Був лицарем світла

Надія КИР’ЯН

У видавництві “Смолоскип” у серії “Шістдесятники” вийшла книжка вибраних творів Василя Стуса, яку упорядкував Дмитро Стус. Тут представлені ранні вірші поета, вибране зі збірок “Круговерть”, “Зимові дерева (1970)”, “Веселий цвинтар (1970)”, “Час творчості (1972)”, розділи “Поза збірками. Вірші 1960-х рр.”, “Збірка “Палімпсести” (Магаданська версія, в повному обсязі представлено вперше)”, “Вірші 1980—1983 рр.”, “Критика та публіцистика”, “Листування”. До книги також включено літературно-критичні статті, виступи та спогади про Василя Стуса Михайла Хейфеца, Юрія Шевельова, Михайлини Коцюбинської, Євгена Сверстюка, Івана Дзюби, Василя Овсієнка та деяких інших авторів, віршовані присвяти поетові, а також бібліографія, фотоматеріали, примітки. У ґрунтовній передмові “Василь Стус — поет, правозахисник, людина”, а це понад 60 сторінок, Дмитро Стус розповідає про становлення особистості батька, формування його культурно-естетичних переконань, наводить численні листи, спогади про нього.
Презентація книжки відбулася у Київському будинку вчителя. Перед початком прозвучали пісні Сергія Мороза на вірші Василя Стуса “Скучив”, “На золоту солому”, “Тільки тобою” та інші, навдивовижу гармонійні й зворушливі.
Розпочав захід директор видавництва “Смолоскип” Ростислав Семків: “Для нас вихід цієї книги надзвичайно важливий. У ній і упорядник, і видавництво намагалися наголосити на обох іпостасях Василя Стуса: як громадського діяча і як поета, як правозахисника і як людину витонченої рафінованої культури”. Усі промовці наголошували на тому, що одне з чільних місць в українській літературі ХХ століття, яке Василь Стус по праву посідає, зумовлене і його правозахисною діяльністю, і його протистоянням із режимом, із тогочасною системою.
У планах видавництва повне зібрання його творів. Василь Стус — дивовижний і рідкісний приклад цілісності, гармонійності, чесності, відповідальності перед собою й суспільством. Незважаючи на кількість надрукованих його творів і розвідок про нього, ми тільки починаємо осягати цей феномен “лицаря світла”, людини, яка за найтяжчих умов зуміла залишитися собою, відстояти власну гідність, ніде й ніколи не сфальшивити, постійно зміцнювати дух, розвивати інтелект і максимально використати даний Богом талант.
Роздумами про становлення свого друга як поета й людини поділився відомий правозахисник, доктор філософії Євген Сверстюк.
“Пригадую свою розмову з Михайлиною Коцюбинською наприкінці 1980-х років. Я проводив паралель між Стусом і Лоркою. Висловлював припущення, що Стус в Україні виростає до символічної постаті, як в Іспанії Лорка. Позиція Василя була навіть виразнішою. Михайлина тоді відповіла: “Лорку співала вся Іспанія, а Стуса ніхто не знає”.
У той час було дуже важко припустити: мине два-три десятиліття — і з’являться десятки книжок, присвячених Стусу, його книжки видаватимуть майже щороку. Але Бог береже своє. Є щось, що завжди крилом охороняє велике слово. Нова книжка вибраного дуже вдала, для широкого читача це краще ніж багатотомник.
Отже, ми ніколи не можемо вгадати долі поета, якого закрили, засекретили, знищили і, здавалося б, назавжди”.
Правозахисник, автор численних розвідок про політв’язнів, товариш Стуса по таборах Василь Овсієнко почав виступ цікавим спостереженням: “Коли збирався сюди, я зміряв, скільки в мене вже на полиці книжок Стуса й про нього. До двох метрів уже. Нині додалося ще п’ять сантиметрів”.
Він, як і Євген Сверстюк, наголосив на тому, що Василь Стус обрав хресну дорогу свідомо. Досі побутує думка, що на цю дорогу його “підштовхнули”. Овсієнко зачитав листа Василя Стуса від 29 жовтня 1977 року, який не залишає сумніву, що вибір поета цілком свідомий. Про це свідчать ключові фрази, де він, ще перебуваючи в’язнем, зголошується стати членом Гельсінкської групи, коли дізнався про перші арешти в цих лавах: “Я даю згоду стати його членом (УГС Стус чомусь називав Комітетом нагляду), хоч і мало що можу, будучи далеко від України. Коли перший ряд виліг, треба комусь заступати місце… Не хотілося б, аби всі міркування-заперечення (якщо такі будуть) диктувалися страхом перед танком, що трощить усе перед собою. Скажу вам: до січня 1972 року, себто до першого арешту, я був українофілом. Мордовія зробила мене українцем. Тепер мені байдуже, як мене називатимуть: націоналістом, чи шпигуном, чи зрадником. Я знаю своє — надто катастрофічне духовне існування мого народу, щоб можна було сидіти, склавши руки…
Більше скажу: моя поезія, мої переклади чи літературні статті — то грішне заняття. Обов’язки сина народу, відповідального за цей народ — єдині обов’язки…”
Василь Овсієнко додав: “Я наголошую на цій громадянській позиції саме зараз, коли настають дуже відповідальні часи”.
Літературознавець, доктор філологічних наук Володимир Моренець у своєму виступі також зазначив, що це видання дуже потрібне. “Найбільший чин Василя Стуса як мислителя й художника — це протистояння велетенському злу комунізму, більшовизму. Він втілив у слові не досвід повчання, а досвід страждання. Цим він зробив найбільший пролом в ідеології більшовизму, зробив для нашого часу неймовірно багато”, — вважає Володимир Моренець.
Проаналізувала видання літературознавець, доктор філологічних наук Елеонора Соловей, вона наголосила, що текстів наших найкращих поетів має бути багато, вони повинні бути доступні. Адже знакову постать знають усі, значно менше людей знає поезію. Найкращий спосіб змінити ситуацію, — поява книжок, таких як ця.
Під час вечора поезію Василя Стуса декламували Василь Овсієнко, молоді поети Павло Коробчук, Ірина Шувалова, Іван Коломієць, уривок із нарису Василя Стуса “Феномен доби. Сходження на Голгофу слави” прочитала Леся Матвійчук, музичну композицію на слова поета виконала Олена Голуб.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment