Політв’язень писав книгу понад шість десятиліть

Євген ЦИМБАЛЮК,
Рівненська обл.

Він покинув рідну домівку у 16 років, повернувся — у 27. За оті проміжні 11 літ пережив багато: від участі в ОУН до заслання на Колиму. Коли ж дочекався волі і повернувся у село Пирятин Дубенського району, то найбільше мріяв про зустріч із батьками — гарячі обійми, сльози радості. Та рідна мати з порога не впізнала сина, покликала батька — і той знизує плечима й розводить руками. Мовляв, щось плутає непроханий гість. Але через мить господар запитує: “Почекайте-но, наш син був без пальців і з родимкою під плечем…”. Захожий піднімає руку. Справді, немає пальців на руці — колись через необережність відтяло. Опісля знімає сорочку, повертається спиною… А далі — пронизливий крик матері: “Це ж справді наш Мішка! З поверненням тебе, сину!” Ось так до невпізнанності виснажила доля повстанця й політв’язня Михайла Макарука, котрого після війни заарештували як зв’язкового УПА і засудили до двадцяти років каторжно-виправних робіт і п’яти років позбавлення прав.
Цей життєвий епізод із книги “Доля селюка”, автор якої Михайло Макарук. Її презентація відбулася у Державному історико-культурному заповіднику міста Дубна. Відбулася, на жаль, уже без автора, життєвий шлях якого обірвався до виходу у світ його вистражданого дітища. Відтак на презентації книги про долю її автора розповідали брати Михайла, а про долю рукопису, зміст книги — редактор та упорядники, письменники Микола Пшеничний, Любов Пшенична, Сергій Курінний, журналіст Микола Мороз, колишні політв’язні.
До своєї книжки автор ішов понад шість десятиліть. Спогад до спогаду, сльозина до сльозини, сторінка до сторінки (і в таборі, і на волі) — ось так він творив історичну повість, в основі якої лише факти, власна доля, довкола якої і розгортаються події, починаючи з 1939 року, коли в його рідний Пирятин в’їхали “совєти”. А далі була війна, пам’ятна з перших її хвилин, бо, розбуджений гулом літаків, автор став свідком повітряного тарана. Пізніше про цей таран, здійснений лейтенантом Івановим, складатимуть легенди, самому ж льотчикові (посмертно) присвоять звання героя… А ось як насправді усе відбувалося — Михайло Макарук розповідає у книжці, бо бачив усе сам.
Другий розділ називається “Справжня справа”, і в ньому акцентовано на зародженні в душі юнака бойових, патріотичних почуттів до України, їх прояв під час виконання різних завдань (головним чином у ролі зв’язкового). Не прикрашено-правдиво постають бої, які вели повстанці з німцями й енкаведистами. В декількох із них брав участь і герой оповіді.
У деталях виписано перебування колишніх упівців на рудниках. Там були серед засуджених і такі, які “уповали на советскую власть”. Мовляв, вона змилостивиться… Для прикладу, яскравий епізод, коли робітник-каторжанин виконав дві норми, а йому замість відпочинку “впаяли” ще один наряд.
Зрештою, Михайло Макарук мав намір завершити книжку роздумами із сучасності — наскільки виправдалися чи не виправдалися його колишні мрії-сподівання на вільну державу. На жаль, не встиг… Але, як зазначає письменниця Любов Пшенична, може, справді, Михайло Макарук, звільнившись від отого непомірного вантажу, який носив із собою невідступно, став легким душею і полинув у засвіти, щоб оцінювати нас із вічності.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment