Микола Омелянович Макаренко — людина енциклопедичних знань, він залишив нащадкам сотні наукових праць, малюнків, безліч наукових картотек, археологічних розвідок, пережив визнання та засудження, біль і втрати. Як тисячі науковців в Україні, був під дамокловим мечем репресій. Залишив нам свою велику спадщину, яку гідно поцінувало не одне покоління науковців, археологів, мистецтвознавців.
Валентина ЄФРЕМОВА,
мистецтвознавець
Мальовниче село Москалівка розташоване на історичній Роменській землі Сумської області. Відомо, що у ХVІ столітті по місцевій річці Сулі був кордон між Московським князівством і Великим князівством Литовським. Саме там, на Роменській землі, знаходився прикордонний російський військовий загін, від якого і виникла назва поселення — Москалівка. Спочатку в ньому мешкало 25 родин козацьких переселенців із Запорозької Січі.
У багатодітній родині нащадків збіднілого козацького роду 4 лютого 1877 року народився майбутній науковець-енциклопедист, вірний син України — Микола Макаренко. Його батько обіймав посаду волосного писаря і мав звання спадкового почесного громадянина. Свого сина він відправив на навчання до Петербурга, в училище технічного малювання імені барона А. Л. Штігліця (майстерня професора В. Мате). Нині це Вище художньо-промислове училище ім. В. Мухіної. Після п’яти років навчання (1897—1902) М. Макаренко отримав звання художника І розряду. Розпочав трудову діяльність у Ермітажі позаштатним асистентом, потім завідувачем античного відділу, заступником головного хранителя. Саме на всесвітньо відомих творах сформувалося його естетичне бачення, викристалізувалася шляхетність, мораль, палке прагнення нести красу в світ.
Микола Омелянович відчував епоху. Йому до всього було діло. Вихований в сім’ї освічених батьків, він сформувався з характером, завдяки якому став високоосвіченим фахівцем у різних галузях культурно-мистецького життя України. Професор Макаренко мав досконалі знання у мистецтвознавстві світового рівня, вільно володів кількома іноземними мовами. Як дійсний член Російського археологічного товариства, був обізнаний з археологією. На державній службі в імператорському Ермітажі Микола Омелянович про-йшов усі щаблі наукової діяльності і його вважали одним із найдосвідченіших фахівців. Там він захопився іконописом і художньою старовиною.
Палке прагнення показати справжнє історичне коріння українського народу, його вагомість у світовому суспільстві сформували Макаренка як скрупульозного науковця-археолога. Своїми розвідками городищ давньослов’янського походження він підкреслив, що мистецтво слов’янського етносу розвивалося під впливом болгаро-балканських шкіл і релігійного вчення.
Його шляхетний образ найбільше розкривається в епістолярній спадщині. Він листувався з такими самобутніми науковцями як археолог В. Хвойко, історик і археолог Д. Самоквасов, літературознавець Н. Петров, історик Д. Багалій, історик, археолог О. Грушевський, педагог, художник, археолог, перший директор Роменського краєзнавчого музею М. Семенчик. Свої глибокі дослідження в галузі історії та культури науковець поєднував із поширеною громадською діяльністю протягом усього життя.
Микола Омелянович 1901 року розпочав свої перші розкопки на землях Посулля. Розкопував городище Монастирище в Ромнах. Висновком цих наукових експедицій стало виділення роменської культури, носіями якої були сіверяни.
Перші друковані статті були присвячені “Художньо-промисловій керамічній школі” у Миргороді Полтавської губернії та краю, де жив останній гетьман Запорозької Січі П. Калнишевський. Це свідчить про те, що М. Макаренко змалку цікавився історією рідного краю. А заочне навчання у Петербурзькому археологічному інституті (1903—1905), прищепило ще більший потяг до Кліо, спонукавши й до роботи в археологічних експедиціях, розширення сфери інтересів наукових досліджень. Саме в цей час він знайомиться з братами Реріхами.
Його педагогічна діяльність багатогранна: від викладача малювання, курсу “російського мистецтва”, до лекцій на кафедрі історії культури в Київському університеті, потім у Державній академії мистецтв. Довелося, після засудження, викладати й у Казані, у місцевому художньому технікумі. Музейну справу Микола Омелянович вивчав у Лейпцигу. Потім ці енциклопедичні знання допомагали йому на посаді головного охоронця Імператорського Ермітажу. Вже в Україні він розгорнув активну діяльність зі збереження колекції Ханенків і створення музею Західного та Східного мистецтва у Києві.
Маючи неабиякий літературний хист, у нього було широке коло однодумців, серед яких Айналов, О. Спицин, Ф. Успенський, О. Орєшніков, В. Хвойко, Д. Самоквасов, М. Семенчик, Д. Багалій, М. Реріх, О. Бенуа, В. Верещагін, П. Семенов-Тянь-Шаньський та ін.
Він працював у численних комісіях, інспекціях, товариствах. Культурне варварство нової влади його обурювало. Це видно з його листів, телеграм проти свавілля чиновництва, на захист культових споруд та архітектурних пам’яток України світового значення. 1924 року М. Макаренко виступив із промовою, у якій звинуватив уряд у кривавих розправах над інтелігенцією. Так він потрапив до списку неблагонадійних.
У період сталінського терору в Києві знищили 21 церкву й Михайлівський собор. З численної ліквідаційної комісії лише М. Макаренко не поставив свого підпису під висновком щодо його руйнації. За це він поплатився життям. За сфабрикованими матеріалами про антирадянську й націоналістичну діяльність, як члена товариства Реріха, його засудили до концтаборів.
1996 року було відновлено Михайлівський Золотоверхий собор. У день святкування шостої річниці проголошення Незалежності України, 24 серпня 1997 року відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки та бронзового погруддя видатному мистецтвознавцю М. О. Макаренку, патріоту, якого знищили в сталінських катівнях. Ось така трагічна доля неординарної людини високих принципів, безкомпромісної, безмежно відданої ідеалам науки, культури, мистецтва. Він був першим директором Музею мистецтва ім. Ханенків у Києві, фахівцем пам’яток зодчества великокнязівських часів, козацького бароко XVII—XVIII століть. Його статті у журналах “Старые годы”, “Живая старина”, “Аполлон”, “Гермес”, часописі “Україна”, газетах “Радянське життя”, “Життя і революція” мають велике наукове значення.
Вдячні земляки влаштували проект на честь свого видатного роменчанина. Щорічно проходить пересувна виставка-конкурс живописних творів “Сумщино, любове моя!”. Відкриття відбувається в Києві, а потім вона крокує Сумщиною. На батьківщині М. Макаренка, в селі Москалівка, в жовтні 2011 року за народні кошти відкрито пам’ятну дошку на честь знаного земляка.
