Ближче до фонетико-морфологічних особливостей

Олександр ПОНОМАРІВ,
доктор філологічних наук, професор

Не всі звуки, наявні в одній мові, мають відповідники в инших мовах. З огляду на це при запозичанні слів кожна мова на місце відсутніх у ній звуків підставляє найближчі до них за акустичним враженням власні. Наприклад, російська мова не має фрикативного звука, що йому відповідає h в англійській, німецькій, данській та инших мовах. Росіяни відтворюють цей звук то через г, то через х: гумус, Гейне, Гайдн, Гофман, Вильгельм (останнім часом почали писати Хофман, Вильхельм), хабанера (але Гавана), хиатус, хит, холдинг, хиппи тощо.
В українській мові літерою х відтворюється, як правило, іншомовна фонема ch (англ. kh): Фридрих (Friedrich), Халдея (Chaldaea), хакі (khaki); фонему h потрібно передавати через г. Про це зокрема йдеться в Словнику за редакцією Б. Грінченка, у Словнику іншомовних слів за редакцією академіка О. Мельничука, а також у Постанові Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року “Український алфавіт латиницею”. Хотілося б, щоб це запам’ятали працівники Українського радіо й телебачення, численні публічні особи, які не тільки не читають жодних мовних порад, а й не заглядають у словники української мови. Нехтуючи рекомендації українських лексикографічних праць, вони беззастережно й безпідставно копіюють своїх московських колег і вимовляють хінді (одна з мов Індії), холокост, хомо сапіенс, хонорис кауза, у власних назвах Хайдеггер, Ханс, Хельмут, Хіларі, Хофман, Вільхельм, Нетаньяху, Ісфахан, Йоханнесбург та ще в багатьох власних і загальних назвах, що про них пише Максим Маурітссон.
На підставі фонетичних можливостей української мови, де маємо г (h), ґ (g), х (ch, kh), потрібно писати й вимовляти Гайдеґґер, Ганс, Гельмут, Гіларі, Гофман, Вільгельм, Нетаньягу, Ісфаган, Йоганнесбург, гіт, гокей, гіппі, гаракірі, голдинг, гобі, гепі енд, Г’юстон, Гайдабарад, геві-метал, гінді, гіндустані, Гайм і под. Крім непотрібного “хекання”, мусимо уникати й невмотивованого “ґекання”, писати й вимовляти не Ґабсбург, Ґаваї, Ґамбург, Ґамлет, Ґамсун, а Габсбург, Гаваї, Гамбург, Гамлет, Гамсун (Habsburg, Hawaii, Hamburg, Hamlet, Hamsun).
Потрібно частіше заглядати до академічних словників, де давно відмінюються слова пальто й ситро, де написано гіатус, гінді, голокост, Ісфаган, Йоганнесбург, а не хіатус, хінді, холокост; де назва міста Сіверськодонецьк, а не Сєверодонецьк, де починають упорядковувати відтворення грецької тети: за зразком бібліотека, естетика, метод, теза, Прометей, поряд із невмотивованими міф та ефір подано закономірні міт і етер. Класики української літератури не тільки в минулому писали, а й тепер пишуть: “Путь на Голготу велична тоді, Коли тямить людина, на що й куди вона йде” (Леся Українка); “Блиснула щаслива ідея. Вона ще без форми, легка, невловима. Як етер” (Михайло Коцюбинський); “Ми скрізь були, нас вабив спів сирен, Сарматський степ і мармури Атен” (Микола Зеров); “Тим вістрям щодня й щоночі Він пильно обводить світ, Привчаючи наші очі За дійсність приймати міт” (Микола Руденко); “Вони летіли поруч у ясному світляному етері… Те саме відчувала й Галя, їй здалося, що в неї голубе не тільки плаття, а й вона сама стала етерна і ясна” (Валерій Шевчук).
Наслідуймо їхній приклад.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment