Де танцюють фенікси і ширяють дракони

У Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві діє виставка “Небожителі”, що представляє образи божеств у китайському мистецтві XVII—початку XX століття. Велика збірка китайського мистецтва в музейних фондах, гідна окремої розповіді, дозволяє формувати найрізноманітніші за темами виставки.
Цьогорічна тимчасова експозиція — високомистецька розповідь про найбільші духовні цінності мешканців старосвітського Китаю. Вона знайомить із визначними особистостями, яких у давнину обожнив і вважав своїми покровителями китайський народ. Зрештою, це і нагода для кожного глядача фантазувати, копіювати і творити самостійно, замислюватися, ставити запитання куратору чи обговорювати враження з друзями або випадковими стрічними у виставковій залі музею.

Марта Логвин

Китай — країна надзвичайно стійкої культурної традиції. Великий вплив на розвиток усієї китайської культури, і, зокрема, образотворчого мистецтва, справили три вчення: даосизм, буддизм і конфуціанство. Кожну з названих систем світогляду та етичних настанов можна сміливо сприймати і як філософію, і як релігію. Усі вони протягом майже двох з половиною тисячоліть співіснували настільки мирно і близько, що злилися в народній свідомості в єдину — синкретичну — релігію. Постулати кожного з учень не лише не суперечили один одному, а, навпаки, наповнювали кожну мить життя всіх верств суспільства багатьма змістами, нагадували про близьку присутність вищої істини.
Прарелігією давніх китайців був анімізм. Місцеві культи тотемних тварин існували на території Китаю близько ІІІ тисячоліття до нової ери. У розкопках культури Хуншань знайдено вирізьблені з нефриту зображення змієподібної тварини, яка нагадує дракона. На думку деяких китайських дослідників, образ дракона увібрав у себе риси тотемних тварин 12 найбільших родів, які склали основу китайської нації. Протягом тисячоліть ця істота цікавила китайців і як могутній покровитель, і як об’єкт реалізації творчих фантазій.
У добу Західна Чжоу (XI—VIII ст. до н. е.) склалася своєрідна досить струнка система уявлень про навколишній світ та ритуали, які мали на меті встановити гармонію і добробут у природі та суспільстві. Через кілька століть до анімістичних вірувань додався даосизм — натурфілософське вчення, пов’язане з ідеями філософа Лаоцзи. Народна релігія, яка виникла на основі описаних Лаоцзи принципів, обожнювала реальних історичних особистостей, протягом століть додавала у свій пантеон різноманітних напівміфічних покровителів певних ремесел та різних видів діяльності.
Буддизм, який виник в Індії у V ст. до н. е., прийшов до Китаю на початку нової ери. Напрямок Махаяни (інша назва — Велика Колісниця) найбільше поширився в Китаї. Це вчення підкреслює важливість добрих діянь та допомоги вищих істот — бодхісаттв — на шляху вдосконалення особистості аж до найвищої мудрості.
Для етики та філософії Конфуція (551—479 рр. до н. е.) ідеалом була гармонія у людських стосунках, шанобливе ставлення до предків і давнини. Гармонії досягали завдяки ритуалам, музиці, мистецтву, вивченню класичної літератури.
Усі ці образи, ідеї та практики накопичувалися і співіснували протягом століть. Яскраво і широко вони відтворені в китайському традиційному живописі. Зображення святого в китайському малярстві може бути і справжнім об’єктом поклоніння, і мистецьким твором, насамперед цінним з художньої точки зору. А якщо такий сувій дарували, — це означало побажання покровительства того божества, яке зобразив художник. Митці заснованої в добу Тан (VII—X ст. н. е.) імператорської Академії живопису оздоблювали храми та імператорські палати живописними і скульптурними творами. Саме тоді виник окремий жанр живопису — шень, тобто “духи” або “святі”.
Від періоду формування техніки китайського живопису в перших століттях нової ери і до новітнього часу зображення створювали на шовкових чи паперових сувоях чорною тушшю та її кольоровими різновидами. Шовк і папір — найніжніші та найуразливіші художні матеріали. Щоб зберегти створені на них шедеври давніх майстрів, необхідно було робити копії. Проте не лише через технічні особливості живопису на сувоях копіювання стало важливим творчим напрямком в образотворчому мистецтві Китаю. Віднайдена гармонія у старовинних взірцях спонукала повторювати їх, відчувати їхній ритм і дух. Така практика цілком відповідала постулатам конфуціанства, хоча сюжет сувою міг бути суто буддійським або даоським. У цей спосіб також проявлявся релігійний синкретизм. Вдалі копії або роботи в манері прославлених майстрів свідчили про майстерність і зрілість художника. Творчі новації завжди знаходили підтримку в поціновувачів мистецтва і ставали взірцями для наслідування серед сучасників і в наступних поколіннях. Так збагачувався і зберігав найдавнішу традицію китайський живопис.
Наскрізною темою, яка об’єднує всі представлені на виставці в Музеї Ханенків твори, є побажання довгого змістовного життя, а також багатства і безлічі нащадків як основи для стійкого розвитку, способу передати свої духовні та матеріальні надбання наступним поколінням.
Автор цього допису і куратор виставки, провідний науковий співробітник Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків китаїст Марта Логвин ніколи не вклонялася жодному з божеств, показаних в експозиції. Проте цілком поділяє моральні цінності, про які промовляють давні сувої. І запрошує читачів “Слова Просвіти” особисто познайомитися зі старовинними надбаннями китайської культури, відвідавши виставку “Небожителі”, щоб доповнити її ґрунтовну розповідь власними враженнями і почуттями.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment