Вічна пам’ять Миколі ПЛАВ’ЮКУ

plav10 березня 2012 року в м. Бурлінгтон (Онтаріо, Канада) на 87-му році життя помер останній Президент Української Народної Республіки в екзилі, Голова Організації Українських Націоналістів, Голова Фундації імені О. Ольжича Микола Васильович Плав’юк.
Микола Плав’юк народився 5 червня 1925 року в с. Русів Снятинського району Івано-Франківської області. Із 1942 року брав участь в українському русі опору проти німецьких окупантів, увійшовши до складу 2-ї Української дивізії УНА. У повоєнні роки, опинившись на еміграції в Німеччині,  виступав на захист прав української молоді, яку нацисти вивезли у Німеччину в табори смерті й на примусові роботи, що по війні лишилася поза межами України. 1946 року здобув середню освіту в таборі для переміщених осіб, закінчив Мюнхенський університет (1949), був одним із організаторів студентського руху — член Центрального Союзу українських студентів (ЦЕСУС), “Пласту”, референт від студентства Проводу ОУН.
1949 р. М. Плав’юк емігрував до Канади, де певний час працював робітником, однак уже 1954 року закінчив Монреальський університет “Конкордія” і розпочав професійну кар’єру в компанії “Ессекс Пекерс”. Активно працював в українському громадському житті. Був членом Президії (1956), заступником Голови, а з 1956 і до 1966 рр. М. Плав’юк — Голова Українського Національного Об’єднання, найавторитетнішої української організації в Канаді.
Водночас він займає керівні позиції в Організації Українських Націоналістів, де з 1964 р. став членом Проводу, у 1960—1970 рр. очолював Координаційну Раду Ідеологічно Споріднених Націоналістичних Організацій (ІСНО). З 1979 р. М. Плав’юк — Голова Організації Українських націоналістів на еміграції. 1993 року в Києві ХІІ Великий Збір Українських Націоналістів обрав М. Плав’юка Головою ОУН.
М. Плав’юк виступив одним з ініціаторів створення та був безпосереднім організатором Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ). На Першому Конгресі СКВУ (1967) його було обрано генеральним секретарем, на наступних форумах — віце-президентом (1973—1978), президентом СКВУ (1978—1980).
Із 1988 р. Микола Плав’юк — віце-президент, а з грудня 1988-го Президент Державного Центру Української Народної Республіки у вигнанні, який діяв в еміграції та був безперервним леґітимним носієм Української державності від 1917 року. Із проголошенням Незалежності України Державний Центр УНР в екзилі ухвалив рішення про передачу повноважень діючій владі незалежної України. У серпні 1992 р. в Києві відбулася урочиста передача повноважень та історичних атрибутів влади (клейнодів) Президентові, Голові Верховної Ради та Прем’єр-міністрові України.
Із 1993 року М. Плав’юку Указом Президента України було надано українське громадянство.
В Україні М. Плав’юк незмінно з 1993 року очолював Організацію Українських Націоналістів, заснував і очолив Фундацію ім. О. Ольжича, Видавництво ім. Олени Теліги, став ініціатором створення інших громадських організацій. Він — автор багатьох статей і матеріалів із політології, діяльності закордонного українства в українській та англомовній пресі, ініціатор видання книг про видатних українських діячів. Завдяки його піклуванню на державне збереження в Україні передано архівні матеріали Державного Центру України, виходять друком матеріали з архіву ОУН.
Миколу Плав’юка 1996 р. Указом Президента України нагородили орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. 2002 р. Указом Президента України його відзначено орденом Князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня, 2007 р. — Князя Ярослава Мудрого І ступеня.
Микола Плав’юк залишив у глибокій жалобі дружину Ярославу, з якою прожив 64 роки, та четверо дітей: Ореста, Нестора, Уляну, Оксану; дев’ять онуків і четверо правнуків.
Похорон відбувся 15 березня в церкві Святої Покрови у Бурлінгтоні, поховання на кладовищі Св. Володимира в Оуквілі.

Провід Організації Українських Націоналістів,
Київ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment