металів.
Ми вдячні також Леоніду Кучмі, який 2004 року знайшов спонсорів на ремонт нашого приміщення, закупівлю обладнання для фондів, про яке ми мріяли. Наш музей зараз європейського рівня. Навіть урядовим делегаціям маємо що показати.

Надія КИР’ЯН
Фото з колекції Музею історичних коштовностей України.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment