Мережана папірусна стрічка пам’яті

Оксана ХОРОЗОВА,
старший науковий співробітник відділу “Літературно-мистецькі Плюти” ЦДАМЛМ України

По смерті Павла Загребельного… По смерті Генія української прози, що косою пройшла по серцях друзів, колег, рідних… Усі слова здаються банальними й пустопорожніми, — так написав у своїх споминах відомий український письменник, лауреат Шевченківської премії Анатолій Дімаров у книжці “Спогади про Павла Загребельного”, презентація якої відбулася у будинку Національної спілки письменників України. На презентації “Спогадів…” і серії книжок харківського видавництва “Фоліо” був присутній Михайло Загребельний, який активно виступає в літературі, відомий критик, літературознавець Михайло Наєнко, поети Іван Драч і Петро Перебийніс, кінорежисер, лауреат Шевченківської премії Валентин Сперкач, письменниця Лариса Копань, поетеса і перекладач Валентина Козак, християнська поетеса Людмила Падалка, науковець Леся Бріцина, друзі сім’ї Загребельних Ліна та Оксана Чабанівські, подружжя Полякових та інші.
Справді, згадувати великого Майстра слова Павла Загребельного треба за його ж принципом “Про талановите — талановито!”, який він сповідував, працюючи на посаді головного редактора “Літературної газети”. Саме за таким принципом була складена презентована книга про непересічну особистість, унікального українського письменника, громадянина. Як на мене, то це швидше збірка есеїв, літературних замальовок, які написані талановитими художниками. Можливо, назва могла б бути “Штрихи до портрета Павла Загребельного”. До збірки увійшли спогади відомих митців сучасності: В. Базилевського, О. Чорногуза, Г. Гусейнова, Л. Копань, В. Запорожець, В. Яворівського, П. Перебийноса, В. Дончика, інтерв’ю Любові Голоти, М. Слабошпицького, О. Красовицького. Кожний відкрив нам, читачам, свого Загребельного…
Павло Архипович Загребельний став редактором-реформатором “Літературної України”, започаткував багато нових рубрик, але особливо запам’яталась одна “Про талановите — талановито!”, тому що була як ніколи на часі. Редакційна стаття, яка з’явилася в газеті 23.03.1961 року, написана блискуче, із запалом. Це була критика на тогочасну критику… “Ерудиція вийшла з моди в наших критиків, — писав П. Загребельний, — статті та рецензії нагадують обчухрані дерева: один стовбур, і нічого більше. Чи можемо ми від письменників вимагати талановитості, майстерності, а від критиків не вимагати? Аж ніяк не можемо…”. Відомий літературознавець Віталій Дончик припускає: якби П. Загребельний не став романістом, він, напевне, став критиком. Це була ціла епоха…
Павла Загребельного цікавили найновіші шедеври світової літератури, теми психології та футурології, приваблювали оригінальні теорії та сенсації інтелектуального життя, він пожадливо колекціонував усе те, що несло на собі трем незбагненної таїни, — так вдало у своєму тексті Михайло Слабошпицький зафіксував характерні для Павла Загребельного моменти. Саме Михайло Федотович став укладачем цієї унікальної книги, яка справедливо претендує на створення колективного портрета письменника.
Текст Михайла Загребельного, сина Павла Архиповича, зворушує читача своєю невимушеністю, щирістю. Багато цікавих фактів міститься у його розповіді про основи сімейного виховання, відкриваються нам секрети творчої майстерні письменника. У родині Загребельних панувала Свобода, царювало Слово, а королевою була Книга.
Наприкінці 1950-х—на початку 1960-х років родина Загребельних на літо вирушала в село Плюти під Києвом. Господарі здавали дві кімнати й веранду своєї хатини. Іншу половину орендувало сімейство українського письменника Михайла Чабанівського, вірного друга й побратима Павла Архиповича. Вікна веранди виходили на двоповерховий будинок драматурга Олександра Корнійчука. Їхніми сусідами були Андрій Малишко і нащадки Тобілевичів. У вільну хвилину Павло Загребельний, Михайло Чабанівський, Андрій Малишко, Олександр Дяченко, Борис Комар полюбляли грати в “Кінга” або влаштовували шаховий турнір. Найкраще грав у шахи Олексій Коломієць… Недарма за кілька днів до трагічного 3 лютого 2009 року Павло Архипович розповів нам свій сон: “Я з Альошою Коломійцем розіграв партію…”
Тоді в Плютах мешкала ціла когорта митців — письменників, художників, критиків, скульпторів, науковців. Тепер тут створено “Літературно-мистецькі Плюти”, відділ Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. Наукові співробітники музею-архіву планують створити виставкову експозицію, присвячену саме плютівському періоду творчості П. А. Загребельного.
На початку 1980-х Загребельні придбали дачу в Кончі-Озерній. Першим господарем цього затишного будинку був Петро Панч. Народившись у селі, Павло Архипович не цурався фізичної праці, все робив власноруч, косив траву, обрізав дерева, рубав дрова, загрібав листя. Там легко дихалось і добре працювалося. Лишився значний архів письменника: кілька десятків непідйомних дерматинових папок, тисячі нотаток, які передували творам. Він робив їх на згорнутому вдвоє аркуші крейдяного паперу або на клаптиках, хоч би й на конверті. Відповідно до задуму майбутнього твору скуповував і студіював спеціалізовану літературу. Ось чому так багато у його бібліотеці фахових видань, історичної літератури, досліджень з архітектури, кібернетики, навіть металургії… Книжками завалений весь будинок, навіть у гаражі їх безліч. Він створив із себе той рідкісний в Україні тип письменника, чиєю життєвою і професійною релігією стала книга.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment