Валерій ЧЕРЕДНИЧЕНКО,
почесний філателіст АсФУ,
Київ
Поштові марки, як один із атрибутів державності, з’явилися в Україні в часи УНР та ЗУНР і посіли чільне місце в колекціях і каталогах світу. В наш час, після відновленої державності, випущено вже понад 1100 українських марок і блоків. Їх сукупність, розмаїття і якість, разом із художніми маркованими конвертами (1500 назв), які також є повноцінним, хоча й дещо менш популярним у порівнянні з поштовими мініатюрами, філателістичним матеріалом, дозволяє проілюструвати будь-яку тему з українознавства. Паралельно з цим зростав рівень культури задоволення потреб колекціонерів знаками поштової оплати та зміцнювалася співпраця між Укрпоштою та Асоціацією філателістів України.
Тому й думалося ще три роки тому, що Україна як держава утвердилася, нелегке становлення сучасної української марки нарешті відбулося й настала фаза її зміцнення та подальшого зближення, зберігаючи свій національний колорит та індивідуальність, що є, до речі, однією із вимог Всесвітнього Поштового Союзу, зі знаками поштової оплати європейських країн.
У досягненні помітних успіхів брали участь чимало держаних мужів, працівників пошти, колекціонери, поліграфісти. Словом і ділом про марку дбав Президент Леонід Кравчук. Чимало зробили відповідальні працівники пошти Василь Боярчук, Микола Стародуб…
Низка історичних поштово-філателістичних подій реформаторського формату відбулася, коли керівні посади (генерального директора “Укрпошти”, міністра зв’язку та голови Державного комітету зв’язку) обіймав Дмитро Худолій. Найважливіші з них — поява 1995 року журналу “Пошта та філателія України”, трансформованого 2000 року в “Філателію України”; відкриття в Києві у вересні 1998 року магазину “Марка України” і найважливіше — створення Дирекції “Видавництво “Марка України”.
Поступово новоствореній Дирекції вдалося налагодити повсякденні конструктивні й плідні, хоча й природно складні, взаємовідносини не тільки з АсФУ, а й із прихильниками української марки в зарубіжжі, художниками, Редакційно-художньою радою з питань видання поштових марок, маркованих конвертів і карток та з Поліграфічним комбінатом “Україна” із виготовлення цінних паперів. І, як наслідок, наші марки з кожним роком ставали все кращими, а ми, колекціонери, окрім того ще й завдяки названим вище журналу та магазину, які швидко стали відомими в країні та за кордоном, стали відчувати себе, незважаючи на постійну нашу критику, рівноправними перспективними партнерами в світовій філателістичній спільноті.
Гріх було б не сказати про діяльність голови АсФУ, Почесного зв’язківця України Володимира Бехтіра (1946—2009). Володимир Бехтір був серед тих, хто почав думати й дбати про появу національних знаків ще до прийняття Декларації про державний суверенітет. Після проголошення Незалежності, очолюючи філателістичну організацію країни, він щоденно працював із поштою на громадських засадах, а з 2000 року й до останніх годин свого життя — штатним відповідальним працівником Видавничого центру “Укрпошти”.
До створення марок і конвертів із самого початку було залучено чимало талановитих митців: Олесандра Івахненка, Олега Снарського, Юрія Логвина, Володимира Тарана, Олексія Штанка, Катерину Штанко, Миколая Кочубея, Костя Лавра, Владислава Єрка та багато інших — імена всіх художників (далеко за сотню), поруч із їхніми творами, назавжди увійшли у філателістичні каталоги.
Чимало своїх знань та енергії вклали в художні мініатюри члени демократичної Редакційно-художньої ради: Петро Яцук, Валентина Худолій, Володимир Іванов, Сергій Скляренко, Андрій Чебикін, Володимир Бехтір, Йосип Левітас, Любомир Пиріг, Арнольд Бранделіс, Дмитро Степовик, Сергій Гальченко, Борис Тулін, Олексій Кохан, Іван Циток, Євген Тупчій, Наталія Владимирова…
Та ось 2008 року відбулася зміна керівництва УДППЗ “Укрпошта” й новий генеральний директор несподівано заходився, не шкодуючи зусиль і часу, знищувати ще молоду й остаточно не сформовану поштову марку.
Навіть громадські звернення в усі інстанції не змогли зупинити руйнівну безглузду навалу на прибутковий атрибут державності.
Спочатку закрили популярний, всесвітньо відомий журнал “Філателія України” та знищили не менш популярне комерційне найменування “Дирекція “Марка України”, а потім ліквідували й саму Дирекцію та розпорошили її виробничий творчий колектив. І уже 2009 року раптово, посилаючись на нібито великі надлишки марок і маркованих конвертів, було припинено друкування запланованих і очікуваних у країні й світі українських знаків поштової оплати! Стан держави без поштово-філателістичного пульсу тривав аж поки з гори не дали знати, що посади генерального директора недостатньо, щоб пошта й країна жили без поштових марок, наділених особливими, ледь не магічними, властивостями літопису та художнього відображення стану держави, за що, до речі, вони, ці папірці, й удостоєні честі бути глобальним об’єктом колекціонування людей усіх соціальних груп, від школяриків до королівських династій і президентів країн. Тож через понад піврічну зупинку, пульс виходу державних знаків поштової оплати нарешті відновися, але хронічна аритмія і непередбачуваність негативно впливає на чисельність колекціонерів і не дає спокою найстійкішим із них до сьогодні.
Після двох історичних періодів (становлення й нанесення ледь не смертельної шкоди) настав третій етап — “прикривання овечою шкурою”, коли під “фанфари” декларацій і дій нібито турботи про філателію негативні процеси поглиблюються.
Замість ліквідованої Дирекції “Марка України” було створено альтернативну структуру “Відділ філателії (виділено В.Ч.) та забезпечення маркованою продукцією”. Окрім назви, парадокс ще й у тому, що в відділі не тільки немає жодного філателіста, а й того впливового, хто міг би слухати й розуміти своїх споживачів — колекціонерів.
“Розроблено”, знову ж без участі АсФУ, мертвонароджені “документи” “Стратегія розвитку філателії”(?!) та “Перспективний план випуску поштових марок”.
Фахові поштові службовці та філателісти добре знають, що основною цінністю, закладеною в їхньому предметі колекціонування, є його поштово-державне призначення. Заходи ж пошти з метою, аби привернути увагу колекціонерів і розширити коло добровольців оплачувати послуги пошти й не користуватися ними, повинні бути дуже обережними й виваженими. Виробництво марок лише для колекціонерів притаманне, як правило, деяким невеликим позаєвропейським країнам. А тепер на такому шляху виявилася й Україна. Справа забезпечення себе — великої країни — знаками поштової оплати стала другорядною у порівнянні із перебраними на себе громадськими функціями АсФУ.
Наочне підтвердження вище викладеного — конверт із моєї колекції 1980-х років — часу піку отримання державою великих грошових надходжень від реалізації радянських марок із залученням Всесоюзного Товариства Філателістів — повернутий у Тернопіль його відправнику, відомому філателісту О. В. Павлову поштовим відомством Ленінграда із відтиском штампа “Возвращается. Почта СССР филателией не занимается”!
Некомпетентність і впертість, конфронтація зі своїми споживачами-філателістами, невміння працювати не тільки з громадською організацією, а й із художниками, Редакційно-художньою радою (до того ж ослабленою виведенням із її складу найактивніших членів, як, наприклад, відомого в країні та світі професора мистецтвознавства й богослов’я Д. Степовика й талановитого художника М. Кочубея), зарубіжними колегами, нездатністю встановити ділові контакти із службовцями апарату Верховної Ради, причетними до формулювання постанов, у яких йдеться про випуски ювілейних поштових марок, привели до таких наслідків:
— пониження рівня енциклопедичності й інтелектуалізму тематичних планів і вилучення з них уже оголошених і навіть розроблених митцями проектів (спільний українсько-французький випуск 2010 р. “25-річчя трагедії на Чорнобильській АЕС”, “Народна дитяча іграшка”);
— хаос і непередбачуваність у введенні в обіг нових художніх мініатюр (перша марка 2011 р. з’явилася тільки 12 квітня, зате в останній квартал із муками виходить ледь не половина річних серій марок і блоків, серед яких, до речі, і “Щедра Україна. Весна” — 25 листопада);
— інерція минулих років поступово згасає й крива якості марок відповідно опускається донизу (“Провідники козацьких повстань”, “Сім природних чудес України”, “СНІД. 30 років” тощо);
— хронічний дефіцит у країні, художніх і широковживаних знаків поштової оплати та спекулятивні випуски (див. “Урядовий Кур’єр” від 17.05. 2011, “Голос України” від 30.07.2011 та інші в цьому часописі публікації, “Літературна Україна” від 29. 09. 2011, журнал Універсум, № 9—10, 2011);
— принтерні зміни номіналів на вже надрукованих марках, що можна співставити поруч із друкуванням відомчих грошей (див. “Голос України” від 30.07.2011);
— не усвідомлення, що новий вид діяльності пошти “Власна марка” — особлива, побічна послуга і не є повноцінним знаком поштової оплати;
— нецивілізоване обслуговування своїх клієнтів.
Ледь не кожній частині цього переліку можна було б присвятити окрему статтю. Наведу лише один приклад.
Сьогодні про те, що Україна, ще донедавна не маючи державності, займає дивовижно видатне місце в історії космонавтики, знає чимало українців і таке бачення поступово поширюється по всій земній кулі, у чому чимала заслуга й поштових мініатюр. Пласт вітчизняних марок: “Засядько”, “Константинов”, “Кибальчич”, “Кондратюк”, “Корольов”, “Глушко”, “Ягель”, “Челомей” та чимало інших зайняли помітне місце в “космічних” колекціях і філателістичних каталогах світу. 2011 року, коли відзначалося 50-річчя із дня польоту першої людини в космос, у нашої пошти була ще одна нагода заявити про себе з новою силою, перед привабливістю якої не зміг би встояти жоден колекціонер-“космонавт” світу! Маю на увазі мініатюру, присвячену Валентину Бондаренку, який у 24 роки загинув внаслідок пожежі у сурдокамері за три тижні до польоту Юрія Гагаріна. Коли подібна трагедія сталася через декілька років після цього із трьома американцями, то про це відразу ж стало відомо зі скорботою і співчуттям усьому світові й багато країн присвятили їм марки. Про нашого ж співвітчизника, який жертовно впав на історичному шляху людини до зірок, що його із почестями поховали в Харкові, а друзі, відомі космонавти, відвідують могилу свого улюбленця при кожній нагоді, стало відомо широкому загалу лише в час перебудови, а поштової марки з його образом усе ще немає. Аби заповнити цю прогалину, від АсФУ та одного з членів редакційно-художньої ради письмово і вчасно була внесена відповідна пропозиція. Далі відомо, що у “Відділі філателії” перейнялися цим проектом і працювали над його реалізацією. Та ось несподівано, як сніг на голову, на засідання редакційно-художньої ради для затвердження, коли вже щось змінити й доповнити було запізно, виставили готову до друку марку “50 років космічної ери” із портретом Юрія Гагаріна. Запитання, чому ж поруч немає марки із портретом Валентина Бондаренка, залишилося без відповіді.
Так замість цікавої Україні, а також Росії й усьому світові художньої мініатюри з’явилася ще одна марка з портретом (не додумалися навіть зобразити Юрія Гагаріна, наприклад, під час візиту до України), яких безліч.
Що тут скажеш! Будь-які аргументи безсилі. Навіть “золоті яйця”, які приносить реалізація марок колекціонерам не потрібні ні пошті, ні державі. Щодо долі філателії, то за великим рахунком (і коли умовно на якусь мить не приймати до уваги, що філателісти — громадяни своєї держави і небайдужі до її долі) у великій країні, як наша, вона, незважаючи на великі втрати, залишається невмирущою. Навіть не маючи державності, колекціонування україніки було й живилося “підпільною поштою”, безліччю марок періоду УНР і вибірково радянськими емісіями.
