Припізніла зустріч

Інна НАГОРНА,
завідувач Літературного музею Уласа Самчука в Рівному

20 лютого 2012 р. минуло 107 років від дня народження видатного письменника-волиняка Уласа Самчука і п’ять років, як Літературний музей Уласа Самчука в Рівному відчинив двері відвідувачам.
До цієї дати вперше видано досі ніде не публіковану драму Уласа Самчука “Шумлять жорна”, яку письменник написав далекого 1947 року.
Книга побачила світ у видавництві “Азалія” Рівненської обласної організації НСПУ, у “Бібліотечці Літературного музею Уласа Самчука в Рівному”, завдяки матеріальній допомозі розпорядників спадщини Уласа Самчука — подружжя Оксани та Ярослава Соколиків (Канада).
…Сцена, театр захоплювали Уласа Самчука змалечку. І нехай та сцена спочатку була самодіяльною — не мало значення. Це захоплення ще в Тилявці вихлюпнулося в ініціативу здійснювати в селі постановки театральних вистав, створювати в Дермані школу українського національного танку, вистоювати “на гальорці” модного в Крем’янці “Інтимного театру” і “буревійно оплескувати різні виступи”.
Коли відомий діяч мистецтв Анатоль Демо-Довгопільський створював у Рівному український театр, письменник усіляко сприяв його діяльності: очолюваний Самчуком часопис “Волинь” висвітлював кожен помітний крок цього театру та його ентузіаста-керманича.
“Рівненський Український Театр має дані стати добрим театром”, — писав У. Самчук у рецензії на постановку цим театром музичної комедії А. Демо-Довгопільського “Кохання верховин” у травні 1943 року. Певно, вже тоді уява письменника вимальовувала на рівненській сцені фрагменти власного драматичного твору. Того твору, дія якого відбувалася “під час війни на Волині 1942 року”.
15 жовтня 1947 року в таборі для переміщених осіб Улас Самчук полегшено зітхне: “Дописую мої “Шумлять жорна”. А через два дні, 17 жовтня, запише в нотатник, ніби аж сам собі не вірячи: “Здається, “Жорна” скінчив”.
Насправді ж, до роботи над драматичним твором письменник долучався ще й у наступні дні. Видно, для автора ця річ важила немало. Адже головний герой драми такий схожий на самого Самчука, а дійові особи так виразно нагадують конкретних осіб із його рівненського оточення! Тож над творцем тяжіла особлива відповідальність перед живими і полеглими.
Тому й в авторських нотатках за 21 жовтня знову читаємо запис: “Все ще потію над “Жорнами”, переписую їх третю дію”. А із запису за 30 жовтня довідуємося про таке: “Наступного вівторка (4 листопада) маю бути на конференції МУРу в Майнц-Кастелі, присвяченій емігрантській драматургії… Читатимуть свої драматичні твори: Іван Багряний — “Морітурі”, Д. Гуменна — “Епізод з життя Европи Крицької”, І. Керницький — “На ріках Вавилонських”, Л. Коваленко — “Домаха”, Ю. Косач — “Змова пана К.”, І. Костецький — “Близнята ще зустрінуться”,     І. Майстренко — “Кінець Страхова”,         Л. Полтава — “Пам’ятник”, ну і я наміряюсь показати мої “Шумлять жорна”, дарма що вони все ще не як слід опрацьовані”.
На думку автора, той “показ” відбувся досить успішно.
І був напружений, але радісний для автора день 11 квітня 1948 року, коли на Третьому з’їзді МУРу доповідач Ю. Шерех назвав Самчукову драму “Шумлять жорна” серед трьох найвизначніших драматичних творів українських письменників.
У літературі тоді були модними і сильними віяння модернізму. Однак на Самчукові “Жорна” ці віяння не поширилися — автор і тут стояв на своєму засадничому принципі: “Сьогоднішній стиль — класичний стиль. Модернізм у зовнішньому та внутрішньому підході до предмету — це своєрідне світосприймання… Але ні в якому разі стилізація літер і знаків, що закривають брак творчого напруження. Нема нічого легшого, як писати “модерновим” стилем навіть без таланту”.
Нині, зачувши словосполучення “шумлять жорна”, дев’ятеро з десяти українців просто нерозуміюче знижуть плечима — тільки й того. А був же цей вислів загальнознаний, бо влучно характеризував цілу епоху — життя українців під німецькою окупацією. Він із найпопулярнішої тодішньої народної пісні:
Небо синє, земля чорна, та земля чорна,                     та гей!
В Україні шумлять жорна, та шумлять                 жорна, та гей!..
Ця пісня стала блискавичною відповіддю українців на сувору заборону окупантів користуватися млинами і жорнами. Відповіддю, в якій недвозначно звучить тверда народна віра, що українські жорна перемелють не тільки біду-нужду, а й самого окупанта.
Самчукові “Шумлять жорна” обіцяли і надрукувати, і поставити на сцені. Обіцяли і письмово, і усно люди поважні, порядні. Але вихор повоєнного часу на все наклав свій суворий відбиток. Тож із обіцянок тих, здається, так нічого й не реалізувалося — “Жорна” не розкручені й досі.
Чи повертався Улас Самчук до цього твору пізніше? Та звичайно ж! Машинопис його із численними пізнішими авторськими правками зберігається у фондах відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Ксерокопія його є і в Літературному музеї Уласа Самчука в Рівному. А ось окремим виданням твір вийшов уперше.
Працівники Літературного музею Уласа Самчука в Рівному запалили “Свічу пам’яті”, приурочену пошануванню автора безсмертної “Волині” з нагоди 107-ї річниці від дня його народження. У програмі заходу відбулася презентація книги Уласа Самчука “Шумлять жорна”.
У заході взяли участь професор Валерій Полковський із Канади, письменники, просвітяни, Рівненський пластовий курінь імені У. Самчука, учні та студенти.
Під час презентації звучали твори У. Самчука.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment