Поступ до державності крізь культуротворчість

Два минулі століття з огляду культурного процесу мали закономірність — “шістдесятництво”. XIX століття, як твердив громадський і державний діяч, генеральний секретар освіти Української Народної Республіки І. Стешенко, породило шістдесятників як течію, що відстоювала свої культурно-національні права та виявляла спроможність займатися культуротворчістю. XX століття відродило шістдесятників як інакомислячу до встановленого режиму течію, що чинила опір у боротьбі за ті самі культурно-національні права. І в XIX, і в XX столітті шлях від відродження нації до відродження держави був тернистим.

Ольга МАЛЮТА

У XIX ст. відроджувалась українська нація, у XX ст. відроджувалась Українська держава, у якій відбулося відродження нації. Проте і в XIX ст., і в XX ст. покоління шістдесятників виплекало державницьку ідею, переросло із письменників і культурних діячів у будівничих національної держави, борців за державність, спричинивши своєю діяльністю державотворчі процеси.
1868 року із західноукраїнських шістдесятників вийшла когорта національно свідомої молоді, що створила “Просвіту” як товариство, що підносило освіченість дорослого населення. У своїй діяльності та поставлених завданнях товариство динамізувало зі звичайної культурно-освітньої організації у національно-культурну, що виборювала національні права українців, готувала когорти носіїв державницької ідеї, будівничих Української національної держави.
У 1980-х рр. із шістдесятництва вийшли засновники Товариства української мови. У період українського національного відродження 1980—1990 рр. для українського національно-культурного розвитку умови не були сприятливіші, ніж у 1880—1890-х рр. Відбувалася постійна боротьба за українську мову, культуру, державу.
Поштовх до створення Товариства захисту рідної мови надала стаття директора Інституту мовознавства імені О. Потебні, академіка В. Русанівського, опублікована в “Літературній Україні” навесні 1988 р. Ідея створення товариства зацікавила небайдужих до українського читачів Буковини, Волині, Галичини, Дніпропетровщини, Київщини, Кіровоградщини, Поділля, Покуття, Полтавщини, Черкащини, Чернігівщини тощо. Проте підґрунтя до діяльності товариства створив Клуб шанувальників української мови при Спілці письменників України, заснований навесні 1987 р., відповідальним секретарем, а згодом головою якого обрали професора Івана Ющука.
Свої витоки Товариство української мови, так само як “Просвіта” у XIX ст., вело зі Львова. Спілка письменників України 28 липня 1988 р. підтримала створення у Львові Товариства сприяння розвиткові української мови та культури.
На сторінках “Літературної України” опублікували положення Товариства шанувальників української мови імені Тараса Шевченка, у якому проголошувалося, що це добровільна громадська організація, покликана сприяти вивченню і поширенню сфери вживання рідної мови, вихованню патріотизму, піднесенню міжнаціональної культури. Товариство взялося пропагувати українську мову, фольклор, традиції засобами літератури та мистецтва через лекторії, бесіди, виступи у пресі.
На третій позачерговій конференції Всеукраїнського товариства “Просвіта” голова Кримської “Просвіти” А. Петрова розповідала, що на півострові під вивіскою Товариства української мови з ініціативи колишнього першого секретаря обкому Грача при фонді культури створено російськомовне “культурное общество”, яке всіляко перешкоджало ініціативам українськомовних українців.
Восени 1988 р. львівське товариство ініціювало створення першого в Україні осередку Народного руху України. Тягар передвиборної кампанії до Верховної Ради України тоді ліг на Товариство української мови, бо Народний рух України ще був не зареєстрований. За участі делегатів товариства проведено вибори до Верховної Ради, обрано демократичний львівський депутатський корпус. Товариство української мови у Львові започаткувало появу національно-культурних товариств національних меншин. За його участі організовано обмін учнями та студентами східних і західних областей України на Різдво та Великдень, започатковано українізацію всіх вищих навчальних закладів Галичини та перших закладів на сході, відкрито перші українські школи у зрусифікованих містах.
У листопаді 1988 р. львівське Товариство української мови вперше в Україні, як стверджував Р. Іваничук, підняло синьо-жовтий прапор. Розгорталися процеси національно-державного відродження, у яких товариство стало активним учасником. Із розширенням мережі Товариства української мови львівська організація була вже не в змозі координувати діяльність усіх осередків. У товаристві вирішили всіляко сприяти утворенню центральної організації в Києві.
Восени 1988 р. у Києві на пленумі Спілки письменників України Р. Іваничук запропонував створити республіканське Товариство української мови. 17 грудня 1988 р. у Києві під керівництвом Д. Павличка створено організаційний комітет для скликання установчої конференції товариства, який невдовзі підготував його статут. 11—12 лютого 1989 р. у Києві відбулась установча конференція Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Головою республіканського товариства обрали Д. Павличка. Згодом Д. Павличко писатиме, що у Львові було створено Товариство рідної мови. Конференція у Києві прийняла назву Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Так товариство у своїй діяльності відмежувалося від опікування культурно-національними проблемами національних меншин, зосередившись на власне українських. 20 травня 1989 р. республіканське Товариство української мови імені Тараса Шевченка було зареєстровано. Здійснюючи низку організаційних заходів, товариство продовжувало активно працювати.
У жовтні 1989 р. у Львові почали видавати одну з перших в Україні незалежних демократичних газет — “Просвіту”. Львівське видавництво “Просвіта” започаткувало видання історичних монографій (І. Крип’якевича, А. Лотоцького), перших підручників з української історії.
Верховна Рада СРСР 24 квітня 1990 р. ухвалила Закон “Про мови народів СРСР”, четверта стаття якого суперечила Конституції УРСР та Закону “Про мови в Українській РСР”, проголошуючи російську мову офіційною мовою міжнаціонального спілкування на території СРСР. Уже 12 травня 1990 р. Товариство української мови виступило проти цієї статті, закликаючи Верховну Раду УРСР не надавати чинності закону на території України, доки його не буде узгоджено з законом “Про мови в УРСР”. ТУМ закликало місцеві ради підтримати це звернення листами й телеграмами на адресу Верховної Ради УРСР.
8 вересня 1990 р. на конференції у Львові товариство, враховуючи історичні події 1939 р., реорганізувалось у Товариство української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта”, ухвалило повернутися до завдань “Просвіти”, перейнявши методи й напрями діяльності. З огляду історика С. Вовканича, товариство надавало великого значення концепції національного відродження — духовної інформаційної мобільності нації.
На другій конференції 29—30 вересня 1990 р. у Києві головою товариства обрали народного депутата України Павла Мовчана. Почалася діяльність товариства на основі нового статуту.
Осередки Товариства української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта” по всій Україні жваво бралися за відродження української історії та традицій. Так у листопаді 1990 р. діячі Роменської міськрайонної організації ТУМу “Просвіта” в Шумську вшановували пам’ять Г. Вашкевича, у квітні 1991 р. ТУМ імені Тараса Шевченка у Самборі вшановувало пам’ять українського письменника, члена Західноукраїнської Народної Республіки А. Чайковського. Рівненське Товариство української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта” заснувало в Рівному Український народний вільний університет “Просвіта” у складі 12 кафедр гуманітарного, мистецького, соціально-економічного профілю. Слухачами університету були навіть представники української діаспори.
В Євпаторії товариство створило школи, де охочих навчали англійської мови. Товариство української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта” у Шостці збирало кошти на пам’ятник Тарасу Шевченку. Полтавське Товариство української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта” на своїй другій крайовій конференції обговорювало виконання Закону України “Про мови в Українській РСР”.
У червні 1991 р. у Харкові на виїзному розширеному засіданні Головної Ради Товариства української мови імені Тараса Шевченка вирішувалися питання поглиблення співпраці товариства з іншими спорідненими державними та громадськими організаціями, обговорювалися завдання щодо Державної програми розвитку української та інших мов в Українській РСР, вивчалися довільні форми поширення досвіду роботи Львівського товариства “Просвіта”.
У липні 1991 р. на сторінках газети “Слово” з’явилася стаття В. Кулика “Європа і “Просвіта”, автор якої відстоював думку про те, що головне в діяльності “Просвіти” “культурна революція”, головним наслідком якої мало стати здобуття української держави. Успіх української ідеї в масах мало забезпечити відтворення цілісності історії та культури, поновлення тяглості їх традицій, залучення до просвітницької діяльності професіоналів.
12 жовтня 1991 р. третя позачергова конференція Товариства української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта” у Києві прийняла ухвалу, у якій найголовнішою у діяльності товариства визначено підготовку до референдуму 1 грудня 1991 р. Відтоді завданням товариства стало проведення роз’яснювальної роботи з населенням на підтримку Акта незалежності України. При Секретаріаті товариства створили штаб. Головними напрямками роботи визначили організацію виступів депутатів, громадських діячів, науковців, інженерів, вчителів у колективах, установах, ЗМІ, проведення культурно-масових заходів, широкої участі в ролі спостерігачів на референдумі членів Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. На цій позачерговій конференції Товариство української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта” реорганізувалося у Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка та проголосило себе єдиним правонаступником “Громади” та “Просвіти”. Конференція затвердила статут товариства. У своєму зверненні до Кабінету Міністрів України товариство повідомило про розширення сфери просвітного впливу.
Голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” Павло Мовчан на сторінках газети “Слово” у грудні 1991 р. виступив за збереження і Товариства української мови, і товариства “Просвіта”, стверджуючи, що треба мобільно реагувати на політичні й економічні зміни. “Просвіті” відводилася роль широкої діяльності, яка б могла привернути до себе зрусифікованих українців. Вузькомовна тематика Товариства української мови, на думку голови товариства, закривала шлях до співпраці зі світовими організаціями. Завдання товариства “Просвіта”: дбати про національні потреби українців у Казахстані, Таджикистані, Литві, Естонії тощо. Професор Київського університету, голова освітньої комісії Всеукраїнського товариства “Просвіта” А. Погрібний вважав, що слід розширити діяльність, охоплюючи сферу впливу товариства “Знання”.
Після оголошення результатів референдуму 1 грудня 1991 р. Всеукраїнське товариство “Просвіта” активно взялося за утвердження Української незалежної держави, української мови в усіх сферах суспільного життя, відродження української історії тощо. У січні 1992 р. Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка було зареєстровано. Відтоді триває активна діяльність з утвердження української національної державності, витоки якої ведуть глибоко в історію.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment