З пам’яті роду, з болю і квіту життя

До 70-річчя письменника Василя Гея

Марія ЯКУБОВСЬКА,
кандидат філологічних наук,
м. Львів

Творчий жнивень — як на ранніх зорях перейдена дорога косаря, що вийшов удосвіта й до самого полудня веде свій пахучий покіс.
І ранішнім покосом, і чорною скибою поля, і стиглим жнивом, і споришем удовиного подвір’я дихає слово Василя Гея, залюбленого у рідну волинську землю так, як птах залюблений у небо. І коли досліджуємо витоки творчості письменника, то бачимо, відчуваємо, що подих рідного краю (а це для ліричного героя поета альфа й омега буття) стає тією філософською основою, яка єднає водно всі поетичні та прозові теми його доробку. Цей доробок гідний поваги й читацької уваги. Написано й видано близько тридцяти книг поезії, прози, публіцистики. Щирим уболіванням за долю українства, за стан рідної мови пройняті книги “При світлі сивої роси”, “Кому важка наука рідномовності?”, “Визволяймося від лукавого”. У поемі “Підрубане дерево роду”, де з погляду новочасся осмислено трагізм родини автора, вивезеної 1947-го до Сибіру, сповідальність ліричного героя теж набирає злободенної загостреності.

Судний день не настав ще,
та мовити правду
Вже пора перед образом
новонароджених днів.
Я приймаю вину за гріхи —
не за зраду,
І перевертнем нині
не треба ставати мені.
А поглянеш довкола — одні лиш герої
Б’ють натхненно
поклони у храмі — дива!
Хто ж тоді прокрадався
сексотом за мною
І за гріш Україну і друзів своїх продавав?

Естетика поетичної творчості Василя Гея базується на правді й конкретиці життя. Тепло рідного дому, шана людині праці, міцна сув’язь родоводу, благодатність віри й духовності — далеко не повний перелік ключових тем і проблем, які від книжки до книжки стають виразнішими та більш детально та образно осмисленими. Від “Закону вірності” (перша збірка автора), “Крил Світязя”, “Витоків”, “Крапель на листі”, “Лесиного кадуба” до “Зорі з криничної води” та “Великоднього світання” спостерігаємо прагнення автора поєднати особисті почуття і враження з тривогами Краю. Особливої виразності набуває екологічна тема.

Осушили, випили, сточили
Кров Полісся з рік його й долин,
І від спраги лопаються жили,
Мертвий дух сотається з глибин.

Читаючи вірші “Калина і цензура”, “Боже світло беріз”, “Бори вмирають без пори”, “Рани краю лікує ліщина”, “Святі озера” (а їх на Волині аж десять), разом з автором проймаєшся світлом пам’яті про знищений у повоєння березовий гай біля рідної хати майбутнього поета, відчуваєш біль пораненої природної вроди землі.

Білолиці сестриці, весною в гаю
Ні, не сліз ваших краплі, а світло я п’ю,
П’ю за те, аби рід ваш у радості ріс,
П’ю за душі полеглих узимку беріз.

Воднораз автор не заганяє себе й читача у безвихідь, відкриває простір для осяяння й утвердження віри в добро. Віра і вірність у творчості Василя Гея виступають тією Божою благодаттю, без якої немислимий світ мистецтва загалом і художнього слова зокрема. Звідси у творчій естетиці митця спорідненість із літературною традицією, де “лупання скали” “хлопськими синами” є основою національного, державницького буття, бо невід’ємна частина їхнього художнього мислення — пошук правди і справедливості.
Визначальна риса справжнього творчого таланту — вміння чути голос часу, голос історії. Яскраву сторінку історії боротьби за свободу й незалежність України Василь Гей висвітлив у повісті “Яворник”. Уперше надруковану 1995 року в журналі “Вітчизна”, повість було відзначено літературною премією ім. А. Головка. У цьому творі автор із документальною достовірністю, художньо переконливо і правдиво показав героїку й жертовність вояків Української Повстанської Армії. Жорстокість, антилюдяність більшовицько-сталінського режиму в пору повоєння відображені в повісті “Гомін по діброві”, яка разом з іншими творами увійшла до книжки В. Гея “Вихор у стиглому житі”.
У якому б жанрі не працював письменник, він залишається поетом — способом мислення, стилем та отією граничною одкровенністю, за якою початок і тривання долі з її небайдужістю, моральним тягарем “за все відповідати в цім житті”.
При цій ювілейній нагоді, мабуть, не зайве сказати й про те, що Василь Гей більшу частину пройденого життєвого шляху віддав організації літературного процесу у Волинському краї. Ще працюючи в районній газеті Любомля, згуртував літературне початківство в літоб’єднання “Хвилі Світязя”, яке діє й донині. Дев’ятнадцять років був керівником обласної літстудії “Лесин кадуб”, активні відвідувачі якої згодом склали основу спілчанської організації. Чимало зусиль доклав до того, аби письменницька організація Волині, яку очолював 17 років, стала ініціативним осередком творчого і громадського життя. Видання альманаху “Світязь”, встановлення літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського, проведення поетичного свята “Лісова пісня” в Лесиному врочищі Нечимному, створення видавничої ради задля фінансової підтримки книговидавничої справи — у всіх цих добрих справах є ініціатива і творча енергія Василя Гея.
Пишучи ці рядки, я немовби разом з автором-земляком ще раз пройшла волинськими дорогами і стежками, де поміж ожинових кущів, березових гаїв та дібров розсипані разки думок, рядки поезії та прози Василя Гея — журналіста, літературного редактора, просвітянина, письменника рідного Волинського краю.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment