Надія КИР’ЯН
“В уяві моїх колег Германівка — краєзнавчий вулкан, який постійно щось видає на-гора, не ту пилюку, яка десь осідає і застує сонце, а нові розвідки про історію населеного пункту, його героїчних людей, — сказав професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, голова Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Григорій Савченко, виступаючи на вечорі “Гордись, Германівко, синами”, присвяченому 80-річчю Київської області. “Дерево продовжує рости, бо має міцне коріння, а люди живуть і творять історію, бо мають звідки черпати натхнення”, — цими словами голова сільської ради Людмила Йолкіна відкрила вечір пам’яті. Зал заповнений односельцями — від стареньких до наймолодших.
Пишаються германівці тим, що в їхньому селі жила Дніпрова Чайка, видатна українська письменниця, дослідниця фольклору та етнографії; Леонід Коваленко (1922—1983) — український літературознавець, літературний критик, кандидат філологічних наук; Марко Трохименко, заслужений художник СРСР…
“Германівка має депутата Державної думи, депутата Верховної Ради України, чотирьох докторів наук, 19 кандидатів наук, два генерали армії, близько дванадцяти полковників. Наша Олена Борисівна Ковальчук нагороджена чотирма медалями “За бойові заслуги”, — розповідає депутат обласної ради, відомий краєзнавець Анатолій Шафаренко, уродженець цього історичного села.
— Не злічити всіх, що відлетіли в небо журавлями! Їхній голос з неба нам ячить, і вони завжди з нами… Гетьмани, Войтенки, Палії, Красюки, Лозенки, Джулаї, Коваленки, що шаблі кували, Козаки, що волю здобували, Мазуренки, Молодіди, Левшії, Кудрі, Шафаренки і Сушки, Соколи, що соколом літали, Кушніри, що шкури виминали, Давиденки, Гордієнки, Дроботи, Титаренки, Берики і Кордуни, Лугові із Лугу, з-за гори Загорні, і Гордони, працьовиті й горді, де б ми не були, в якім краю, згадуєм Германівку свою, і її шляхи тернисті, й славу, й дзвони Свято-Миколаївського храму, — у тиші звучить молодий голос ведучої заходу.
Без сумніву, визначні люди є в кожному населеному пункті. Та не всюди так, як тут, їх згадують і шанують, їхні життєписи досліджують. І не має значення, де вони жили, працювали, йшли на подвиг — у рідному селі, в рідному краю чи й за кордоном — пам’ять про них живе тут, у Германівці.
У кожної людини є своя пам’ять, індивідуальна, але в кожної людини викристалізовується те, що складає нашу колективну пам’ять — громади, нації, держави. Доки живе ця пам’ять, доти ми — великий народ із прадавнім корінням, величезними здобутками. Громада Германівки прекрасно це усвідомлює. Тому в селі, в якому лише близько двох тисяч мешканців, збережено, відреставровано й примножено історичні цінності.
У приміщенні колишньої богадільні, збудованої 1908 року на кошти поміщиків Севрюків із сусіднього села Сутани (архітектор В. М. Ніколаєв), нині діє загальноосвітня школа; у колишньому магазині (збудований 1902 року) розташована германівська картинна галерея. У ній виставлені роботи художників, життя яких пов’язане з Германівкою, а також художні вироби місцевих мешканців; двокласне училище, побудоване 1883 року архітектором В. М. Ніколаєвим — нині районна гімназія, на території якої встановлено перший в Україні пам’ятник гетьману Івану Виговському; Музей козаччини міститься у приміщенні, збудованому 1904 року як мануфактурна лавка (музей висвітлює історичні та суспільно-політичні процеси розвитку села Германівка в контексті загальної історії України через археологічні та етнографічні старожитності від доби бронзи до сьогодення); пам’ятник хрест-оберіг Германівки встановлено на правому березі р. Красної на висоті 187,5 м над рівнем моря біля пам’ятного знака жертвам яничарського набігу на містечко Германівку 7 квітня 1711 р.; пам’ятник “Колесо часу” (скульптор В. Кузнецов, 1996 р.), встановлений на честь 900-ліття Германівки.
Окрім ЗОШ І—ІІІ ступенів і знаменитої на весь район гімназії, у селі є Школа мистецтв, бібліотека, лікарня.
Напевно, унікальний випадок в Україні: загальноосвітня школа цього села носить ім’я журналістів — братів Гетьманів Михайла та Івана. Згадуючи їх, уся школа взяла участь у заході. Діти розповіли про творчість братів, їхнє життя, присвятили вірші. Привітали їхніх родичів — сестру Віру Іванівну, дружину Михайла Галину Олександрівну, дочку Юлію Михайлівну.
Приємно було й мені — ніби повернулася в часи своєї молодості, адже вчилася в один час (хоч не на одному курсі) з Іваном Гетьманом. Пам’ятаю, з якою повагою ставилися до нього студенти за його здібності, працьовитість, доброту. Згадав про них, друзів дитинства Анатолій Шафаренко: “Брати виросли в дуже бідній родині. Коли мені було вісім років, пам’ятаю, їхня мати Текля було винесе миску картоплі в мундирах із капустою, їли разом, яка то була радість, який був веселий сміх! Закінчити університет Шевченка з відзнакою в той час було не так просто, для цього треба було мати великий розум і старанність.
Ще тоді ми пасли корів, видивлялися на ці краєвиди Германівки і думали: “Яка давня і славна історія нашого села”.
У тому, що Германівка так старанно зберігає свою культурну спадщину, велика заслуга Анатолія Миколайовича. Коли він закінчив інститут, ще в радянські часи, його послали працювати в Сибір (до речі, така була тодішня політика “переселення народів”, спрямована на знищення національної пам’яті). Після проголошення незалежності України він вирішив повернутися сюди, щоб відновити справжню історію рідного села. “Я отримав друге дихання, — розповідає Анатолій Шафаренко. — Ми підготували і вперше в нашій державі районна газета до 900-річчя видала книжку “Містечко Германівка”, нині таких книжок уже 14. За цей час щомісяця у нас відбувалися 3—4 події історичного характеру з ушанування визначних особистостей нашої держави і нашої Германівки, де відкрито 19 пам’ятників, 28 меморіальних дощок. Таку кількість історичної спадщини мають не всі обласні центри.
Величезну роботу проведено з відновлення Свято-Миколаївської церкви. Було багато суботників, майже 70 тисяч цегли вивантажили вручну і подали на висоту 30 метрів. Це робили безплатно. Було велике бажання і велика воля. Тепер це найкращий храм в Обухівському районі, у ньому 1200 квадратних метрів розпису.
Згадуючи про мертвих, ми даємо їм життя. Тож згадаймо всіх, хто був до нас, і можливо, прийде час, коли й нас згадають”.
Приємну новину повідомив заступник директора Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, виконавчий директор Всеукраїнської асоціації музеїв Сергій Гальченко — він привіз германівцям чудовий подарунок — книжку праць Леоніда Миколайовича Коваленка і спогадів про нього. Пообіцяв і надалі дарувати книжки місцевим школам, бібліотекам і музеям.
Григорій Савченко від редакції газети “Освіта”, яка щорічно відзначає кращих освітян, повідомив, що 2011 року відзначений у номінації “Народ мій завжди буде” Анатолій Шафаренко за подвижництво в організації створення в Германівці Музею освіти та спорудження пам’ятників козацької доби. Щиро привітав германівців за їхню працю “жива легенда”, онук Івана Франка, в. о. голови Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара, дипломат, науковець і громадський діяч Роланд Франко, краєзнавець Микола Хоменко. Вони зазначили, що приклад германівської громади вартий наслідування.
