Мовне право проти демагогії влади

img_9593Громадськість країни дедалі тривожніше б’є на сполох. Про це свідчать численні протестні акції Товариства “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка, публікації у ЗМІ, висновки академічних інститутів і соціологічних агенцій тощо. Круглий стіл, організований Координаційною Радою з питань захисту української мови при КМО товариства “Меморіал” ім. В. Стуса до Міжнародного дня рідної мови в Будинку письменників НСПУ наголосив на вкрай тривожній ситуації. В перебігу обговорення проблеми рух “Не будь байдужим!” представив учасникам дослідження “Дискримінація українськомовних громадян в Україні за мовною ознакою (недотримання законодавства про права споживачів)”.
Дискримінаційна практика бізнесу і влади щодо титульної нації держави — українців стала предметом виступу голови Координаційної Ради Тараса Марусика, який звернув увагу учасників на необхідність розглянути різні аспекти мовної політики.

Микола ЦИМБАЛЮК
Фото Олеся ДМИТРЕНКА

День рідної мови святкується по всьому світу. Але для українців, як зазначила професор НаУКМА, відомий соціолінгвіст Лариса Масенко, це “свято зі сльозами на очах”. Катастрофічно швидко відбувається повернення до радянської практики асиміляції, очевидний соціально-політичний зсув у бік російської мови. Нинішня влада далека не лише від національних інтересів, а й від такого поняття як демократія. Це виявляється насамперед у роботі адміністративно-управлінських структур — від Банкової й Грушевського до найвіддаленішого райцентру. Якщо державна мова і вживається, то суто декоративно, як за радянських часів. Дуже багато міністрів, та й керівників місцевої влади: обласних, міських, районних адміністрацій і рад відверто ігнорують українську мову, її державний статус. “Вони дозволяють собі, — наголосила Лариса Терентіївна, — порушувати Конституцію і Закон”. Жодної реакції ні з боку президента Януковича, ні з боку очільника Кабміну Азарова нема. Така позиція заохочує до активізації українофобів. Висловлювання голови Кримського парламенту Владіміра Константінова, що його дратує, коли йому подають документи українською мовою, — вияв відвертої зневаги чиновника до державної мови.
Найзагрозливіше відбувається в сфері освіти. Оскільки молодь — це майбутнє країни, вороги українства спрямували удар на виші, школи і дитсадки. Уже два роки на посаді міністра українофоб Табачник, який із шкури лізе, щоб ліквідувати фактично українськомовне виховання. Остання його провокація — намір скоротити в навчальних програмах уроки української мови й літератури в середній школі, а історію України взагалі ліквідувати, увівши її в курс всесвітньої історії.
Щодо ЗМІ, то, констатувала Лариса Масенко, тут “ми ніколи не мали гарної ситуації”. І підсумувала: значною мірою це провина помаранчевої влади, яка дозволила основні теле- і радіоканали віддати антиукраїнським силам. Нині єдина надія на громадські організації, на формування опору знизу і тиску на владу, організацію протестного руху на захист рідної мови.
Богдан Ажнюк, заввідділу мов України Інституту мовознавства НАНУ, зупинився на темі Європейської хартії й мовної ситуації в країні. У полеміці довкола становища української мови дуже часто посилаються на європейські принципи мовної політики. Різні учасники мовних барикад по-різному розуміють і трактують ці принципи. Науковці дослідили джерела, де закладені ці принципи.
Як відомо, у державах Європи, як і в цілому світі, існує багато мовних ситуацій. Відповідно стільки ж є мовних політик, бо кожна країна по-різному трактує мовну ситуацію, а уряд, законодавчі органи по-різному її регулюють. Тому дискутанти часто на власний розсуд висмикують із мовних практик різних країн те, що для них прийнятніше, інтерпретуючи ситуацію в Україні.
Є три основні джерела, на підставі яких можна говорити про принципи чи засади мовної політики в Європі. Перше — Європейська Хартія регіональних або міноритарних мов, яка є офіційним правовим інструментом регулювання мовної політики не в окремій індивідуально взятій країні, а загалом у Європі й виходить із засад, що там сформульовані. Не всі країни ратифікували цю Хартію. Із країн пострадянського простору це зробили лише дві держави — Україна і Вірменія. Друге — експертні висновки про мовну практику і мовне законодавство, які дають різні європейські органи, зокрема ОБСЄ, Венеціанська комісія, Комітет експертів Європи (оцінює звіти різних країн, які підписали Хартію). Третє — документ, який не має статусу правового інструменту, але має значення в сенсі інтелектуального впливу і впливу на інтелектуалів і політиків. Це Загальна декларація мовних прав, яку було ухвалено 1996 р. в Барселоні на Всесвітньому конгресі з мовних прав.
Хартія і документи акцентують увагу на суспільній консолідації. Піклування про мови меншин (регіональні, міноритарні мови) не повинно суперечити суспільній консолідації і не може бути інструментом сегрегації суспільства. Тобто, поділу його на мовні бантустани, мовні резервації. Коли Хартія говорить про двомовність і багатомовність, то розуміє її насамперед як двомовність чи багатомовність із достатнім знанням об’єднуючої мови, яка є засобом спілкування усіх громадян із владою, влади з громадянами. Такою мовою є державна мова. На цьому наголошується у різних висновках, що стосуються і проектів мовного законодавства в Україні, і мовних актів у різних державах Європи.
Другий принцип — свобода вибору. Але свобода вибору не має бути ілюзорною, бо мусить бути забезпечена, не залежати від соціально-економічних чинників, від стереотипів минулого”. Якщо говорити про вибір мови користування чи навчання, то треба дати шанс дітям знати мову достатньо, щоб у свідомому віці робити якісь соціальні вибори.
Третій принцип дуже важливий для мовного розмаїття, яке є одним із основних об’єктів підтримки Хартією. Але він також має свої особливості щодо більшості країн, зокрема України. Особливість української ситуації в тому, що, згідно з уявленнями наших законодавців, відображені в законопроектах, що пропонуються, мовні інтереси нечисленних меншин, таких як урумська, румейська, кримчацька будуть підмінені інтересами російськомовних громадян України. Тому що критерієм визначення мовних груп, які треба підтримувати, у багатьох законопроектах виступає власне публічна сторона живого мовлення. Де-факто люди, які належать до нечисленних меншин, змушені спілкуватися російською. Це також некоректний підхід, що й стало однією з причин критики тих мовних законопроектів, які не відповідають принципам європейського законодавства. Дуже важливим для мовного розмаїття є не голе декларування, а наявність операційної частини в законопроектах, а пізніше в законах, які створять реальні передумови підтримки мов. Тому варто пам’ятати: серед учасників мовної політики держава відіграє провідну роль. Але в громадянському суспільстві не лише держава є регулятором цих процесів, а й громадські організації, структури. Вони мають активно впливати на мовне життя, вимагаючи того від влади.
Згідно з Законом про ратифікацію Європейської Хартії регіональних мов або мовних меншин, положення Хартії застосовуються до мов національних меншин України. Заходи щодо утвердження української мови як державної україноненависники подають такими, що нібито створюють загрозу іншим мовам. В окремій думці на недавнє рішення  Коституційного Суду щодо конституційності положень ч. 4, 5 ст. 12 статті Закону України про судоустрій і статус суддів, згідно з якими допускається використання в судах поряд із державною регіональні мови або мови меншин, суддя Конституційного Суду України Віктор Шишкін звернув увагу на те, що термін “регіональні мови” не зрозумілий для застосування і не є конституційно-правовою категорією, адже такі мови фактично не існують на території України.
Мова як підвалина державотворення може розглядатися в широкому спектрі, насамперед юридично-правовому. “Якось ніби сором’язливо поводяться ті, — підкреслив В. Шишкін, — хто не говорить про визначальну роль української мови. Справді, мова як одна з форм комунікації між її носіями — це суб’єктивне природне право. Але ж є право всього етносу. Цей аспект “законотворці” приховують у всіх дискусіях і на трибуні Верховної Ради, і в судах, і в пресі. Коли ми говоримо про природне право цілого етносу щодо мови, то тут ми повинні говорити про мову з точки зору її державотворчої ролі”. Головними державотворчими елементами, за визначенням Шишкіна, є земля і мова. Немає землі, немає мови — немає держави. Все інше може бути додатком, інтерпретацією, але земля-мова — стрижневі, найголовніші елементи. Вони — чинники державотворення і елемент правопорядку. Він нагадав, що Конституція унормовує правовий порядок. Саме Основний Закон України визначив загальнообов’язковість української мови для всього державотворення і діловодства як один із напрямів діяльності державної влади (судової, адміністративної, законодавчої — нема значення). На жаль, за 20 років ні минула, ні тим паче нинішня українська влада так і не зуміла поставитися до мови як до елемента державотворення і як до конституційного правопорядку в державі. А статус мови титульної нації, що відображено в назві країни, відрізняє українську мову від інших мов.
Про дискримінацію українськомовних громадян на підставі Закону про захист прав споживачів розповіли Оксана Левкова і Юрко Фартушний. Координаційна Рада спільно з громадським рухом ВГО “Громадський рух “Не будь байдужим!” представили щодо цього результати півторарічного дослідження. 2010—2011 рр. “НББ” проводили моніторинг кафе, барів, ресторанів щодо дотримання мовних прав відвідувачів. Як переконувала директор “НББ” Оксана Левкова, їхня організація виступає за дуже сухий, прагматичний підхід до української мови. Наприклад, в Інтернеті вони виставили кіноролик “Скільки коштує двомовність?”, де, оперуючи доступними і простими фактами, оприлюднили, скільки коштуватиме пересічному громадянинові узаконена двомовність.
Ще один важливий аспект. “Небудьбайдужі” переконують усіх, що мова — бренд України, а він має вартість. Найдорожчим є унікальний бренд, а не відрижка московської імперії, якою Україну хочуть зробити. З цього приводу згадуються слова письменниці Оксани Забужко, яка вважає, що знаність творів українського письменства і переклад їх іноземними мовами з лишком міг би компенсувати втрату Україною стратегічних озброєнь.
Нині громадський рух поставив поки що значно менші завдання, але від того не менш важливі для суспільства й держави. Мало хто серйозно замислюється, що кожен із нас є споживачем не лише товарів, а й послуг. Мовне питання активісти руху перевели в економічну площину, зосередившись на споживацьких правах і їхньому захисті. Бо, дотепно зауважив Юрко Фартушний, жирний прусак у супі нічим не кращий за російськомовне меню, яке вам подають у якому-небудь українському кафе чи ресторані. Адже все обслуговування, як і реклама, згідно з нормативно-правовими документами, мусить бути українськомовним. Як свідчать результати дослідження щодо дотримання мовного законодавства, понад 70 % київських закладів його порушують. Але волонтери не зупиняються на фіксації, а домагаються змін. Вони звертаються до органів місцевого самоврядування, управлінь із захисту прав споживачів. І попри все, хоч і кволо, але ситуація (через переконування, приписи, штрафи) все-таки змінюється.
Звичайно, така практика не нова. За останні десять років з’являлися поодинокі дон-кіхоти,  для яких національна гідність — не порожній звук. Про захист своїх прав як споживачів поділилися з присутніми правозахисник, редактор сайта “Слово — діло” Володимир Богайчук, студент із Луганська Сергій Мельничук, секретар НСПУ Володимир Шовкошитний. Відомі на всю Україну своєю стійкістю й принциповістю у захисті своїх мовних прав киянин Олесь Середюк, львів’янин Михайло Павлишин, Анатолій Ільченко з Миколаєва, Володимир Коваленко з Харкова, мешканець Донецька Юрій Литвин (справа про молокозавод № 2), якого, до речі, донецькі все-таки звільнили.
Кожен із нас, українців, може багато зробити для захисту і утвердження рідної мови як державної. Ефективність зростає, коли за справу беруться громадські організації. Але не треба забувати, наголосив доктор юридичних наук Володимир Василенко, що головна роль тут належить нашій владі — законодавчій, виконавчій, судовій. На жаль, переважна її частина є злочинною і за діями, і за сутністю. Домогтися кардинальних змін наше суспільство зможе лише шляхом чесних виборів, люстрації чиновництва, постійного контролю за всіма, хто норовить обікрасти нас матеріально і духовно.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment