«Прощання з пустелею» не за горами

Торік, у вересні, фонд “Велика родина” оголосив про започаткований проект “Шевченко”. Він передбачав проведення Міжнародного конкурсу кінопроектів на кращий фільм про Кобзаря, а також підготовку конкурсу короткометражних фільмів молодих кінематографістів “200=200 фільмів”. Крім цього, проведення щорічного фестивалю “Кобзар forever”, організацію скульптурних симпозіумів за шевченківськими мотивами. Але найголовніше місце у проекті відведено саме міжнародному конкурсу на кращий повнометражний художній фільм про життя і діяльність нашого геніального поета.
5 березня 2012 р. відкрився другий тур у “Кобзарській світлиці” Українського дому, де пройшов публічний захист кінопроектів. А закінчився наступного дня в Національному музеї ім. Т. Г. Шевченка, де журі оголосило результати конкурсу. Прокоментувати їх ми попросили члена журі, директора Інституту літератури, академіка НАН України Миколу Жулинського.

— Миколо Григоровичу, переможцем міжнародного конкурсу кіносценаріїв майбутнього фільму до 200-річчя Тараса Шевченка став…
— …Кіносценарій Олександра Денисенка “Прощання з пустелею”. Він майстерно зроблений. Це справді самостійний художній твір. Я б визначив його жанр як кінобалада. Чи кіноповість, як у Івана Драча. Згадаймо його “Київську фантазію на тему дикої троянди-шипшини” — “І в звуках пам’ять відгукнеться”, написану разом із Іваном Миколайчуком.
Сценарій Олександра Денисенка “Прощання з пустелею” відтворює останні роки перебування Тараса Шевченка в Новопетровському укріпленні, куди “рядового из политических преступников” відправили 14 жовтня 1850 року на поштовому човні під началом хорунжого К. А. Єриклинцева.
Цей період — від жовтня 1850 року до серпня 1857 року — перебування Тараса Шевченка в Новопетровському укріпленні характерний тим, що Шевченко протягом шести цих років не писав поезій. Зате із малярських творів періоду заслання в Новопетровському укріпленні до нас дійшло 179 малюнків, серед них — 128 пейзажів Каратау. Особливо творчо плідною була Каратауська експедиція, правда, оригінали малюнків часів цієї експедиції не збереглися.
Очевидно, що майбутній фільм, приурочений до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка, мав би відкрити глядачам передусім Шевченка-поета і Шевченка-художника. Геніального митця, який залишив Україні і людству унікальні художні шедеври й у літературній творчості, і в образотворчому мистецтві. Чи забезпечує такі можливості для відображення в кінотворі максимально об’ємного образу Тараса Шевченка сценарій Олександра Денисенка? Відповісти однозначно на це питання важко. І саме тому, що охопити в одному сценарії, в одному фільмі той огром драматичних колізій, внутрішніх драм, морально-психологічних переживань, творчих пошуків, одкровень, сумнівів і вагань, які випали на долю Шевченка, неможливо. Сценарист повинен віднайти в життєвій і творчій біографії митця той найвиразніший контрапункт, яким він, мов чарівним ключиком, “відкриє” долю і душу генія.
Олександр Денисенко вирішив відкрити глядачам майбутнього фільму Шевченка через відтворення надзвичайно складного періоду в його житті. Йдеться про останні роки й місяці перебування в засланні, а точніше, від початку 1857 року, коли Шевченко отримав від А. І. Толстої із Петербурга радісну звістку про наближення дня його звільнення від солдатської каторги. У сценарії “Прощання з пустелею” сюжет “нуртується” навколо рядового Шевченка і прибулого на місце померлого коменданта Новопетровського укріплення А. П. Маєвського, який прихильно ставився до поета, нового коменданта Іраклія Олександровича Ускова.
Особливо виразно, з глибоким знанням гарнізонної служби з її виснажливою, доведеною до абсурду муштрою, фізичним і моральним знущанням офіцерів та унтер-офіцерів над рядовими чинами, денщиками, приниженням місцевих мешканців, відтворює Олександр Денисенко солдатські одноманітні будні гарнізону Новопетровського укріплення. Надзвичайно популярне серед офіцерів, мешканців станиці Ніколаївської і з району пристані “свято” — покарання шпіцрутенами. У сценарії це ганебне видовище, коли мають забити до смерті денщика Івана Буркова, виписане з усіма подробицями.
Відомо, як важко пережив Шевченко нещасну долю свого земляка солдата Скобелєва, який, згадує поет, “прошел по зеленой аллее, как выражаются солдаты, сквозь 2000 шпицрутенов и сослан в Омск на семь лет в арестантские роты”. Його провина полягала в тому, що він насмілився протестувати проти крадіжки поручиком Обрядіним десяти карбованців, які надіслали солдатові поштою.
Надумана і тому непереконлива та сцена в сценарії, коли майор Усков на коні з луком і колчаном вирушає вглиб півострова Мангистау на дуель із ротним командиром Косарєвим. На думку автора сценарію “Прощання з пустелею”, цей тривалий у часі поєдинок за честь дружини коменданта Агати Омелянівни та за Шевченка, якого не хоче відпускати жорстокий Косарєв на волю, ефектно “заграє” на екрані.
Вважаю, що у фільмі про Шевченка не треба подавати для драматичного підсилення бід і переживань, які випали на долю Поета, такі епізоди, як заплановане вбивство його на полюванні чи смерть від жала запущеної до нього в карцер отруйної змії.
Нічим не виправдана й різномовність, якою наповнений сценарій. Ясна річ, що Шевченко на засланні спілкувався російською мовою, писав повісті і щоденник російською, але для чого нам фільм про Шевченка російською мовою? Цей мовний “вінігрет” у сценарії “Прощання з пустелею”, якщо думати про його кінореалізацію, нічим не виправданий.
Однак, вважаю, що сценарій Олександра Денисенка “Прощання з пустелею” як кіноповість гідно заслужив перемогу.
— І кілька слів щодо “Історії одного доносу”…
— Цей сценарій — добротно вивірена за історичними джерелами історія зради студентом Київського університету Олексієм Петровим членів Кирило-Мефодіївського товариства. Жодних особливих відхилень від історичної істини автор “Історії одного доносу” не допускає. Все під контролем, ніяких особливих домислів, доуявлень, гіпотез. Динамічний сюжет, активна зміна кадрів і часових площин, логічно вмотивоване перенесення подій з одного міста чи села в інше місце. Сценарист уважно слідує за хронікою розвитку подій і послідовно веде свого головного героя до фіналу: зрада жорстоко карається власним сумлінням.
Сценарій Олександра Гавроша “Історія одного доносу” можна було б рекомендувати для екранного втілення за умови переакцентування сюжетного розвитку подій із постаті Олексія Петрова на особу Шевченка. Не певен, що автор на це погодиться, бо “Історія одного доносу” — завершений, продуманий характерологічно і сюжетно вивершений твір. Так чи інакше, але до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка має з’явитися в Україні такий фільм, у якому максимально об’ємно постав би образ Шевченка — виразника переживань, надій і сподівань українського народу, провісника незалежної України, геніального поета і художника, який є образом і символом України. Тому я б радив Олександрові Гаврошу доопрацювати, вірніше, перебудувати сценарій “Історії одного доносу” під кутом зору зосередження основної уваги на постаті Великого Поета.
Сьогодні всі згадували фільми про Шевченка, де грав Амбросій Бучма, де був у головній ролі Сергій Бондарчук, Іван Миколайчук. Отже, є певна традиція у висвітленні образу Шевченка в кінематографі. Зрозуміло, що тоді були певні ідеологічні рамки, за які важко було вийти і акторові, й режисерові. І тому говорити про якийсь ідеальний варіант такого фільму, який би подав об’ємний у всьому драматизмі образ Шевченка не можна було. Тепер є можливість створити фільм, який би відповідав максимально природі Шевченка, характеру його поведінки, його мислення, його почування, думок і т. ін. І дискусії не було з мого погляду для мене як члена журі, що це геній, це геніальний поет і надзвичайно талановитий художник. Як це все показати? Побачимо!

Спілкувався
Микола ЦИМБАЛЮК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment