Життя і традиції у часі і просторі

Світлана МАХОВСЬКА,
кандидат філологічних наук,
м. Хмельницький

Коли заходить мова про символи, то переважно йдеться про державні символи і знаки, що стосуються гімну, герба, різноманітних прапорів, геральдичних зображень тощо. Популярними стали й народні символи: калина, верба, коровай, вінок, дідух тощо.
Нещодавно побачила світ цікава книжка відомого науковця і письменника Миколи Дмитренка “Символи українського фольклору” (К., 2011). Автор систематизував інформацію про дослідження символу й народнопоетичної символіки зарубіжними та вітчизняними діячами науки і культури від давнини до сьогодення, розповів про внесок у символознавство Григорія Сковороди, Миколи Костомарова, Олександра Потебні, Миколи Сумцова та інших науковців. Фольклорним символом є те значення, що його набуває образ при застосуванні (в контексті застосування в ритуалі, обряді, необрядовій ліриці, епічних творах).
Більшу частину видання присвячено розкриттю символічних значень багатьох образів усної народної творчості. Так, у другому розділі йдеться про символи світотворення: воду, вогонь, землю, а також про місяць, зорі, сонце. Через ставлення людей до стихій охарактеризовано чимало яскравих прикладів організації життя спільноти, формування традиційної культури, менталітету. Образи фольклору донесли багато з того, що можна збагнути, лише знаючи символічні ключі. Микола Дмитренко вивчає цю сферу не один рік, що засвідчують його попередні публікації в книгах “Українські символи” (1994), “Словник символів” (1997), “Словник символів культури України” (2002, 2005), статті в періодиці. Відтак маємо глибоке розуміння народнопоетичної символіки, її ролі та значень у ритуалах, обрядах, творах епічних (казки, легенди, думи та ін.), ліричних (пісні), жанрах малої прози — прикметах, загадках, тлумаченнях снів тощо.
У третьому розділі розкрито символічні значення образів рослин в українському фольклорі (дерев, кущів, квітів і трав, культурних рослин). І хоч автор індексує не всі рослини, образи яких є у фольклорі, проте охоплює основні, що про них, на жаль, не так багато відомо читачам. Це стосується не тільки берези, вишні, груші, яблуні, липи, дуба, осики, тополі, а й верби, калини, барвінку, жита.
Чимало нового пізнаємо в символічних образах тварин — вола, коня, кози, кота, птахів. Микола Дмитренко вільно володіє знанням першоджерельного фольклорного матеріалу, розкриває естетичну сферу образів тварин, конкретні символічні значення залежно від станів, дій, учинків, функцій, соціального середовища тощо.
П’ятий розділ присвячено висвітленню народнопоетичної символіки конкретних жанрів обрядової лірики: календарно-обрядової — колядок та щедрівок і родинно-обрядової — весільних пісень. Автор переконливо доводить залежність зміни значень деяких усталених символообразів від категорії жанру, прогностичних моментів. Так, у весільній пісні “Ой куди ж ти, Наталко, та ходила” подруги запитують, констатуючи, що “свою голівоньку убілила”, а отримують відповідь:
Ой ходила, подружечки, у вишневий сад,
Там на мою головочку білий цвіт упав.
А вже ж його не звихнути, не струсити,
Треба ж його аж довіку доносити.
Значення білого цвіту як символу покривання та вірності набуває символічної перспективи через вислів “треба ж його аж довіку доносити”, що розкриває значення намітки: вірність у шлюбі до останньої хвилини життя.
Отже, книга Миколи Дмитренка “Символи українського фольклору” — ґрунтовна наукова праця про життя традиції в часі і просторі, про значення космосу, природи, здобутків цивілізації для кожної людини, про важливість знання рідного, того, що характеризує нас як українців і чим ми цікаві представникам інших націй.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment