Під впливом бієнале

4_portraitЛюдмила ДЕХТЯРЬОВА

Потужний мистецький потяг “Україна від Трипілля до сьогодення” вп’яте доставив до київського Центрального будинку художника масштабну експозицію образотворчого мистецтва на історичну тематику. Як пояснює засновник заходу, знаний та безмежно відданий справі художник-монументаліст Олександр Мельник, жанр творів обмежили живописом (із дещицею кераміки та малих скульптурних форм).

Але це не означає, що молодим обдарованим майстрам інших жанрів бракує патріотизму чи їх не цікавить минуле власної країни. У цьому (залишеному поза бієнале) середовищі склався навіть жарт про заснування власної альтернативи “Із сьогодення до майбутнього через Трипілля”. Якщо без жартів, варто оглянути царину графіки і придивитися, наприклад, до офорта “Полотно життя”. Він цілком співзвучний з ідеологією бієнале. Минулого літа з успіхом експонувався у галереї Києво-Печерського заповідника разом з іншими роботами молодої художниці Тамари Гик.
“Полотно життя” чи не найдовше утримувало увагу відвідувачів цікавою філософською символікою, своєрідністю композиції, вишуканим колоритом у теплих тонах сепії. Зовнішнє коло композиції складається з мережива символів трипільської доби. Стилістичних елементів мистецтва Скіфії, зображень постатей на античній кераміці Херсонесу й Ольвії. А ще сакральні символи слов’янського язичництва та раннього християнства, елементи пізнішого народного мистецтва України. Власний задум Тамара пояснює так:
— Зображеннями зовнішнього кола я підкреслюю факт послідовного успадкування елементів культури всіх цивілізацій, які заступали одна другу на наших теренах. Для мене, як для художника, унікальність мистецтва України саме в його полікультурності. Маємо це плекати й шанувати.
Але кожен із нас — просто людська істота перед швидкоплинністю й конечністю земного буття. Необхідно поспішати творити добро й красу заради нащадків. Ми ж християни.
Центральна частина офорта навіяна сюжетом архаїчної грецької міфології про доленосне жіноче божество Ананке (у перекладі “необхідність”), яке згодом трансформували римляни у Фатум. Ананке обертає космічне веретено як процес циклічності. Я показала його символи зображеннями дитинства, юності, зрілості, старості. Доньки Ананке, три мойри, прядуть полотно життя для кожної новонародженої людини. Саме вони фігурують у центрі офорта: Лахесис (“та, що дає жереб”) починає ткати; Клото (“прядуча”) виробляє головну частину; Атропос (“невідворотна”) обриває нитку життя. Людина має вибір — оздобити полотно добрими чи лихими справами.
У композицію закладено чимало підтексту. Поясню лише, чим привабила ідея використати образи мойр. Це також свідчення успадкованості культури. У давньослов’янському язичницькому світогляді ці образи разом з Ананке трансформувались у єдине жіноче божество Мокіш (Mococize). У дохристиянському княжому Києві це була єдина жіноча іпостась, чий ідол ставили на священних пагорбах поруч із чоловічими верховними кумирами на кшталт Перуна. Ще й зараз в українських селах можна почути, як бабці застерігають молоденьких рукодільниць, щоб не залишали власний доробок на виду, “бо Мокошка прийде вночі й попсує або ж розірве нитки та наврочить найгірше”. На теренах дореволюційної України забобон той був дуже впливовий і привчав до охайності.
Більшість акварелей та олійних полотен Тамари Гик засвідчують прагнення мисткині до краси й добра. Квіти в натюрмортах вирізняються свіжістю, палітра їх безмежна — від насичених контрастних кольорів до м’яких пастельних відтінків. У предметних натюрмортах вона поєднує техніку олійного живопису зі скрупульозним графічним прописом деталей. Подібні роботи з тонким мереживом шалей і серветок, гарненькими дрібничками та ювелірними прикрасами на туалетному столику дають відчуття незримої присутності жінки, яка творить власний затишний світ.
Не менш ліричні пейзажі, над якими вона працює в техніці акварелі. Портретний живопис свідчить про цікавість до контрастних проявів людських характерів за різних життєвих обставин. Скажімо, портрет власної бабусі — образ вольової особистості, яка в поважному віці прагне залишатися собою колишньою попри труднощі життя.
Зараз Тамара Гик доопрацьовує серію натюрмортів, бо на них чекає галерея Президентського фонду “Україна”. В перспективі — представлення власної творчості в близькому й далекому зарубіжжі, а також створення історичної серії про минуле Києва.

Related posts

Leave a Comment