Вадим СКОМАРОВСЬКИЙ,
лауреат Державної літературно-мистецької премії імені Лесі Українки,
заслужений працівник культури України
Не знаю, що спонукало Олександра Бакуменка здобути професію інженера (він закінчив факультет прикладної математики Київського політехнічного інституту), але переконаний, що на його становлення як письменника мали безпосередній вплив батько Данило Олександрович і дідусь Олександр Іванович, на честь якого назвали онука.
Батько Олександра Бакуменка — відомий український поет, прозаїк, перекладач; дідусь — лісник, закоханий у природу рідної Слобожанщини. Ось від них і переймав малий Сашко любов до слова, до краси української землі. Батько запам’ятався йому за письмовим столом (“Зелена тека, на столі роман, в кутку то начерки, то вірші. Звільнився тато від своїх оман й тремтячою рукою пише…”). (“До лісу йду, немов іду додому… Співає голосом дзвінкої сили у небі схожий на веселку птах. Летить до річки бусол легкокрилий, — життя вирує в дідових лісах…”) — напише згодом Олександр Бакуменко в “Баладі про лісника”, присвяченій своєму дідусеві Олександру.
Потяг до краси навколишнього світу, вміння передати її найрізноманітніші відтінки — характерна риса творчості Олександра Бакуменка. А вона на диво багатогранна: тут і повісті, романи, поезії для дорослих і для дітей, пісенні тексти, критичні статті, рецензії, літературознавчі розвідки, переклади…
Книги Олександра Бакуменка відзначені Всеукраїнською літературно-мистецькою премією імені І. С. Нечуя-Левицького, Міжнародними літературними преміями імені Костянтина Симонова, імені Олександра Фадєєва (Росія), літературною премією “Гілка Золотого каштана” (Україна).
Влітку 2011 року у київському видавництві “Альтерпрес” побачила світ нова поетична збірка Олександра Бакуменка “Напуття”, за яку автор отримав Всеукраїнську літературну премію імені Олександра Олеся. До речі, ліричною книжкою “Напуття” відкривається нова видавнича серія “Бібліотека сучасної поезії”.
У вступній статті відомого поета Миколи Сингаївського зазначено, що “в поезії Олександра Бакуменка бачиться не лише образ його лірично-автобіографічного героя, а й багатий духовний світ і характер людини. Вимогливий і суворий до своєї творчості, письменник багато й наполегливо працює над якістю свого слова. Автор вміє говорити своєрідним, задушевно-схвильованим голосом, який легко вирізняється у різноголоссі сучасних поетів своїм доброзичливим тембром. Відчувається добрий поетичний смак Олександра і чудово, що на сучасному тлі він має свій поетичний почерк, підґрунтям якого є творча спадщина попередників та мотиви новітньої національно-свідомої думки”.
Особливо ж ця задушевна схвильованість Олександра Бакуменка відчутна у розділі “Вічний голос”. Якою щемливою синівською любов’ю пронизано триптихи про батька і про матір!
Знову перші у променях роси,
теплий березень, тепла зима,
під вікном зацвіли абрикоси,
нагадали, що батька нема…
(“Батьків сад”).
Як малиновий далекий дзвін,
долітає вічний голос мами.
Тисячами невгамовних днин
вічність простяглася поміж нами.
(“Малиновий дзвін”)
Жанровим і тематичним розмаїттям, художньою довершеністю приваблюють твори, об’єднані у розділах “У майбутнє та минуле…”, “У мить небесну”. З цікавою ретроспективою, оригінальною за змістом і задумом, виступає автор у розділі книги з метафоричною назвою “Медові покоси”.
Ліричний герой Олександра Бакуменка — людина неспокійної вдачі, яка живе “чеканням і турботами”, гостро реагує на будь-які відхилення від норм загальнолюдської моралі. Це яскраво та переконливо відображено в поемі “Сорок сім”. Число, винесене у заголовок твору, вказує на кількість населення України на час написання поеми (зараз кількість населення на півтора мільйона менша).
Оця правда об’єктивної оцінки перебігу подій у масштабах усієї країни, передана засобами художнього слова, притаманна й ліро-епічному твору Олександра Бакуменка. Його поема — твір сатиричний, викривальний із чітко заявленою авторською позицією. Епіграфами до кожного розділу поеми взято рядки з Державного гімну України на вірші Павла Чубинського, що підсилює полемічність висловлених думок.
Напуття — поради, побажання досвідченої, мудрої людини нинішнім і прийдешнім поколінням. Ось таким і є поетичне “Напуття” сучасного українського письменника Олександра Бакуменка:
Друзям щирим своїм побажаю добра,
в добрих справах Вам зичу удачі,
нескінченних чорнил, золотого пера
у любові, як сонце гарячій!
Вам бажаю шляхів, що не знають кінця
у пустелях, в морях і на суші.
Хай здоровими будуть чутливі серця!
Хай радіють життю світлі душі!
