Олекса Тихий промовляє до нас

p228001227 січня Олексі Тихому виповнилося б 85. На честь нашого видатного донеччанина, українського філософа і правозахисника, педагога й публіциста в Донецьку, в концертному залі імені Сергія Прокоф’єва 8 лютого 2012 року відбувся просвітянський захід, уже третій, присвячений Тихому (перші були 1990 та 2007 рр.).

Марія ОЛІЙНИК,
м. Донецьк

Розпочався захід презентацією двотомника праць Олекси Тихого та спогадів про нього друзів, сподвижників, який щойно вийшов у ТОВ “Поліграфічний будинок “Донеччина” накладом 2000 примірників. Упорядники — Василь Овсієнко (Київ), Марія Олійник (Донецьк), Володимир Півень (Слов’янськ), Євген Фіалко (Дружківка). Відтак разом із виданням “Олекса Тихий. Мова — народ. Висловлювання про мову та її значення в житті народу”, яка стараннями сина автора — Володимира побачила світ 2007 року у видавництві “Смолоскип”, уся спадщина Олекси Тихого стала доступна читачеві.
Цей захід і видання зібрання творів стали можливими за підтримки Донецької обласної державної адміністрації. Від її імені заступник голови ОДА Олександр Фоменко відкрив захід і поділився роздумами про цю видатну постать. Двотомник був готовий ще 2007 року, до 80-ліття з дня народження Олекси, але його не видали через брак коштів. Тому важлива не тільки сума, виділена на двотомник, а й визнання керівництвом області актуальності спадщини Тихого.
На презентації були присутні син Олекси Володимир, молодша сестра Олександра Іванівна, побратими, колишні політв’язні — Герой України Левко Лук’яненко, Василь Овсієнко, упорядники видання, голова Донецької обласної “Просвіти”, Герой України Володимир Шевченко. Вони відповіли на запитання журналістів і про трагічну долю Олекси Тихого, і про сьогоднішній тривожний стан з функціонуванням державної мови в Україні, зокрема на Донеччині. Сьогодні батьки змушені відстоювати у судах право на навчання своїх дітей українською мовою, бо влада з 2011 року розпочала процес ліквідації українськомовних шкіл.
У фойє філармонії працівники обласної бібліотеки розгорнули виставку публікацій про Олексу Тихого, засновників УГС та шістдесятників. Планувалося також продемонструвати копії документів із кримінальних справ Тихого, які зберігаються в обласному архіві СБУ. Оскільки на заходах 2007 року виступав начальник обласного управління СБУ генерал Олександр Скипальський, який вибачився за своїх колег-кадебістів, що довели Олексу до передчасної мученицької смерті, сподівалися, що й нині журналісти матимуть змогу ознайомитися з матеріалами кримінальних справ. Але синові Володимиру перед прес-конференцією необхідно було укласти угоду з СБУ, що він дає дозвіл на оприлюднення архівів. Та коли він приїхав до Донецька, там почали вимагати нотаріального підтвердження, що він син свого батька. Мабуть, чиновники із СБУ вже не хочуть відкривати архіви, вибачатися, і така тенденція може призвести до повернення того режиму, проти якого боровся Олекса Тихий.
Урочистості продовжилися в залі філармонії, сценарій заходу підготував голова осередку “Просвіти” Слов’янського педагогічного університету, кандидат філологічних наук, художник і поет Володимир Півень. Художню частину готував заслужений працівник культури, співак, композитор, поет, голова Донецької міської “Просвіти” Микола Присяжнюк. У переповненому залі — просвітяни області, багато молоді.
Висвітлення життєвого шляху Олекси Тихого почалося з 1990 року й успішно продовжується донині зусиллями Донецької обласної “Просвіти”. Завдяки голові обласної “Просвіти”, начальнику Донецького наукового центру НАН України, академіку Володимиру Шевченку, ще у вересні 1990-го відбулася перша Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена дослідженню життя і діяльності Тихого. Володимир Шевченко наголосив, що Олекса Тихий — український інтелігент, який керувався власним кодексом честі й жодного разу не зрадив його, відстоюючи права людини й української нації. Уперше Олексу затримали 1948 р. за критику виборів з єдиним кандидатом. Закінчив філософський факультет Московського державного університету ім. М. Ломоносова. Працював учителем у рідній школі з 1954 до 1956 року. 1956 року надіслав до Верховної Ради УРСР заяву протесту проти введення радянських військ в Угорщину. За цю заяву і за критику комуністичної системи освіти заарештований 15 січня 1957 р. і засуджений Сталінським обласним судом на 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму. Його звинуватили у проведенні “антирадянської агітації і пропаганди”. Там, у Мордовії, він познайомився з багатьма активістами національно-визвольних змагань різних народів, потоваришував із композитором В. Барвінським і лікарем В. Кархутом, якому згодом допоміг скласти й видати книжку “Ліки довкола нас”.
Звільнившись із табору 1964 р., працював робітником на цегельні, на будівництві (до вчителювання його не допускали).
Уклав книгу висловів видатних людей про мову “Мова — народ”, написав статті “Думки про рідний Донецький край”, “Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області”, уклав словник покручів української мови, переклав із польської книжку Єжи Єнджеєвича “Українські ночі, або Родовід генія” (про Т. Шевченка), розповсюджував самвидав.
9 листопада 1976 року Олекса Тихий став одним із десяти засновників Української Гельсінкської Групи. 5 лютого 1977 року заарештований, і саме тоді почалося останнє коло страждань нашого земляка. На виїзному засіданні Донецького обласного суду над Олексою Тихим і Миколою Руденком (відбувалося воно в Дружківці з 23 червня до 1 липня 1977 р.) його засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Карався в Мордовії, а з 1 березня 1980-го у селі Кучино Пермської області. 5 травня 1984 року Олекса помер у Пермській в’язничній лікарні.
19 листопада 1989 року прах Олекси Тихого разом із прахом його побратимів Василя Стуса та Юрія Литвина перевезли в Україну й перепоховали в Києві на Байковому цвинтарі.
Указом Президента України від 8.11.2006 р. за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-річчя створення Української Гельсінкської Групи Тихого, одного з її засновників, нагороджено орденом “За мужність” I ступеня (посмертно).
Розповів В. Шевченко також про вшанування пам’яті Олекси Тихого протягом 20 років обласною організацією “Просвіти” на Донеччині, яку він очолює з жовтня 1992 року. Зокрема Дружківська міська організація провела обласну науково-практичну конференцію з нагоди 10-ї річниці загибелі Олекси Тихого з виданням матеріалів “Той, що духом не скоривсь” за участю науковців Слов’янського педінституту та Донецького державного університету. 2005 року дружківці Олексій та Юрій Синельникови створили документальний фільм про Олексу Тихого “Хочу бути українцем”. У вересні 2006 року встановлено меморіальну дошку Олекси Тихого на фасаді Дружківської бібліотеки ім. Лесі Українки, де діє історико-художній музей із фондом особистих речей та інших матеріалів Тихого. У січні 2007 року на подвір’ї школи № 14 в Олексієво-Дружківці встановлено пам’ятник Олексі Тихому. Щорічно на Донеччині збираються науковці, політики, близькі Олексі люди, щоб вшанувати його пам’ять, а тепер матимуть можливість ще й ознайомитися з його творчою спадщиною. Не залишається осторонь цих заходів влада: вдячні голові Донецької обласної держадміністрації Андрію Шишацькому, адже за фінансової підтримки ОДА побачив світ цей двотомник.
Герой України Левко Лук’яненко розповів, як навесні 1962 року вони познайомилися з Тихим і як знайомство переросло у справжнє козацьке побратимство. Тихий знав польську мову і мав книжку, з якої вони здобули знання для виготовлення в зоні листівок. “Ми одного року народження, вчилися водночас у Московському університеті, обидва східняки, хоч більшість у зоні — вихідці із заходу України”. Тихий був надзвичайно вимогливий до себе, але добрий і поблажливий до інших.
Окрім статей на захист української мови в Донецькій області проти масової асиміляції українців, яку Олекса назвав інтелектуальним геноцидом, він почав укладати словник невідповідних нормам літературної мови слів, зворотів і висловів. Тож заслужений працівник освіти України, завідувач кафедри Донецького національного університету, доктор філологічних наук, професор Анатолій Загнітко відзначив подвижництво Олекси Тихого на ниві рідного слова. Доктор історичних наук, професор Донецького національного університету Надія Темірова, цитуючи статті Тихого, зверталася до присутніх: “Скажіть, чи актуальні зараз ці слова? Мабуть, ще актуальніші, ніж тоді”.
За свідченням одного з учителів Тихого Миколи Янка, Олекса ще з юних років був надзвичайно вимогливим до себе, самодисциплінованим, мав неабияке почуття обов’язку. Це був вдумливий, здібний, зібраний юнак, спраглий нових знань і досвіду. Його зовнішність і характер красномовно описує побратим по ув’язненню Василь Овсієнко: “Мав світло-сірі очі, правильне красиве обличчя. Говорив спокійно, розважливо, ніколи не вживав брудної лайки чи жаргону, мова — зразкова за лексикою, стилем і вимовою”. Овсієнко розповів, що навіть в умовах ув’язнення Тихий багато читав і осмислював прочитане, спілкувався на філософські, психологічні й педагогічні теми, міг би бути великим педагогом, але замість кафедри отримав каторгу.
Цікаві виступи гармонійно доповнив гарний концерт. У ньому взяли участь лауреат всеукраїнських і міжнародних конкурсів Тарас Присяжнюк, ансамбль “Околиця”. А коли на завершення у виконанні Максима Гавриченка зазвучала пісня “Це моя Україна”, зал стоячи підспівував.
Будьмо гідними світлої пам’яті Громадянина й Українського патріота.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment