Роздуми на 158-му річницю з Дня народження Кобзаря
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ,
директор Інституту літератури
ім. Т. Г. Шевченка НАН України,
академік НАН України
Тарас Шевченко — символ українства, речник етнонаціонального буття та духовний консолідатор українського народу. Він — чи не єдиний поет-художник у світовій культурі, який врятував націю від винародовлення в умовах колонізації. Безсумнівно, що сьогоднішня Україна постала на основі Шевченкового духу, думки і слова. Тому слід лише вітати ініціативу Всеукраїнського благодійного фонду “Велика родина” щодо проведення Міжнародного конкурсу кінопроектів повнометражного ігрового художнього фільму, присвяченого 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. Заслуговує на увагу громадськості та підтримку й такий творчий проект, запропонований і схвалений до реалізації Фондом “Велика родина”, який передбачає проведення в Харкові в травні 2012 року Арт-пленеру “Шевченко. Присутність”. Приємно, що до участі в цьому арт-пленері зголосилися відомі українські художники і скульптори. Переконаний, що ця ініціатива і сам проект зацікавлять інші обласні центри. Можна сподіватися, що Благодійний фонд “Велика родина” в рік 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка організує Міжнародний арт-пленер тут, у Києві, або в Каневі.
Роздумуючи над тим, як може бути представлений Шевченко на харківському арт-пленері, слід було б, на нашу думку, звернути увагу його учасників — художників і скульпторів на те, що Шевченко має постати як митець, який, образно кажучи, має два крила. Він — геніальний поет, він — талановитий художник. Вражає вже те, що за своє коротке земне життя (прожив лише 47 років) Шевченко залишив нащадкам величезну літературно-мистецьку спадщину. Якщо пам’ятати, що Шевченко залишив Україну в п’ятнадцятирічному віці і лише тричі відвідав Україну (перша поїздка тривала 8 місяців: 25.05.1843—5.02.1844; друга — два роки: 5.04.1845—5.04.1847; третя — три місяці: 5.06.1859—27.08.1859) і 10 років провів на засланні в Оренбурзі, в Орській фортеці та Новопетровському укріпленні (1847–1857), то доводиться лише вражатися і захоплюватися цим геніальним митцем, його талантом і даром провісництва.
Літературна спадщина Шевченка — поета і прозаїка налічує 240 поезій, із них — 8 поем, драму “Назар Стодоля”, фрагменти 2-х незакінчених драм. До нас дійшло 9 повістей із 20 написаних Шевченком, його щоденник, автобіографії, близько 250 листів.
Мистецька спадщина Шевченка-художника, яка нараховує 835 творів — живописних полотен, рисунків, фортів та ескізів (із них близько 300 не віднайдено), свідчить про те, що він був
— першокласним акварелістом, предтечею європейського імпресіонізму. Відомо 210 акварелей, передусім пейзажів, які за рівнем мистецької досконалості стають у ряд світових здобутків мистецтва;
— блискучим портретистом-психологом. Шевченко виконав 150 портретів, із яких — 43 автопортрети. Художникові належать 20 олійних полотен;
— офортистом. Шевченко — академік гравюри виконав 6 офортів серії “Живописна Україна” та 21 офорт періоду останніх років життя в Петербурзі;
— віртуозним рисувальником. Шевченкові належать понад 230 олівцевих рисунків ландшафтів України, передусім етюдів з натури, виконаних в Аральській та Каратауській експедиціях.
На окрему увагу заслуговує і творча лабораторія Шевченка-митця — ескізи, етюди, начерки, зафіксовані на 360 сторінках рукописів та альбомів.
Шевченкова спадщина має колосальну значимість і для українського народу, і для світової культури. Тому для повноцінного творчого осягнення феномену Шевченка необхідно, на нашу думку, уникати ілюстративності й підніматися до рівня образно-символічного узагальнення.
Саме в емоційно-символічному ключі митці могли б відтворити ідейно-естетичну суть його поглядів, його візій, розкрити визначальні ідеї, міфи, образи і символи, закодовані у творчості Шевченка, у його світосприйманні, у системі художніх образів.
Звісно, можуть бути різні естетичні рівні образного осягнення феномену Шевченка — від художнього відтворення конкретних образів і мотивів до символічного їх узагальнення. Ясна річ, чи не центральним об’єктом мистецького зацікавлення є і буде образ самого Тараса Шевченка в різні періоди його життя — від дитинства, юності, петербурзького періоду інтенсивного навчання, радше, самоосвіти, звільнення з кріпацтва, поїздок в Україну, арешту, заслання і до повернення в Петербург та останніх місяців і днів його життя.
Багато тем, образів, мотивів уже неодноразово, ще за життя Шевченка, знаходили своє художнє втілення в різних жанрах і видах мистецтва. Проте це не виключає можливості повернутися в світлі 200-літнього ювілею до тих же тем — усе залежить від таланту митця і його естетичних принципів. Гадаю, сучасні художники, скульптори, композитори, кінематографісти, письменники не зможуть оминути своєю увагою такі образи, теми, сюжети, символи, мотиви, якими наповнена літературно-мистецька творчість Тараса Шевченка:
1. Кобзар. Перша книга поезій Тараса Шевченка 1840 року, яка набула виняткового ідейно-символічного значення. І саме тому, що ця книга розбудила і консолідувала українську націю, наповнила її вірою у духовне відродження України, в її звільнення і розквіт, закликала до боротьби і вселила надію на самостійне життя в сім’ї вільних народів.
2. Кобзар — козак-бандурист Перебендя.
Народний співець. Вірш “Перебендя” з присвятою Євгенові Гребінці був уперше опублікований у “Кобзарі” 1840 року. У цьому вірші Шевченко висловив свої літературно-естетичні погляди на роль митця в суспільстві.
Отакий-то Перебендя,
Старий та химерний!
Заспіває, засміється,
А на сльози зверне.
3. Кобзар Дармограй — псевдонім Шевченка, яким він підписував свої повісті на засланні. Шевченко називав себе “безталанним кобзарем Тарасом Дармограєм” (Лист до Я. Г. Кухаренка від 5 червня 1857 р.). Відомо, що Шевченко добірку з двох поезій “Утоптала стежечку…” і “Навгороді коло броду” подав під назвою “Дві пісні Кобзаря Дармограя”.
4. Бандурист.
Один із найулюбленіших образів Шевченка. Символ вільного співця, виразника народних дум і сподівань.
Вірш “Бандуристе, орле сизий!” присвячений Миколі Маркевичу, поетові, історикові, авторові п’ятитомної “Истории Малороссии”.
Бандуристе, орле сизий!
Добре тобі, брате:
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.
5. “Садок вишневий коло хати…”
Символічне уособлення гармонії людини і природи, добра, злагоди і достатку українського родинного життя, щасливої матері з маленькими діточками своїми.
6. Марія.
Образ-символ покритки. Шевченко в поемі “Марія” використав біблійну легенду про народження Христа від земної жінки Марії. Уособлення вірності материнському обов’язку і праведному вченню.
Поет утверджує в образі Марії велику духовну силу Слова, яким вона долає зневіру і страх учнів Христа.
І ти, великая в женах!
І їх униніє і страх
Розвіяла, мов ту полову,
Своїм святим, огненним словом!
Ти дух святий свій пронесла
В їх душі вбогії! Хвала!
І похвала тобі, Маріє!
7. Жінка.
В Шевченка в “Кобзарі” жінка виступає архетипом людини. Це — уособлення української жіночної душі, символ одухотворення, благородства, людяності, самого життя.
Для Шевченка ідеал людини — Марія. Вона в його поетичному сприйнятті й вираженні — “кроткая”, “всесвятая”, “пресвітлий рай”, “квіт рожевий”…
Марія — богорівна, бо вона, земна людина, піднялася на рівень свого сина Ісуса, захистила його своєю жертовною любов’ю і відпустила в ім’я спасіння людей на хресне розп’яття.
Ця ідея наповнює поему “Неофіти”, в якій розкривається не лише жертовність Марії, її болі, страждання, її скорбота за розп’ятим сином, а й духовне просвітлення.
І спас
Тебе розп’ятий син Марії.
І ти слова його живії
В живую душу прийняла.
І на торжища і в чертоги
Живого істинного бога
Ти слово правди понесла.
8. Слово.
У Шевченка слово має сакрально-символічний зміст і значення.
Слово для поета “святе”, “Боже”, “Господнє”, “велике”, “огненне”, “тихе, добре, кротке”. Покликання його, як поета-виразника народних сподівань, і його Слова — сказати “святую правду на землі”, подати за Україну “голос новий”, тому він молить “святую праведницю матір”:
Пошли мені святеє слово,
Святої правди голос новий!
І слово розумом живим
І оживи, і просвіти!
Місія Шевченка-поета полягає в тому, щоб це слово донести до людей. Поетова мета, його сподівання, його місія —
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило,
І на Україні святилось
Те слово, Божеє кадило,
Кадило істини.
9. Пророк.
Шевченко усвідомлював свою пророчу місію воскресіння українського слова. І — слова Божого. Поет — месія. Він — виразник волі Господа. Слово в душі поета має визріти і набути такої духовної сили, щоб само почало проситися йти “меж люди”: відкривати рабські уста, зігрівати охололі душі, запалювати людей святим вогнем правди і волі, стати духовним пастирем рідного народу.
Неначе праведних дітей,
Господь, любя отих людей,
Послав на землю їм пророка;
Свою любов благовістить!
Святую правду возвістить!
10. Муза.
Шевченко з особливою любов’ю звертається до своєї Музи, називаючи її “пречистою, святою”, ніжно сповиваючи її такими епітетами: “чарівниченько моя”, “золотокрила”, “порадонька святая”, “доля молодая”…
Поет звертається до своєї Музи (“Моя ти, мамо!”) з проханням:
Учи неложними устами
Сказати правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
11. Молитва.
У Шевченка молитва — духовний ключ для єднання його, поета-пророка, з Богом; завдяки їй він, як медіум, передає Творцеві болі, страждання й надії свого народу та просить Його заступництва, прощення за гріхи мертвих і живих земляків своїх. Головне, Шевченко молиться за Україну і заповідає своїм нащадкам:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
12. Слава.
Для Шевченка слава має кілька змістових виражень. Він застерігає своїх земляків від пихатого звеличення колишньої слави і закликає самокритично і відповідально озирнутися на діла своїх предків:
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не лишайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть…
Поет вірить, що натхнення, породжене болем за Україну і щирою правдою нове слово зрине між людьми і вони забудуть “срамотню давнюю годину” і оживлять “добру славу, Славу України”.
13. Думи.
Заради духовного пробудження України, просвітлення притлумнених рабською долею, пригноблених душ, заглушених “московською блекотою в німецьких теплицях” земляків своїх у столицях самодержавної Російської імперії.
Шевченко любовно й ростив, доглядав свої думи, що їх “лихо на світ на сміх породило”. Свої думи поет ніжно називає “квіти мої, діти!” і посилає, мов духів, янголів, божих голубків в Україну:
В Україну ідіть, діти,
В нашу Україну…
Він вірить, переконаний:
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу…
14. Мрія.
Багато значень і змістів укладає Шевченко в це слово, яке наповнене особливим символічним звучанням. Ця мрія про те, що його Слово стоятиме на сторожі коло “малих отих рабів німих”, що його думи долетять до України і там будуть зустрінуті щирим серцем земляків, що Україна діждеться таки національно свідомого, демократичного і патріотичного лідера:
…Коли
Ми діждемося Вашінґтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись!
Та найбільша мрія Шевченка — це визволення України з-під колоніального рабства, але це мрія може збутися не лише завдяки сокирі та великій крові, а й за умови, що
Німим отверзуться уста;
Прорветься слово, як вода
і тоді людині відкриється свята правда, сенс буття і таїна щасливого життя.
Тому Шевченко молитовно заповідає і доброзиждущим, чистим серцем землякам своїм, і тим, хто замахнувся на вчинення зла, але зупинив свою руку в мить морального просвітлення:
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
15. Ідеал.
Шевченко вірив, що зцілена святим словом правди національна душа здатна відкритися братолюбію, порозумінню і злагоді, викристалізуватися єдиномислієм і наповнитися почуттям національної єдності, солідарності.
Ідеалом спільного, не конфліктного національного співжиття для Шевченка є добротворення: взаємна прихильність “в дому тихім, В сім’ї тій великій”, братолюбство, порозуміння, соціальна справедливість.
Чи є що краще, лучше в світі,
Як укупі жити,
Братам добрим добро певне
Пожить, не ділити?
Надзвичайно складно відтворити в системі художніх образів або в образно персоніфікованому символічному узагальненні висловлений поетично у цих рядках “посланія” “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…”
Ідеал майбутнього співжиття в Україні:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
